ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

31.05.2018 р.

Справа N 826/2937/16

 

Адміністративне провадження N К/9901/51233/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Берназюка Я. О., суддів: Коваленко Н. В. та Мороз Л. Л., перевіривши касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року (Рішення N 826/2937/16) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, за участю третьої особи - Служби безпеки України, про визнання протиправною та скасування постанови від 04 лютого 2016 року N 140 (Постанова N 140), встановив:

21 травня 2018 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року (Рішення N 826/2937/16) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року.

Предметом розгляду у даній справі є визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 04 лютого 2016 року N 140 (Постанова N 140) про накладення штрафу у розмірі 85000 грн.

Частиною третьою статті 3 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною шостою статті 12 КАС України ( N 2747-IV) до справ незначної складності віднесено, зокрема, справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини десятої статті 12 КАС України ( N 2747-IV) до справ незначної складності віднесено справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України ( N 2747-IV) судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу ( N 2747-IV) позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України ( N 2747-IV) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу ( N 2747-IV) узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене також у пункті 7 частини третьої статті 2 ( N 2747-IV) та частині першій статті 13 КАС України ( N 2747-IV), а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII).

Суд також звертає увагу на положення пункту 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12 - 13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди. Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" від 21 лютого 1975 року N 4451/70, пункт 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28 травня 1985 року N 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" від 29 липня 1998 року N 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року N 29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі "Воловік проти України" від 06 грудня 2007 року N 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року N 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року (Рішення) N 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" від 28 жовтня 1998 року N 23452/94 та "Kreuz v. Poland" від 19 червня 2001 року N 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року N 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року N 26737/95).

При цьому Європейський суд з прав людини виходить з того, що право на справедливий судовий розгляд повинно тлумачитися з урахуванням одного з основоположних аспектів верховенства права, а саме принципу правової визначеності та дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення; відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (пункти 51, 52 рішення у справі "Ryabykh v. Russia" від 24 липня 2003 року N 52854/99, пункти 46, 47 рішення у справі "Устименко проти України" від 29 жовтня 2015 року N 32053/13).

Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях N R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження; скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу (частина "c" статті 7 Рекомендацій).

Враховуючи, що оскаржувані рішення прийняті у справі незначної складності, а передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України ( N 2747-IV) виняткові обставини скаржником не наведені, у відкритті касаційного провадження в даній справі слід відмовити.

Аналогічна позиція висловлена в ухвалах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі N 543/951/17 (Ухвала N 543/951/17, К/9901/16148/18) та від 26 березня 2018 року у справі N 820/4391/17.

Керуючись статтями 328 ( N 2747-IV), 333 КАС України ( N 2747-IV), ухвалив:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року (Рішення N 826/2937/16) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг за участю третьої особи - Служби безпеки України про визнання протиправною та скасування постанови від 04 лютого 2016 року N 140 (Постанова N 140).

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

4. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Судді:

Я. О. Берназюк

 

Н. В. Коваленко

 

Л. Л. Мороз




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали