КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

15.02.2011 р.

 N 2а-9770/10/2670

Постанову скасовано(згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2011 року) (Ухвала N К/9991/14764/11)

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Бабенка К. А., суддів - Глущенко Я. Б., Федотова І. В., при секретарі - Сабадін О. М., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 листопада 2010 року, за адміністративним позовом Міжнародної благодійної організації "Екологія-Право-Людина" до Кабінету Міністрів України (за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція") про визнання протиправною та скасування постанови, встановив:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 листопада 2010 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем та третьою особою подано апеляційні скарги, в яких вони просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню, з ухваленням нової постанови, якою відмовити у задоволені адміністративного позову повністю, з наступних підстав.

Позивачем є благодійна організація, а предметом спору - постанова від 20 червня 2006 року N 841 "Про надання земельних ділянок у постійне користування", якою надано третій особі у постійне користування земельні ділянки із земель запасу із зміною їх цільового призначення, загальною площею 27,7218 га після прийняття Миколаївською обласною радою рішення про виключення цих земель із складу регіонального ландшафтного парку.

Як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вищезазначені землі є особливо цінними та їх віднесено до земель запасу, що перебувають у державній власності.

Стаття 150 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III (далі - ЗК) (в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) регламентує порядок вилучення особливо цінних земель, а саме, частиною другою цієї статті передбачено, що вилучення земель природно-заповідного фонду здійснюється за умови погодження такого вилучення Верховною Радою України, проте, знаходження земель у запасі, виключає можливість їх вилучення, в зв'язку з тим, що землекористувач зазначених земель відсутній.

Крім того, позивачем не надано жодних доказів в підтвердження наявності у будь-кого у використанні вищезазначених земель (правовстановлюючий документ, тощо), тому, судом першої інстанції неправомірно застосовано вимоги ст. ст. 150, 151 ЗК, що регулюють порядок вилучення (викупу) земельних ділянок та Порядок зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року N 502, який визначає механізм зміни цільового призначення земель, які перебувають саме у власності громадян і юридичних осіб, а не держави.

Відповідно до частини другої ст. 84 ЗК (в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації відповідно до закону.

При прийнятті оскаржуваної постанови суд першої інстанції безпідставно керувався частинами третьою - п'ятою ст. 123 ЗК (в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції), які регулюють надання земель у користування відповідно до рішень районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.

Згідно із частинами першою тавосьмою вищезазначеної статті надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок; при наданні земельної ділянки у користування Кабінетом Міністрів України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації подають свої висновки та проект відведення земельної ділянки центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який розглядає ці матеріали і у місячний строк подає їх до Кабінету Міністрів України.

Колегією суддів встановлено, що відповідачем дотримано порядок надання у постійне користування земель і це підтверджується наявними в матеріалах справи копіями розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації "Про надання згоди на розроблення проекту відведення земельних ділянок" від 17 січня 2006 року N 3-р (а. с. 231), проектів землеустрою (відведення земельних ділянок) (а. с. 180 - 230), рішення XXXI сесії 4 скликання Миколаївської обласної ради "Про погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування ДП НАЕК "Енергоатом" від 17 березня 2006 року N 3 (а. с. 232), Висновком Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про надання земельних ділянок у постійне користування" (а. с. 237), довідкою про погодження проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про надання у постійне користування земельних ділянок для суспільних та інших потреб та заміну цільового призначення земель" від 30 травня 2006 року (а. с. 236) та інших висновків, погоджень відповідних державних організацій і установ.

Більш того, згідно із частиною першою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Відповідно до ст. 3 вищезазначеного Кодексу позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 року N 531/97-ВР благодійна організація - недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб згідно з цим Законом.

З матеріалів справи не вбачається порушення відповідачем прав та інтересів позивача, тобто позивач у даній справі не є належним.

Звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у сфері публічно-правових відносин не порушено, що збігається з практикою Вищого адміністративного суду України, викладеною у його інформаційному листі від 1 червня 2010 року N 781/11/13-10, тому судом першої інстанції неправомірно задоволено позовні вимоги позивача, в зв'язку з тим, що фактично його права та інтереси не порушено, а відповідачем прийнято постанову, що є предметом спору у данній справі, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із п. 3 ст. 198 та ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку, що постанову суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, тому, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 листопада 2010 року підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови, якою у задоволені адміністративного позову відмовляється повністю.

Керуючись ст. ст. 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів постановила:

Апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" задовольнити, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2010 року скасувати, з ухваленням нової постанови, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Постанову складено у повному обсязі 15.02.2011 року.

 

Головуючий, суддя

К. А. Бабенко

Судді:

Я. Б. Глущенко

 

І. В. Федотов

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали