ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

12.10.2011 р.

N К-31975/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів - Смоковича М. І., Горбатюка С. А., Малиніна В. В., Весельської Т. Ф., Мироненка О. В. (суддя-доповідач), провівши письмовий розгляд справи за позовом С. В. О. до Кабінету Міністрів України про визнання розпорядження нечинним, зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою представника С. В. О. на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2010 року, встановила:

У квітні 2009 року позивач звернувся в суд із позовом до Кабінету Міністрів України про визнання розпорядження нечинним, зобов'язання вчинити певні дії. свої вимоги мотивує тим, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та перебуває разом із членами своєї сім'ї на квартирному обліку при виконавчому комітеті Кременчуцької міської ради Полтавської області в позачерговій черзі та до прийняття Кабінетом Міністрів України спірного розпорядження значився у контрольному списку постраждалих від аварії на ЧАЕС категорії N 1 за N 39. Проте згідно розпорядження Кабінету Міністрів України N 1642-р від 23 грудня 2009 року. виконкомом Кременчуцької міської ради позивача не було включено до поіменного списку громадян, яким надаються квартири, що придбані Державною іпотечною установою.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2010 року відмовлено позивачу у відкритті провадження, у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначених вище рішень.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2010 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, ухвалу суду першої змінено та викладено 3 абзац резолютивної частини наступним чином: "Роз'яснити позивачу, що він має право звернутись із відповідною позовною заявою в порядку цивільного судочинства". В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, представник позивача звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати зазначені вище судові рішення, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Ухвала суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій підлягає скасуванню, справа - направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття скарги.

Відмовляючи у відкритті провадження по справі, суд керувався ч. 4 ст. 50 КАС України, із якої випливає, що до суду з адміністративним позовом до суб'єкта владних повноважень можливе лише у випадках, коли це прямо передбачено законом.

Судом встановлено, що позивач фактично просить суд захистити його право на отримання житла.

З таким висновком колегія суддів касаційної інстанції погодитися не може з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії, дій чи бездіяльності).

Частиною першою статті 113 Конституції України та частиною першою статті 1 Закону України від 16.05.2008 року N 279-VI "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України є вищим органом в системі органів виконавчої влади. Питання виконання Кабінетом Міністрів України свої владної компетенції регламентовані статтею 116 Конституції України та розділом IV Закону України від 16.05.2008 року N 279-VI "Про Кабінет Міністрів України".

Згідно ч. 1 ст. 117 Конституції України та частин першої - третьої статті 52 Закону України від 16.05.2008 року N 279-VI "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає обов'язкові до виконання постанови (акти нормативного характеру) і розпорядження (акти з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань). Таким чином. Кабінет Міністрів України, видаючи обов'язкові до виконання акти виступає як суб'єкт нормотворчості та суб'єкт державного управління, а загалом як орган державної влади, який наділений владними повноваженнями і в межах своєї компетенції здійснює державне управління.

Зі справи вбачається, що в адміністративному позові оскаржується законність прийнятого суб'єктом владних повноважень правового акта індивідуальної дії - розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.12.2009 року N 1642-р "Питання надання громадянам квартир, що придбані Державною іпотечною установою, у м. Кременчуці".

Відповідно до ч. 7 ст. 52 Закону України від 16.05.2008 року N 279-VI "Про Кабінет Міністрів України" акт Кабінету Міністрів України може бути оскаржений до суду в порядку та у випадках, установлених законом.

Таким чином, висновок суду про відсутність у позивача правових підстав для звернення за захистом свого порушеного права до адміністративного суду є помилковим та суперечить діючому законодавству.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції не врахував ці суттєві обставини при вирішенні питання про прийняття адміністративного позову, а відтак ним передчасно прийнято рішення щодо відмови у відкритті провадження по даній справі.

З огляду на викладене, ухвала суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права і тому вона підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів, ухвалила:

Касаційну скаргу представника С. В. О. задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2010 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття скарги.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали