ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 3 жовтня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Терлецького О. О., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Глоса Л. Ф., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Тітова Ю. Г., Яреми А. Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУ МВС) про визнання недійсним рішення Комісії ГУ МВС з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій (далі - Комісія) та зобов'язання Комісії визнати його учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого зразка, встановив:

У червні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним рішення Комісії про відмову визнати його учасником бойових дій та зобов'язати Комісію визнати його учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого зразка. На обґрунтування позову ОСОБА_1 послався на те, що 8 квітня 2008 року він подав до Комісії заяву про визнання його учасником бойових дій та видачі йому посвідчення встановленого зразка, мотивуючи це з тим, що під час проходження служби у Донецькій спеціальній середній школі міліції МВС СРСР (м. Донецьк) він у період з 1988 по 1990 роки за рішенням Уряду СРСР неодноразово залучався до виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та при збройних конфліктах, із нормалізації обстановки, відновлення законності та правопорядку на територіях Республік Закавказзя колишнього СРСР.

Комісія, розглянувши заяву позивача, 7 травня 2008 року в її задоволенні відмовила та повідомила, що оскільки в період проходження служби ОСОБА_1 відряджався в район Закавказзя наказом начальника Донецької спеціальної середньої школи міліції МВС СРСР, у подальшому проходив службу в Донецькому інституті внутрішніх справ МВС України, є пенсіонером Служби безпеки України, то розглянути порушені ним питання на засіданні Комісії не є можливим, а тому ОСОБА_1 для вирішення його питань було запропоновано звернутися в установу за останнім місцем служби, звідки він був звільнений на пенсію.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 8 вересня 2008 року позов задовольнив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 20 січня 2009 року постанову суду першої інстанції скасував і ухвалив нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 лютого 2011 року (Ухвала N К-6907/09) зазначену постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України та направити справу на новий касаційний розгляд до цього суду.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 2 частини першої статті 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року N 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Перелік), заявник послався на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 листопада 2007 року (Ухвала N К-31079/06), в якій суд, вирішуючи спір, виходив із того, що республіки Закавказзя не включені до Переліку, але при розгляді справи встановлено, що позивач виконував на їх території завдання в умовах надзвичайного стану та при збройних конфліктах із застосуванням вогнепальної зброї і піддавав ризику своє життя і здоров'я. Також, на думку суду касаційної інстанції, "щодо осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які приймали участь в бойових діях, питання отримання офіційних документів законодавством не визначено".

Заява про перегляд оскаржуваної ухвали Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд касаційної інстанції при вирішенні спору виходив із того, що відповідно до Переліку республіки Закавказзя не визнаються державами, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ. Отже, оскільки не було надано належних доказів на підтвердження участі позивача у бойових діях чи забезпечення бойової діяльності в державах, на території яких велися бойові дії і які віднесено до Переліку, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій.

На думку Верховного Суду України, висновок Вищого адміністративного суду України ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права і відповідає правовій позиції Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах від 18 травня 2010 року наведено позицію, що у Переліку республіки Закавказзя відсутні, а також зі змісту примітки 6 до Переліку стосовно можливості визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після грудня 1979 року, та не названі у Переліку, вбачається, що її положення поширюються лише на військових фахівців, які направлялися Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР у країни, на території яких велися бойові дії і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

Враховуючи, що при вирішенні справи касаційний суд правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

О. О. Терлецький

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

Л. Ф. Глос

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

В. В. Онопенко

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Ю. Г. Тітов

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали