ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

16.05.2018 р.

Справа N 206/2351/16-ц

 

Провадження N 61-3724зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач), суддів - Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П., учасники справи: позивач - ОСОБА_1, представник позивача - ОСОБА_2, відповідач - Дніпровська міська рада, представник відповідача - Д. О. С., третя особа - комунальне підприємство "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради, представник третьої особи - ОСОБА_2, розглянувши заяву Дніпровської міської ради про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Євтушенко О. І., Кадєтової О. В., Мостової Г. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - комунальне підприємство "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради, про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування розпорядження про звільнення, поновлення у займаній посаді, зобов'язання усунення перешкод у виконанні посадових обов'язків, встановив:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпропетровської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради (далі - КП "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради), вимоги якого уточнив в ході розгляду справи та просив: визнати незаконним (протиправним) розпорядження Дніпропетровського міського голови від 18 квітня 2016 року N 1-18/4-рк "Про звільнення ОСОБА_1"; скасувати розпорядження Дніпропетровського міського голови від 18 квітня 2016 року N 1-18/4-рк із змінами внесеними розпорядженням про внесення змін до розпорядження N 18 квітня 2016 року N 1-18/4-рк "Про звільнення ОСОБА_1" від 27 квітня 2016 року N 6-27/4-рк; зобов'язати Дніпропетровського міського голову усунути перешкоди у виконанні посадових обов'язків ОСОБА_1; поновити в займаній посаді начальника КП "Адміністративно-технічне управління" ОСОБА_1

Позов мотивовано тим, що 07 липня 2014 року між позивачем та Дніпропетровською міською радою в особі заступника міського голови-керуючого справами виконкому міської ради, укладено трудовий контракт.

На підставі наказу від 07 липня 2014 року N 1/к-77 КП "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради позивач приступив до виконання обов'язків керівника підприємства.

22 квітня 2016 року, під час перебування на лікуванні, йому стало відомо від співробітників КП "Адміністративно-технічне управління" про спробу рейдерського та силового захоплення підприємства невідомими особами, які зазначили про його звільнення з займаної посади відповідно до розпорядження Дніпропетровського міського голови від 18 квітня 2016 року N 1-18/4-рк та про призначення нового керівника комунального підприємства. Особа, яка представилася новим начальником КП "Адміністративно-технічне управління" надала першому заступнику начальника КП "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради копію розпорядження міського голови про виконання обов'язків начальника КП "Адміністративно-технічне управління" від 21 квітня 2016 року.

З 28 березня 2016 року позивач проходить лікування у стаціонарному відділенні ДУ "Укрдерж НДІМСПІ МОЗ України". Про хворобу було повідомлено відділ кадрів КП "Адміністративно-технічне управління", першого заступника начальника КП "Адміністративно-технічне управління" та представника власника - виконавчий орган Дніпропетровської міської ради Відділ з питань реклами.

У розпорядженні Дніпропетровського міського голови від 18 квітня 2016 року N 1-18/4-рк про звільнення ОСОБА_1 не викладені правові підстави звільнення, не вказано порушення, за яке його звільнено. З цим розпорядженням позивач не ознайомлений належним чином, оригіналу йому не надавалося, про підстави звільнення не відомо.

У розпорядженні Дніпропетровського міського голови від 18 квітня 2016 року N 1-18/4-рк вказано, що позивача звільнено з підстав, передбачених контрактом, за пунктом 8 статті 36 КЗпП України. Які саме підстави та що саме порушив він, в розпорядженні не зазначено. Про звільнення його не ознайомлено та не повідомлено, кінцевого розрахунку не проведено, трудової книжки не видано. В резолютивній частині розпорядження Дніпропетровського міського голови від 18 квітня 2016 року про звільнення не вказані підстави розірвання контракту та звільнення його з займаної посади. Крім цього, відповідач не дотримав вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, в якій зазначається, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним розпорядження Дніпропетровського міського голови від 18 квітня 2016 року N 1-18/4-рк "Про звільнення ОСОБА_1".

Скасовано розпорядження Дніпропетровського міського голови від 18 квітня 2016 року N 1-18/4-рк із змінами, внесення розпорядженням про внесення змін до розпорядження від 18 квітня 2016 року N 1-18/4-рк "Про звільнення ОСОБА_1" від 27 квітня 2016 року N 6-27/4-рк.

Поновлено на займаній посаді начальника Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради ОСОБА_1.

Зобов'язано Дніпропетровську міську раду усунути перешкоди у виконанні посадових обов'язків ОСОБА_1 на посаді начальника Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради.

Стягнуто з Дніпропетровської міської ради судовий збір в дохід держави у розмірі 551,20 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 допущено до негайного виконання.

Додатковим рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2016 року стягнуто з Дніпропетровської міської ради судовий збір в дохід держави в розмірі 1102,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача відбулось за пунктом 8 статті 36 КЗпП України без передбачених даною нормою підстав. В ході судового розгляду відповідачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту того, що позивач порушив умови трудового контракту, вчинив грубе порушення законодавства і в результаті цих дій для підприємства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи, і т. п.). Звільнення за систематичне невиконання своїх обов'язків не може вважатися таким, що відбулося у відповідності та з дотриманням вимог законодавства. При розірванні трудового договору з позивачем були допущені порушення норм законодавства, яке регулює вивільнення працівників, тому суд вважав, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження про звільнення, усунення перешкод та поновлення на роботі підлягають задоволенню.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2016 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2016 року та додаткове рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою апеляційного суду мотивована тим, що звільнення позивача відбулося за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України (з підстав, передбачених контрактом), причиною звільнення визначено саме систематичне невиконання обов'язків, покладених на нього трудовим договором, а тому таке звільнення повинно відбутися з дотриманням вимог законодавства про працю, а саме пункт 3 статті 40 КЗпП України, оскільки позивача звільнено саме за систематичне невиконання покладених на нього обов'язків.

Розпорядження від 18 квітня 2016 року Дніпропетровського міського голови Ф. Б. А. із змінами, внесеними розпорядженням від 27 квітня 2016 року, про звільнення позивача не містить посилань, в чому саме полягає систематичне невиконання ним своїх обов'язків та які заходи дисциплінарного стягнення до нього було застосовано. Відповідачем не надано жодного розпорядження (наказу) про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, за невиконання обов'язків, що передували звільненню, а наявні лише висновок та подання, в яких відображені порушення виконання своїх обов'язків позивачем.

За таких умов апеляційний суд дійшов висновку, що звільнення позивача за систематичне невиконання своїх обов'язків не може вважатися таким, що відбулося з дотриманням вимог законодавства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2017 року касаційні скарги Дніпропетровської міської ради та комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради відхилено. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що незважаючи на те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України (з підстав, передбачених контрактом), воно повинно відбутися з дотриманням вимог законодавства про працю, а саме пункту 3 статті 40 КЗпП України, оскільки позивача звільнено саме за систематичне невиконання покладених на нього обов'язків. Суди попередніх інстанцій, перевіривши усі обставини у справі, зробили правильний висновок про часткове задоволення позовних вимог, оскільки розпорядження від 18 квітня 2016 року Дніпропетровського міського голови Ф. Б. А. із змінами, внесеними розпорядженням від 27 квітня 2016 року, про звільнення ОСОБА_1 не містить посилань, в чому саме полягає систематичне невиконання ОСОБА_1 своїх обов'язків та які заходи дисциплінарного стягнення до нього було застосовано.

13 грудня 2017 року Дніпровська міська рада поштовим засобом зв'язку звернулося до Верховного Суду України з заявою про перегляд вищевказаних судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції на час подання заяви про перегляд судових рішень), а саме: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права - пункту 8 частини першої статті 36 та частини третьої статті 40 КЗпП України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження неоднакового застосування зазначених норм матеріального права заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року у справі N 6-47726св14, від 10 червня 2015 року у справі N 6-6360св14, від 07 жовтня 2015 року у справі N 6-22264св15, в яких, на його думку, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому, зокрема, у вказаних справах суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів про відмову у задоволенні позовів про визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на роботі, у яких на його думку зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому.

Посилаючись на наведене, заявник просить скасувати ухвалене у справі рішення суду касаційної інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII) внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України, викладено його у новій редакції, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року.

Відповідно до статті 388 ЦПК України (у редакції Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року (Закон N 2147-VIII)) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (у редакції Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року (Закон N 2147-VIII)) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

На підставі підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, заява про перегляд судових рішень передана до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи та додані до неї матеріали, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року (Закон N 2147-VIII)) підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 360-5 ЦПК України (у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року (Закон N 2147-VIII)) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що розпорядженням міського голови від 07 липня 2014 року N 516-рк ОСОБА_1 призначено за контрактом на посаду начальника КП "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради та укладено трудовий контракт.

Пунктом 5.3 контракту передбачено, що керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи власника, у тому числі за пропозиціями органів місцевого самоврядування та виконавчої влади, до закінчення терміну його дії уразі: 5.3.1. Систематичного невиконання Керівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього цим Контрактом. 5.3.2. Одноразового грубого порушення керівником законодавства чи обов'язків, передбачених контрактом, в результаті чого підприємством понесені збитки, виплачено штрафи або виникли інші негативні наслідки. 5.3.3. У разі невиконання підприємством зобов'язань перед бюджетом та пенсійним фондом щодо сплати податків, зборів та обов'язкових платежів, страхових внесків, а також невиконання Підприємством зобов'язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати.

Згідно пункту 5.5 трудового контракту, якщо розірвання контракту проводиться на підставах, встановлених у контракті, але не передбачених законодавством, про це зазначається у трудовій книжці керівника з посиланням на пункт 8 статті 36 Кодексу Законів про працю України.

Відповідно до пункту 6.1 контракт діє з 07 липня 2014 року по 06 липня 2019 року.

На підставі наказу від 07 липня 2014 року по КП "Адміністративно-технічне управління" ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків начальника підприємства.

08 жовтня 2015 року між в. о. Дніпропетровського міського голови Б. Г. І. та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду N 2 до трудового контракту від 07 липня 2014 року, якою сторони за взаємною згодою прийняли рішення внести зміни до п. 2.11. контракту, виклавши його у наступній редакції: "2.11. Керівник в установленому порядку не пізніше 30 днів після закінчення звітного кварталу та щороку не пізніше 10 березня наступного за звітнім року подає до фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради належним чином завірені копії квартальної (річної) фінансової звітності Підприємства (форма 1 "Баланс", форма 2 "Звіт про фінансові результати")." Сторони за взаємною згодою прийняли рішення про виключення підпункту 5.2.3. пункту 5.2. трудового контракту від 07 липня 2014 року. Сторони за взаємною згодою прийняли рішення внести зміни до підпункту 5.3.1. пункту 5.3. трудового контракту, виклавши його у наступній редакції: "5.3.1. Систематичного невиконання Керівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього цим Контрактом, в результаті чого Підприємством понесені збитки." Інші умови трудового контракту від 07 липня 2014 року та додаткової угоди N 1 до трудового контракту від 07 липня 2014 року від 01 жовтня 2015 року залишити без змін (т. 1 а. с. 26).

29 березня 2016 року головою постійної комісії Дніпропетровської міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин К. Є. В. направлено Дніпропетровському міському голові Ф. Б. А. висновок, відповідно до якого постійна комісія прийняла рішення рекомендувати міському голові розірвати контракт з директором КП "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради ОСОБА_1.

07 квітня 2016 року заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів, керуючим справами виконавчого комітету міської ради С. О. О. подано Дніпропетровському міському голові Ф. Б. А. подання про розірвання трудового контракту ОСОБА_1 за неодноразове порушення умов трудового контракту від 01 липня 2014 року, А саме: не забезпечено відповідно до пункту 2.10 контракту складання в установленому порядку річного фінансового плану підприємства на 2016 рік та передача його на затвердження власнику, з яким укладено трудовий контракт; не забезпечено, відповідно до пункту 2.10. контракту, складання в установленому порядку проектів річних планів соціально - економічного розвитку підприємства на 2016 рік та передача їх на затвердження власнику, з яким укладено трудовий контракт; не подано в установленому порядку власнику, з яким укладався контракт, річну та квартальну фінансову звітність підприємства, а саме: до Департаменту забезпечення діяльності міської ради - апарату Дніпропетровської міської ради не подано завірені копії фінансової звітності підприємства за I, II, III та IV квартали 2015 року в порушення пункту 2.11 контракту; не подано в установленому порядку річну фінансову звітність підприємства; всупереч пункту 2.16.6 контракту не забезпечено дотримання принципу законності в діяльності підприємства, що суперечать нормативним положенням статті 20 Конституції України, статті 1, 16 Закону України "Про рекламу".

Розпорядженням від 18 квітня 2016 року Дніпропетровського міського голови Ф. Б. А. із змінами, внесеними розпорядженням від 27 квітня 2016 року N 6-27/4-рк звільнено ОСОБА_1 з посади начальника КП "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради у зв'язку з порушенням умов трудового контракту відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України з 19 квітня 2016 року.

Відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.

Висновки судів у цій справі зводяться до того, що при звільненні працівника з підстав, передбачених цією нормою закону, роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли. Чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати його вчинення систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Отже, необхідна наявність застосованого й не втратившого юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення.

Залишаючи рішення місцевого та апеляційного суду без змін, суд касаційної інстанції погодився з висновками останніх, що незважаючи на те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося за пунктом 8 частини 1 статті 36 КЗпП України (з підстав, передбачених контрактом), воно повинно відбутися з дотриманням вимог законодавства про працю, а саме пунктом 3 статті 40 КЗпП України, оскільки позивача звільнено саме за систематичне невиконання покладених на нього обов'язків.

За висновками суду касаційної інстанції, у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки розпорядження від 18 квітня 2016 року Дніпропетровського міського голови Ф. Б. А. із змінами, внесеними розпорядженням від 27 квітня 2016 року, про звільнення ОСОБА_1 не містить посилань, в чому саме полягає систематичне невиконання ОСОБА_1 своїх обов'язків та які заходи дисциплінарного стягнення до нього було застосовано.

У наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року у справі N 6-47726св14, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення дії трудового контракту, поновлення на роботі, виходив з того, що вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції, враховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом, а саме пунктом 8 статті 36 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, дійшов вірного висновку про те, що положення частини 3 статті 40 КЗпП України, а також положення частини другої статті 76 Закону України "Про вибори народних депутатів України" (Закон N 4061-VI) на спірні правовідносини не поширюються.

У вказаній справі підставою звільнення працівника є припинення дії контракту на підставах, передбачених контрактом, згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України, що оформлено наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 08 вересня 2014 року. Підставами для звільнення позивача з займаної посади Генерального директора ДП "Державний резервний насіннєвий фонд України" стали: службова записка Департаменту землеробства від 02 вересня 2014 року, службова записка Управління внутрішнього аудиту від 29 серпня 2014 року, лист-погодження Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 05 вересня 2014 року, в яких зазначено невиконання ОСОБА_8 умов укладеного з ним контракту.

У наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року у справі N 6-6360св14, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову про поновлення на роботі, виходив з того, що між сторонами виник спір щодо припинення трудового договору з працівником на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тому норми частини четвертої статті 40 КЗпП України та статті 43 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.

У цій справі працівника звільнено розпорядженням голови об'єднання профспілок Львівщини від 24 жовтня 2012 року з посади директора ГНК "Гетьман" з 24 жовтня 2012 року на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України за виявлені порушення вимог підпунктів "а", "б", "в" пункту 23 контракту від 29 березня 2011 року, пунктів 4.3.1, 4.3.2, 4.4.6, 6.8, 8.6 статуту ГНК "Гетьман", невиконання пункту 2 розпорядження голови об'єднання профспілок Львівщини від 17 вересня 2011 року та враховуючи незадовільні результати роботи підприємства. Також у розпорядженні про звільнення зазначено, що підставою звільнення є постанова виконавчого комітету об'єднання профспілок Львівщини від 24 жовтня 2012 року.

У наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року у справі N 6-22264св15, суд касаційної інстанції, залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції, виходив з того, що виходячи з нормативного (а не сутнісного) тлумачення пунктів 4, 8 статті 36, частини 3 статті 40, частини третьої статті 41, статей 40, 41 КЗпП України та ураховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом, пункт 8 статті 36 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми частини третьої статті 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.

Звільнення працівника у цій справі відбулось за поданням заступника голови Київської міської державної адміністрації від 04 листопада 2014 року, відповідно до пунктів 4.3.2, 4.3.7 п. 4.3 укладеного з ним контракту (пункт 8 статті 36 КЗпП України).

З порівняння змісту наведених вище судових рішень вбачається, що обставини, встановлені судами у цих рішеннях, є відмінними від обставин, встановлених у справі, яка переглядається, зокрема, що стосується обставин, за яких відбулось звільнення, умов, що йому сприяли, а також змісту підстав звільнення, зазначених у відповідному наказі або розпорядженні, якими у справі, що переглядається, є саме систематичне невиконання позивачем покладених на нього обов'язків, а розпорядження про його звільнення не містило посилань щодо такого систематичного невиконання обов'язків та щодо застосованих заходів дисциплінарного стягнення.

Колегія суддів звертає увагу, що зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності у різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень

Порівняння наведених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог, оскільки обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у цих справах не є подібними.

У зазначених справах суд встановив різні фактичні обставини та прийняв рішення на підставі відповідної оцінки зібраних у справі доказів, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, у зв'язку із чим, відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року (Закон N 2147-VIII), у задоволенні заяви про перегляд судових рішень необхідно відмовити.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною третьою статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року (Закон N 2147-VIII), пунктом 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, постановив:

У задоволенні заяви Дніпровської міської ради про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 12 жовтня 2017 року відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

В. С. Висоцька

Судді:

А. О. Лесько

 

В. В. Пророк

 

І. М. Фаловська

 

С. П. Штелик




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали