ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

17.06.2009 р.

 Справа N 6-5530св08


У липні 2007 р. Д. звернувся до суду з позовом до ОДА про внесення запису до трудової книжки та стягнення недонарахованої та невиплаченої пенсії. Позивач посилався на те, що з 13 лютого 1998 р. він працював на посаді директора регіонального центру інформатизації, а 15 квітня 1999 р. між ним та ОДА був укладений контракт. Розпорядженням голови ОДА від 6 квітня 2004 р. його було звільнено із займаної посади за угодою сторін згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП.

Оскільки після видачі наказу він продовжував працювати на раніше займаній посаді й працював до 31 грудня 2005 р., то у 2006 р. звернувся до суду з позовом про зміну дати звільнення та стягнення середнього заробітку. Рішенням районного суду від 22 березня 2007 р. визнано таким, що втратило чинність, розпорядження голови ОДА від 6 квітня 2004 р. у частині звільнення Д. з роботи та стягнуто на користь останнього середній заробіток за період із 6 квітня 2004 р. до 31 грудня 2005 р.

Проте після виконання зазначеного рішення відповідач не оформив належним чином звільнення позивача та не вніс відповідні записи до трудової книжки позивача, через що той не міг отримати пенсію. Тому Д. просив зобов'язати ОДА внести відповідний запис до трудової книжки і стягнути недонараховану та невиплачену пенсію за віком за один рік.

Рішенням районного суду від 26 вересня 2007 р. позов задоволено частково. Зобов'язано ОДА внести до трудової книжки позивача запис такого змісту: "Звільнити Д. з 31 грудня 2005 р. за згодою сторін відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП". У частині стягнення недонарахованої та невиплаченої пенсії за віком відмовлено.

Рішенням апеляційного суду від 21 грудня 2008 р. рішення районного суду від 26 вересня 2007 р. скасовано в частині зобов'язання ОДА внести запис до трудової книжки позивача та в частині розподілу судових витрат. У задоволенні позову про внесення ОДА запису до трудової книжки про звільнення Д. з 31 грудня 2005 р. за згодою сторін відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП відмовлено. У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційних скаргах Д. та ОДА просили скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК рішення суду має бути законним і обґрунтованим. Відповідно до положень ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог Д., суд апеляційної інстанції послався на Правила ведення і зберігання трудових книжок, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. N 301, та Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджену наказом Мінпраці, Мін'юсту, Мінсоцзахисту від 29 липня 1993 р. N 58, а саме на те, що підставою для внесення запису до трудової книжки є лише наказ (розпорядження) роботодавця.

Колегія суддів визнала, що погодитися з такими висновками апеляційного суду повною мірою не можна.

Судом установлено, що з 13 лютого 1998 р. Д. працював на посаді директора регіонального центру інформатизації.

15 квітня 1999 р. між ним та ОДА в особі заступника голови адміністрації з питань організаційно-кадрової роботи був укладений контракт.

6 квітня 2004 р. було видано наказ про звільнення Д. із займаної посади за угодою сторін, але позивач продовжував виконувати свої обов'язки згідно з умовами контракту до 31 грудня 2005 р.

Рішенням районного суду від 22 березня 2007 р. було визнано таким, що втратило чинність, розпорядження голови ОДА від 6 квітня 2004 р. в частині звільнення позивача з роботи і стягнуто на користь останнього середній заробіток за період з 6 квітня 2004 р. до 31 грудня 2005 р.

Установивши, що відповідно до рішення 18-ї сесії 4-го скликання від 27 вересня 2005 р. "Про реорганізацію державного комунального підприємства "Регіональний центр інформатизації" обласної державної адміністрації" управління КП делеговано ОДА, до компетенції якої належать питання про звільнення керівника КП "Регіональний центр інформатизації", і попереднє розпорядження про звільнення Д. від 6 квітня 2004 р. видавалося саме ОДА, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині внесення запису до трудової книжки позивача.

Задовольнивши вимоги в частині внесення до трудової книжки запису про звільнення, суд першої інстанції зобов'язав внести запис про звільнення позивача з 31 грудня 2005 р. з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП, не взявши до уваги, що таке звільнення може мати місце лише за згодою обох сторін, але така згода відповідача була лише при вирішенні питання про звільнення у квітні 2004 р., а не у грудні 2005 р., коли наказ про це не видавався.

Крім того, регіональний центр інформатизації, який є самостійною юридичною особою і керівником якого працював позивач, до участі у справі не залучався.

За таких порушень норм матеріального і процесуального права колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України судові рішення скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали