ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

30.11.2011 р.

Справа N 39/5005/8696/2011


Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Кравчука Г. А., суддів: Муравйова О. В., Уліцького А. М., розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Лабіринт" на постанову від 29.09.2011 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі N 39/5005/8696/2011 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Дніпродзержинської міської ради до Приватного підприємства "Лабіринт" про внесення змін до договору оренди земельної ділянки (за участю представників сторін від позивача: у засідання не прибули, від відповідачів: у засідання не прибули, від третьої особи: у засідання не прибули), встановив:

Дніпродзержинська міська рада звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "Лабіринт" про внесення змін до п. 4.1 укладеного між сторонами в справі 14.04.2006 договору оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення, зареєстрованого 25.05.2006 за N 040610600101 шляхом викладення його в наступній редакції: "п. 4.1. Орендна плата вноситься "Орендарем" виключно у грошовій формі в розмірі 64738,20 грн./рік, що становить 5394,85 грн./міс, і вноситься на рахунок місцевого бюджету".

Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою від 15.06.2011 Вищий господарський суд України судові рішення в справі скасував, направивши її на новий розгляд до суду першої інстанції для з'ясування обставин прийняття радою на сесії відповідного рішення щодо внесення змін до спірного договору оренди.

При новому розгляді справи заявою від 09.08.2011 позовні вимоги уточнено щодо викладення спірного пункту договору в наступній редакції: "п. 4.1. Орендна плата вноситься "Орендарем" виключно у грошовій формі на рахунок місцевого бюджету. Орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється на рівні трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України".

Рішенням від 09.08.2011 господарського суду Дніпропетровської області (суддя Ліпинський О. В.), яке залишено без змін постановою від 29.09.2011 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Євстигнеєва О. С. - головуючого, Павловського П. П., Швеця В. В.), позовні вимоги задоволено з підстав їх доведеності.

Ухвалою від 14.11.2011 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування судових рішень, направлення справи на новий розгляд та зобов'язання господарського суду Дніпропетровської області вимагати від позивача надати розшифрування методики розрахунку нормативної грошової оцінки та розшифрування використання коефіцієнтів до цього розрахунку.

Касаційна скарга мотивована посиланням на неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, неповідомлення відповідача належним чином про час і місце судового засідання, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суди визнали встановленими, неправильне застосування судами положень ст. ст. 11, 22, 65, 77 ГПК України, ст. 159 Земельного кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судова колегія відхиляє доводи касатора щодо порушення його процесуальних прав у зв'язку з винесенням судом першої інстанції рішення за відсутності представника відповідача, оскільки згідно з матеріалами справи копії ухвал господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2011 про призначення справи до розгляду та від 28.07.2011 про відкладення розгляду справи направлялись на адресу відповідача, відповідно, 11.07.2011 і 29.07.2011, про що свідчать відмітки на зворотному боці цих ухвал. Тобто судом першої інстанції виконано вимоги ст. ст. 64, 87 ГПК України. Вказані ж у касаційній скарзі обставини отримання відповідачем надісланої судом кореспонденції лише 29.08.2011 мають суб'єктивний характер та не свідчать про порушення судом першої інстанції вимог процесуального законодавства щодо повідомлення сторін про час і місце судового засідання.

По суті спору судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі рішення Дніпродзержинської міської ради від 23.12.2004 N 467-17/IV між сторонами в справі укладено договір оренди земельної ділянки від 14.04.2006, зареєстрований 25.04.2006 за N 040610600101, за умовами якого відповідачу надано в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,4333 га, що знаходиться за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Медична, 9-а. Договір укладено строком до 23.12.2014 (п. 3.1).

Згідно з п. 4.1 цього договору орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі в розмірі 27248,30 грн. без ПДВ на рік, що становить 2270,70 грн. без ПДВ, на місяць і вноситься на рахунок місцевого бюджету, реквізити якого подаються орендарю додатково.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" N 309-VI від 03.06.2008 внесені зміни до ч. ч. 4, 5 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", згідно з якими річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим законом. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині. Вказаний закон набрав чинності з моменту опублікування 04.06.2008.

З огляду на таке Дніпродзержинська міська рада звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про внесення змін до п. 4.1 укладеного між сторонами договору оренди шляхом викладення його в наступній редакції: "п. 4.1. Орендна плата вноситься "Орендарем" виключно у грошовій формі в розмірі 64738,20 грн./рік, що становить 5394,85 грн./міс, і вноситься на рахунок місцевого бюджету".

У зв'язку з введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011 Закон України "Про плату за землю" втратив чинність, а питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою регулюється виключно цим Кодексом, згідно зі ст. 288 якого розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; не може перевищувати: а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; б) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

При новому розгляді справи позивач уточнив свої позовні вимоги щодо викладення спірного пункту договору в наступній редакції: "4.1. Орендна плата вноситься "Орендарем" виключно у грошовій формі на рахунок місцевого бюджету. Орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється на рівні трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України".

На виконання вказівок касаційної інстанції суди встановили, що позивачем з метою приведення діючих договорів оренди землі у відповідність до вимог чинного законодавства прийнято рішення від 15.12.2010 N 07-02/VI "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Дніпродзержинськ", від 28.01.2011 N 60-04/VI "Про внесення змін до договорів оренди землі", від 27.05.2011 N 116-08/VI "Про плату за землю", які не оскаржувались і не скасовувались.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення закріплено в ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України.

Згідно з приписами статей 651, 652 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зокрема, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Цивільний кодекс України у ч. ч. 1, 2 ст. 632 передбачає застосування у встановлених законом випадках цін (тарифів, ставок тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Орендна плата за землю визначена у ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

У п. 4.4 договору сторони погодили, що розмір орендної плати щорічно переглядається у випадках і з моменту: зміни умов господарювання, передбачених договором; підвищення цін, тарифів тощо, у тому числі внаслідок інфляційних процесів; збільшення розміру ставки земельного податку; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законодавчими актами України. За умовами п. 9.2.3 договору орендодавець має право вимагати від орендаря збільшення розмірів орендної плати, зокрема, у разі збільшення відповідно до законодавства розмірів земельного податку.

Таким чином, встановивши підстави для зміни розміру орендної плати у договорі через його невідповідність розміру, встановленому законом як на момент виникнення спору між сторонами, так і на момент його вирішення судами, позивач вправі був вимагати від орендаря приведення цього договору у відповідність до вимог законодавства шляхом внесення змін з метою усунення порушення сторонами договору вимог законодавства, обов'язкового для позивача і відповідача.

Однак дійшовши по суті правильного висновку про необхідність захисту прав позивача, суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті судових рішень у справі залишили поза увагою положення ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", згідно з якою орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією з істотних умов договору.

Згідно з ч. 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Статтею 288 Податкового кодексу України також передбачено встановлення розміру орендної плати саме в договорі оренди з урахуванням відповідних меж.

Проте суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи уточнені позовні вимоги Дніпродзержинської міської ради, внесли зміни до спірного договору, з урахуванням яких розмір орендної плати тощо залишаться поза регулюванням договору, оскільки новою редакцією договору ці умови не визначені.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору в справі вимог ст. ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин справи щодо відповідності запропонованої позивачем редакції спірного пункту договору вимогам закону.

Решта вимог касаційної скарги не підлягає задоволенню, оскільки не відповідає положенням ст. ст. 1117, 1119, 11112 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 108, 1115, 1117, 1119 - 12 ГПК України, Вищий господарський суд України постановив:

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.09.2011 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2011 у справі N 39/5005/8696/2011 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Головуючий

Г. Кравчук

Судді:

О. Муравйов

 

А. Уліцький





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали