Додаткова копія: Про забезпечення адміністративного позову

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

19.04.2019 р.

N 640/6315/19

Про забезпечення адміністративного позову

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Качур І. А., розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Державного бюро розслідувань (далі - відповідач) про визнання протиправними та нечинними положення Регламенту реалізації повноважень Директором Державного бюро розслідувань, затвердженого Директором Державного бюро розслідувань Т. Р. М. від 02. 03.2018 року в частині п. п. 2, 6, 7, 8, 9, 10 розд. II.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2019 року відкрито провадження у адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

Разом з позовною заявою надійшла заява позивача про забезпечення позову, у якій останній просить вжити заходів забезпечення позову, шляхом:

- зупинення дії п. п. 2, 6, 7, 8, 9, 10 розд. II Регламенту реалізації повноважень Директором Державного бюро розслідувань, затвердженого Директором Державного бюро розслідувань Т. Р. М. від 02. 03.2018 року;

- заборонити Директору Державного бюро розслідувань Трубі Роману Михайловичу, одноосібно без погодження із першим заступником Директора та заступником Директора Державного бюро розслідувань здійснювати повноваження передбачені п. п. 2 (Закон N 794-VIII), 6 (Закон N 794-VIII), 7 (Закон N 794-VIII), 9 (Закон N 794-VIII), 10 (Закон N 794-VIII), 11 (Закон N 794-VIII), 12 (Закон N 794-VIII), 13 (Закон N 794-VIII), 19 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (Закон N 794-VIII).

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив про те, що проаналізувавши зміст Регламенту реалізації повноважень Директором Державного бюро розслідувань, затвердженого Директором Державного бюро розслідувань Т. Р. М. від 02. 03.2018 року а саме в частині п. п. 2, 6, 7, 8, 9, 10 розд. II., ним встановлено суперечність із Законом України "Про Державне бюро розслідувань" (Закон N 794-VIII). Як зазначив позивач, відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (Закон N 794-VIII) повноваження з питань, передбачених пунктами 2 (Закон N 794-VIII), 6 (Закон N 794-VIII), 7 (Закон N 794-VIII), 9 (Закон N 794-VIII), 10 (Закон N 794-VIII), 11 (Закон N 794-VIII), 12 (Закон N 794-VIII), 13 (Закон N 794-VIII), 19 частини першої цієї статті (Закон N 794-VIII), Директор Державного бюро розслідувань реалізовує за погодженням із першим заступником та заступником Директора Державного бюро розслідувань, а рішення з питань діяльності територіальних органів, передбачених пунктами 4 (Закон N 794-VIII) і 5 частини першої цієї статті (Закон N 794-VIII), також за поданням директорів територіальних органів Державного бюро розслідувань.

Тобто Законом (Закон N 794-VIII) визначено перелік повноважень, реалізація яких Директором Державного бюро розслідувань потребує обов'язкового погодження із першим заступником та заступником Директора Державного бюро розслідувань. При цьому, жодних виключень із даного правила не передбачено.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (Закон N 794-VIII) Державне бюро розслідувань у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на їх основі.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (Закон N 794-VIII) Державне бюро розслідувань організовується і діє на засадах верховенства права та законності.

Отже, будь-які дії, бездіяльність, рішення у незалежно від їх форми (акти, накази, доручення, положення, інструкції, регламенти тощо Державного бюро розслідувань повинні відповідати Конституції України та законам України.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для забезпечення позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Як встановлює частини друга статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

В обґрунтування необхідності забезпечення позову позивач зазначає, що у будь-якої особи є право вимагати від органу публічної влади, діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а реалізація Державним бюро розслідувань власних передбачених законодавством повноважень як правоохоронного органу є одним зі способів реалізації положень ч. 2 ст. 3 Конституції України. Тобто в такий спосіб держава забезпечує безпеку людини.

Між тим, завданням інституту забезпечення позову є ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду та про очевидні ознаки протиправності спірного рішення відповідача.

З урахуванням зазначених норм чинного Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

У той же час, суд враховує, що згідно з Рекомендаціями N R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.89, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність, зокрема, полягає в тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову за вартістю. Адекватність заходу до забезпеченню позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Аналіз викладених обставин дає підстави для висновку, що необхідним є вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, які є повністю співмірними з позовними вимогами та відповідають принципу адекватності заходу забезпечення.

При цьому, слід зазначити, що зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Оскільки позивач ставить питання, про зупинення дії оскаржуваного нормативно-правового акта як захід забезпечення позову, встановленню підлягає наявність очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Щодо питання порушення спірним наказом прав, свобод або інтересів позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом ( N 2747-IV), звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з частиною другою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Забезпечення реалізації та захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина покладено на органи публічної влади.

Згідно ч. 3 ст. 17 Конституції України забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Як зазначалося раніше відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (Закон N 794-VIII) Державне бюро розслідувань центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

При цьому, за змістом положень ч. 2 ст. 19 Конституції України на органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб покладається обов'язок діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Під час дії Регламенту реалізації повноважень Директором Державного бюро розслідувань та прийняття на його підставі рішень порушується право позивача на безпеку, а також законний інтерес щодо забезпечення дії принципів верховенства права та законності в Україні.

Враховуючи наведене, з матеріалів справи вбачається, що законним інтересом позивача у спірних правовідносинах є право на безпеку громадянина України. Відповідно, встановлене оскаржуваним регламентом правове регулювання прямо впливає на інтереси позивача.

Беручи до уваги наведене, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про зупинення дії оскаржуваного регламенту в частині.

При цьому, в даному випадку застосування заходів забезпечення адміністративного позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог, встановлення їх обґрунтованості.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем були надані належні та переконливі докази того, що невжиття заходів забезпечення даного адміністративного позову у визначений ним спосіб може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, розглянувши подану позивачем до Окружного адміністративного суду міста Києва заяву про забезпечення адміністративного позову, зважаючи на фактичні обставини справи, виходячи із співмірності таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, суд вважає, що заява підлягає задоволенню.

Одночасно, суд зауважує, що не висловлює думку щодо законності чи правомірності спірного рішення, а рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не має визначального впливу на рішення, яке згодом може бути ухвалено у зв'язку з оскарженням зазначеного рішення.

Крім того, за приписами частини першої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII) у виконавчому документі повинні бути зазначені окрім іншого й: повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; строк пред'явлення рішення до виконання.

Відповідно вірність та повнота зазначення такої інформації є вимогою до форми ухвали в розумінні статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

За змістом частини першої статті 12 Закону "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Тому, враховуючи що позивачем у даній справі й відповідно - стягувачем, не є суб'єкт владних повноважень, тому такий строк встановлено терміном 3 роки.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150 ( N 2747-IV), 151 ( N 2747-IV), 153 - 155 ( N 2747-IV), 243 ( N 2747-IV), 248 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив:

1. Задовольнити заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову.

2. Зупинити дію п. п. 2, 6, 7, 8, 9, 10 розд. II Регламенту реалізації повноважень Директором Державного бюро розслідувань, затвердженого Директором Державного бюро розслідувань Т. Р. М. від 02. 03.2018 року.

3. Заборонити Директору Державного бюро розслідувань Трубі Роману Михайловичу, одноосібно без погодження із першим заступником Директора та заступником Директора Державного бюро розслідувань здійснювати повноваження передбачені п. п. 2 (Закон N 794-VIII), 6 (Закон N 794-VIII), 7 (Закон N 794-VIII), 9 (Закон N 794-VIII), 10 (Закон N 794-VIII), 11 (Закон N 794-VIII), 12 (Закон N 794-VIII), 13 (Закон N 794-VIII), 19 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (Закон N 794-VIII).

4. Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження та може бути пред'явлена до виконання у порядку та спосіб, встановлених Законом України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII), у строк до 18.04.2022.

5. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

6. Ухвалу направити для виконання сторонам у справі.

7. Ухвала діє до закінчення розгляду справи по суті та набрання рішенням у справі законної сили.

Стягувач: ОСОБА_1 (адреса: 04128, АДРЕСА_1 код 31692045072)

Боржник: Державне бюро розслідувань (адреса: 01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 12/2, код ЄДРПОУ 41760289).

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 1 статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

Відповідно до частини 8 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) ухвала про забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV). Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

 

Суддя

І. А. Качур




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали