ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 12 липня 2011 року

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі: головуючої - Вус С. М., суддів: Коротких О. А. та Гриціва М. І., за участю прокурора Саленка І. В., засудженого ОСОБА_5, розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 12 липня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на судові рішення щодо нього, встановила:

Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2010 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Київської області від 8 вересня 2010 року, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця міста Миргорода Полтавської області, громадянина України, такого, що не має судимості, засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов'язку, передбаченого ст. 76 КК України, періодично з'являтися на реєстрацію в кримінально-виконавчу інспекцію.

На підставі п. "б" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 19 квітня 2007 року ОСОБА_5 звільнено від відбування основного та додаткового покарань.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь: потерпілої ОСОБА_6 54407 гривень 68 копійок і 5000 гривень на відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно; потерпілої ОСОБА_7 - 20000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 6 листопада 2006 року приблизно о 9-ій годині, керуючи автомобілем "Пежо" на 53 км автодороги сполученням Київ - Харків, порушив вимоги пунктів 2.3.б, 12.1 Правил дорожнього руху України - проявив неуважність до дорожньої обстановки, в умовах засніженого покриття дороги виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з автомобілем "Фольцваген-Венто", керованим ОСОБА_8.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля "Фольцваген-Венто" ОСОБА_7 - отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі засуджений ставить питання про те, щоб скасувати судові рішення через неправильне застосування кримінального закону. Вважає, що внаслідок акту амністії суд мав звільнити його від кримінальної відповідальності із закриттям провадження у справі.

Заслухавши доповідача, прокурора Саленка І. В. про необхідність скасування судових рішень із підстав, зазначених в касаційній скарзі, пояснення ОСОБА_5, який просив задовольнити його касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного звернення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 було пред'явлено обвинувачення в необережному, середньої тяжкості злочині, за скоєння якого найбільш суворим видом покарання санкція частини статті обвинувачення передбачає обмеження волі на строк до трьох років. Згідно з обвинувальним висновком, це діяння ОСОБА_5 вчинив у листопаді 2006 року. Із даних про особу встановлено, що ОСОБА_5 не має судимостей, одружений, станом на 19 квітня 2007 року утримував двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3 та дочку ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1 а. с. 150).

Під час судового розгляду справи ОСОБА_5 звернувся до суду із клопотанням, у якому посилаючись на те, що він має двох дітей, яким не виповнилося 18 років, просив звільнити його від кримінальної відповідальності та закрити справу на підставі пункту "б" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 19 квітня 2007 року (т. 1 а. с. 140).

Відповідно до ч. 2 ст. 86 КК України особи, які вчинили злочин, законом про амністію можуть бути повністю або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання.

Згідно із п. "б" ст. 1 та ст. 6 Закону України "Про амністію" від 19 квітня 2007 року особи, які вчинили злочин з необережності, за які законом передбачене покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше десяти років, які не позбавлені батьківський прав і на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, за рішенням суду підлягали звільненню від кримінальної відповідальності. Таке звільнення, за відсутності підстав, за яких амністія не застосовується (ст. 7 Закону), та наявності усної чи письмової згоди підсудного про застосування амністії (ст. 9 Закону), суд вправі був застосовувати до осіб, кримінальні справи стосовно яких перебували в провадженні органів досудового слідства чи суду, але не розглянуті судами або розглянуті, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання чинності законом про амністію.

Виходячи із зазначених фактичних та правових підстав, суд відповідно до загальних положень ст. 282 КПК України та норм спеціального закону, яким регламентовані умови, порядок та наслідки застосування амністії, мав би ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності, а не постановляти обвинувальний вирок зі звільненням засудженого від покарання.

У зв'язку із наведеним доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про неправильне застосування кримінального закону є обґрунтованими й достатніми для скасування вироку і звільнення його від кримінальної відповідальності із зазначених у скарзі підстав.

Під час судового розгляду справи місцевий суд виніс постанову від 13 січня 2010 року про відмову у застосуванні амністії, підставами якої стало те, що підсудний не визнав вини у інкримінованому йому злочині й що судовий розгляд справи по суті забезпечить право підсудного на визнання його невинуватим. Проте із зазначеним обґрунтуванням не можна погодитися, позаяк для застосування амністії вимагається згода особи, до якої вона може бути застосована, а не визнання нею вини у злочині. Що ж до можливості бути виправданим, то це є правом особи, яку звинуватили у злочині, й з огляду на факт пред'явлення обвинувачення саме ця особа, а не суд, вправі вимагати винесення щодо неї виправдувального вироку (т. 1 а. с. 141).

З урахуванням наведеного скасуванню підлягає й ухвала апеляційного суду, оскільки неправильне застосування кримінального закону не було усунуте під час апеляційного перегляду справи.

Скасування судових рішень із зазначених підстав, тягне за собою необхідність скасування рішення в частині розв'язання цивільних позовів ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про відшкодування шкоди та ухвалення рішення про залишення цих позовів без розгляду. Відповідно до ч. 2 ст. 28 КПК України і ч. 2 ст. 14 Закону України "Про амністію" від 19 квітня 2007 року таке рішення не позбавляє особу, яка зазнала шкоди від злочину, вимагати її відшкодування в установленому законом порядку і не звільняє особу, яка завдала шкоду, від обов'язку її відшкодувати.

Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, пунктом 2 розділу XIII Перехідних положень Закону України від 7 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів", колегія суддів ухвалила:

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 задовольнити.

Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 8 вересня 2010 року щодо ОСОБА_5 скасувати.

Звільнити ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності на підставі пункту "б" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 19 квітня 2007 року, а справу закрити.

Цивільний позов потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - залишити без розгляду.

 

Судді:

С. М. Вус

 

О. А. Коротких

 

М. І. Гриців

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали