ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 29 листопада 2017 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Гуменюка В. І., суддів: Охрімчук Л. І., Романюка Я. М., Сімоненко В. М., за участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника Міністерства внутрішніх справ України - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційне агентство "112 Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "112-ТВ", третя особа - Міністерство внутрішніх справ України, про захист честі, гідності, ділової репутації та зобов'язання спростувати недостовірну інформацію за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року, встановила:

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 14 вересня 2015 року на телеканалі "112 Україна" у прямому ефірі відбувся брифінг за участю ОСОБА_4, у виступі якого йшлося про трагічні події, які сталися 31 серпня 2015 року біля Верховної Ради України. У своєму виступі ОСОБА_4 поширив неправдиву інформацію та звинуватив ОСОБА_1 у злочинних діях, що насправді не відповідає дійсності, є брехнею, принижує його честь, гідність і ділову репутацію як людини та політика. Зазначений брифінг транслювався телеканалом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "112-ТВ" (далі - ТОВ "Телерадіокомпанія "112-ТВ"), а також був розміщений на веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційне агентство "112 Україна" (далі - ТОВ "ІА "112 Україна") за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ураховуючи зазначене та часткову зміну предмета позову, ОСОБА_1 просив визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, поширену ОСОБА_4 14 вересня 2015 року на телевізійному каналі "112 Україна", а саме висловлювання: "... і тому ОСОБА_1 як безпосередній виконавець тих злочинів, тої провокації..."; зобов'язати ОСОБА_4 та ТОВ "Телерадіокомпанія "112-ТВ" спростувати зазначену недостовірну інформацію в той же спосіб, у який ними було її поширено, а саме: провести брифінг на телевізійному каналі "112 Україна" протягом 10 календарних днів після набрання законної сили рішенням суду в цій справі та зобов'язати ОСОБА_4 оголосити резолютивну частину судового рішення в справі із зазначенням, що розповсюджена ним указана інформація є недостовірною і такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1; зобов'язати ТОВ "ІА "112 Україна" вилучити недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1, розміщену в мережі Інтернет на веб-сайті за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме відеофрагмент від 14 вересня 2015 року з брифінгу, на якому ОСОБА_4 поширив недостовірну інформацію.

Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 16 червня 2016 року відмовив у задоволенні позову.

Апеляційний суд м. Києва 28 вересня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2016 року скасував у частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію та ухвалив у цій частині нове рішення: визнав недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1, інформацію, поширену ОСОБА_4 14 вересня 2015 року під час брифінгу, що транслювався телеканалом ТОВ "Телерадіокомпанія "112-ТВ", а саме "... і тому ОСОБА_1 як безпосередній виконавець тих злочинів, тої провокації..."; зобов'язав ТОВ "Телерадіокомпанія "112-ТВ" не пізніше 15 днів з моменту набрання рішенням законної сили повідомити в ефірі про ухвалене судом рішення; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 грудня 2016 року рішення апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року скасувала, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2016 року залишила в силі.

У березні 2017 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд судового рішення, у якій порушується питання про скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року та залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статей 3, 4 та 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Декларація), статей 34 та 62 Конституції України, статті 277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 30 Закону України "Про інформацію".

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня та 24 червня 2015 року, 2 березня, 6 липня і 3 серпня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представника Міністерства внутрішніх справ України - ОСОБА_3, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підставі статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Суди встановили, що 14 вересня 2015 року на телеканалі "112 Україна" у прямому ефірі відбувся брифінг за участю ОСОБА_4, у виступі якого йшлося про трагічні події, які сталися 31 серпня 2015 року біля Верховної Ради України. Своїм виступом ОСОБА_4 поширив інформацію, яка стосується ОСОБА_1, а саме висловлювання "... і тому ОСОБА_1 як безпосередній виконавець тих злочинів, тої провокації...".

Зазначений брифінг транслювався телеканалом ТОВ "Телерадіокомпанія "112-ТВ", а також був розміщений на веб-сайті ТОВ "ІА "112 Україна" за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1.

При цьому, відповідно до листа Генеральної прокуратури України від 20 квітня 2016 року за статистичними даними про роботу слідчих Головного слідчого управління та Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальних провадженнях, досудове слідство у яких здійснювалось або здійснюється слідчим Головного слідчого управління, повідомлення про підозру ОСОБА_1 у період з 27 лютого 2014 року по 17 лютого 2016 року не оголошувалась.

Крім того, у листі Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України від 20 квітня 2016 року зазначено, що за обліками цього Департаменту ОСОБА_1 у період з 31 серпня 2015 року по 19 квітня 2016 року до кримінальної відповідальності не притягувався та не притягується, не знятої чи не погашеної судимості не має, в розшуку не перебуває. ОСОБА_1 повідомлення про підозру в період з 31 серпня 2015 року по 19 квітня 2016 року не пред'являлися.

Суд першої інстанції, ураховуючи характер та спосіб поширення інформації, яку ОСОБА_1 просив визнати недостовірною, а також те, що оскаржуваний вислів "... і тому ОСОБА_1 як безпосередній виконавець тих злочинів, тої провокації..." є уривком із виступу ОСОБА_4, який містив критику дій ОСОБА_1 на посаді Міністра внутрішніх справ України, дійшов висновку, з яким погодився і суд касаційної інстанції, що вказане судження є оціночним, тому в задоволенні позову відмовив.

Ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року, 2 березня та 3 серпня 2016 року, які надані заявником для порівняння та якими судові рішення судів попередніх інстанції скасовано, а справи передано на новий розгляд, не містять правової позиції щодо спірних правовідносин та застосування норм матеріального права, а вказують на допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та необхідність їх усунення для правильного вирішення спору, а також нез'ясування судами належним чином фактичних обставин справи.

Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року суд касаційної інстанції зробив висновок про те, що відповідач ужив фактичні твердження стосовно того, що позивач, перебуваючи на посаді міністра доходів і зборів України, зловживав владою. Тому таке твердження не є оціночним судженням, але відповідачі не надали доказів достовірності вказаної інформації.

У наданій заявником для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 липня 2016 року зазначено, що інформація, яку надав відповідач про зайняття позивача контрабандою, є негативною, оскільки в ній стверджується про порушення норм чинного законодавства. При цьому відповідач не довів достовірності цієї інформації.

Викладене свідчить, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 62 Конституції України, статті 277 ЦК України та статті 30 Закону України "Про інформацію", що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 10 Конвенції і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі "Лінгенс проти Австрії").

Згідно із частинами четвертою та сьомою статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції N 1165(1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Проте, ухвалюючи рішення в справі про захист гідності, честі чи ділової репутації публічної особи, суд також повинен дотримуватись основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості.

Так, згідно з частиною другою статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У частинах першій та другій статті 62 Конституції України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі "Грабчук проти України" (заява N 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі "Довженко проти України" (заява N 36650/03) (Рішення)).

Таким чином, оскільки поширена ОСОБА_4 інформація "... і тому ОСОБА_1 як безпосередній виконавець тих злочинів, тої провокації..." є фактичним твердженням, то суд касаційної інстанцій, скасувавши рішення суду апеляційної інстанції та залишивши в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, не взяв до уваги норми національного та міжнародного права, прецедентної судової практики Європейського суду з прав людини щодо презумпції невинуватості та помилково вважав указане висловлювання ОСОБА_4 оціночним судженням.

Однак, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення в справі, правильно застосував указані норми права щодо презумпції невинуватості та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність часткового задоволення позову, оскільки зазначена інформація є фактичним твердженням, а ОСОБА_4 не надав доказів її достовірності.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суд касаційної інстанції неправильно застосував норми статті 62 Конституції України, статті 277 ЦК України та статті 30 Закону України "Про інформацію", що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду касаційної інстанції, ухваленої в цій справі, із залишенням у силі рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року скасувати, рішення апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року залишити в силі.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий

В. І. Гуменюк

Судді:

Л. І. Охрімчук

 

Я. М. Романюк

 

В. М. Сімоненко

 

* * *

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі N 6-639цс17

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції N 1165(1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Проте, ухвалюючи рішення в справі про захист гідності, честі чи ділової репутації публічної особи, суд також повинен дотримуватись основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості.

 

Суддя
Верховного Суду України

В. І. Гуменюк




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали