ВЕРХОВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

22.02.2018 р.

N П/9901/5/17,

 

N 9901/5/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд): головуючого судді - Бевзенка В. М., суддів: Білоуса О. В., Данилевич Н. А., Желтобрюх І. Л., Шарапи В. М., за участю секретаря судового засідання - Ігнатенко О. В., представника відповідача - М. О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Президента України про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, встановив:

У грудні 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до Президента України, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просили:

1) визнати, що позивачі не отримали обґрунтованої відповіді на своє звернення від 15.07.2017 N 01/07, яке було скеровано до Президента України;

2) визнати, що внаслідок не отримання позивачем інформації на своє звернення до Президента України від 15.07.2017 N 01/07 їм було унеможливлено належне реагування щодо захисту своїх порушених прав на справедливий та ефективний судовий захист;

3) визнати, що положення статті 8 Закону України "Про судовий збір" (Закон N 3674-VI) в редакції Закону України від 03.10.2017 N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (Закон N 2147-VIII) (далі - Закон України N 2147-VIII), який набрав чинності 15 грудня 2017 року, містять норми (умови 1 (Закон N 3674-VI), 2 (Закон N 3674-VI), 3 частини першої (Закон N 3674-VI)), які у своєму взаємозв'язку та у поєднанні з положеннями частин 1 (Закон N 3674-VI) і 2 статті (Закон N 3674-VI), що не змінились, порушують права громадян на доступ до правосуддя;

4) зобов'язати Президента України розробити в найкоротший термін законопроект та подати його як невідкладний на розгляд Верховної Ради України, в якому запропонувати внести зміни до Закону України "Про судовий збір" (Закон N 3674-VI);

5) визнати, що положення частини другої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII) в редакції Закону України N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII) порушують права малозабезпечених осіб;

6) зобов'язати Президента України розробити в найкоротший термін законопроект та подати його як невідкладний на розгляд Верховної Ради України, в якому запропонувати внести зміни до Закону України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі зазначають, що звертались до Президента України із заявою від 15.07.2017 N 01/07, в якій вказували на недоліки чинного законодавства в питанні доступу до правосуддя і необхідності його змін.

Позивачі вважають, що:

- скерування Адміністрацією Президента України заяви від 15.07.2017 на розгляд іншим органам є порушенням їх прав, визначених статтею 40 Конституції України, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

- такий спосіб реагування Президентом України на подану заяву порушує їх права на належний розгляд звернення та є необґрунтованим - без врахування всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення (вчинення дії), недобросовісним, нерозсудливим, непропорційним.

Позивачі зазначають, що якби вони отримали належну інформації у відповідь на своє звернення від 15.07.2017, то мали б можливість скерувати листи до Президента України і відповідного комітету Верховної Ради України, в яких вказали б на очевидні недоліки положень проекту Закону України N 2147-VIII, які порушують права громадян. Однак, позивачі не отримали належної інформації у відповідь на своє звернення від 15 липня 2017 року, а тому вказана можливість була втрачена, в результаті чого Закон України N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII) набрав чинності в редакції від 15 грудня 2018 року, а позивачі змушені в судовому порядку добиватися внесення змін до Закону України "Про судовий збір" (Закон N 3674-VI), Закону України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII).

У відзиві на позовну заяву, відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні в частині позовних вимог про визнання протиправними дій та бездіяльності та закрити провадження в частині позовних вимог про зобов'язання вчинити дії.

Відповідач виходить з того, що Адміністрація Президента є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом України, на який покладено завдання організовувати розгляд звернень громадян, а тому Президент України не зобов'язаний особисто розглядати відповідні звернення.

Також, відповідач зазначає, що позивачем не наведено обставин, які б свідчили про протиправність бездіяльності Президента України та факту порушення останнім прав та свобод позивача у сфері публічно-правових відносин.

У відповіді на відзив позивачі, зокрема зазначають, що правовий механізм розгляду звернень громадян є недосконалим і призводить до порушень прав громадян, які звертаються до Президента України, як гаранта дотримання їх прав і свобод.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив відмовити в задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання протиправними дій та бездіяльності та закрити провадження в частині позовних вимог про зобов'язання вчинити дії.

Суд заслухав пояснення представників сторін, дослідив надані ними докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень і з'ясував таке.

15.07.2017 позивачі звернулись до Президента України із заявою N 01/07, в якій просили: дати правову оцінку на предмет того, чи порушується право громадян на доступ до правосуддя і/або його право не зазнавати дискримінації за майновим станом у випадках, коли суд відмовляє у задоволенні клопотання на звільнення від сплати судового збору; повідомити про те, чи був підготовлений Президентом України законопроект щодо внесення змін до, зокрема Закону України "Про судовий збір" (Закон N 3674-VI), в якому був би чітко визначений перелік документів, які необхідно подавати із клопотанням про звільнення від сплати судового збору.

Листом від 31.07.2017 N 22/030360-13 Адміністрацією Президента України було направлено позивачам відповідь, в якій зазначено, що їх звернення до Президента України від 15.07.2017 було проаналізовано в межах компетенції у відповідних структурних підрозділах Адміністрації Президента України та надіслано до Секретаріату Кабінету Міністрів України для організації розгляду згідно із законодавством та надання відповіді у встановленому порядку.

Міністерство юстиції України листом від 18.08.2017 направило позивачам відповідь, в якій зазначило, що на їх звернення з аналогічних питань Мін'юстом в установлений строк і в межах компетенції надавалась відповідь листом від 09.09.2016 N 31118/КО-20686/11.

Міністерство соціальної політики України листом від 22.08.2017 N 149/0/23-17/132 направило позивачам відповідь, в якій зазначило, що якщо під час здійснення судочинства судами застосовано Закон України "Про судовий збір" (Закон N 3674-VI), який на їх думку не відповідає Конституції України, то вони мають право на законних підставах звернутися до Конституційного Суду України.

Вважаючи, що вказана заява мала розглядатися безпосередньо Президентом України, а не пересилатись Адміністрацією Президента України іншим державним органам, в результаті чого не було отримано належної відповіді на заяву, позивачі звернулись з вказаним позовом до суду.

Статтею 102 Конституції України передбачено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Статтею 106 Конституції України визначені повноваження Президента України.

Однак, обов'язок Президента України особисто надавати відповіді на звернення громадян, які йому адресовані, Конституцією України не передбачено.

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.10.2008 N 21-рп/2008 зазначається про те, що законодавчі акти не можуть покласти додаткові права чи обов'язки на Президента України, крім тих, що прямо передбачені нормами Конституції України.

Для забезпечення виконання Президентом України наданих йому повноважень, гарантування конституційного порядку та дотримання прав і свобод людини і громадянина створюються допоміжні органи і служби.

Згідно з пунктом 28 частини першої статті 106 Конституції України Президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Указом Президента України від 25.02.2010 N 265/2010 "Про першочергові заходи із забезпечення діяльності Президента України" утворено Адміністрацію Президента України.

Пунктом 1 Положення про Адміністрацію Президента України, затвердженого Указом Президента України від 02 квітня 2010 року N 504/2010 (далі - Положення), встановлено, що Адміністрація Президента України є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом України відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України.

Відповідно до підпункту 20 пункту 4 Положення Адміністрація Президента України організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських організацій (у тому числі професійних спілок), підприємств, установ, інших організацій, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв'язання порушених у них проблем.

Враховуючи, що Конституцією України не встановлено обов'язку Президента України особисто розглядати звернення громадян, колегія суддів зазначає, що саме до повноважень Адміністрації Президента України, а не Президента України, відноситься організація розгляду адресованих останньому звернень.

Частиною третьою статті 7 Законом України "Про звернення громадян" передбачено, що у разі, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Пунктом 6 Положення встановлено, що Адміністрація у процесі виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з органами Верховної Ради України та її Апаратом, Кабінетом Міністрів України та його Секретаріатом, Апаратом Ради національної безпеки і оборони України, центральними та місцевими органами виконавчої влади, правоохоронними, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, науковими та іншими установами, організаціями, а також із відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій.

Таким чином, Адміністрацією Президента України було направлено за належністю заяву позивачів від 15.07.2017 на підставі закону та в межах повноважень, а доводи позивачів про те, що вони не отримали обґрунтованої відповіді від Президента України на заяву від 15.07.2017 є необґрунтованими.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) зазначено, що учасниками законодавчого процесу на його відповідній стадії, а отже, учасниками законотворчості, є визначені в частині першій статті 93 Конституції України суб'єкти права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України - зокрема Президент України… Реалізація права законодавчої ініціативи і права вето означає лише участь відповідних органів у здійсненні власне парламентської функції законотворчості.

Аналіз вказаного свідчить про те, що при підписанні, внесення відповідних змін до Законів України або нових законопроектів, зокрема до Закону України "Про судовий збір" (Закон N 3674-VI), Президент України не виконує владних управлінських функцій.

Оскільки, повноваження Президента України щодо розробки законопроектів та їх подання до Верховної Ради України є дискреційними, Суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про зобов'язання Президента України розробити законопроекти про внесення змін до Закону України "Про судовий збір" (Закон N 3674-VI), Закону України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII) та подати їх як невідкладний.

Щодо позовних вимог про визнання статті 8 Закону України "Про судовий збір" (Закон N 3674-VI), частини другої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII) такими, що порушують права громадян на доступ до правосуддя та права малозабезпечених осіб, відповідно, Суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України згідно зі статтею 2 Закону України "Про Конституційний Суд України" (Закон N 2136-VIII) є завданням Конституційного Суду України. Тому саме цей орган судової влади наділений повноваженнями вирішувати питання про конституційність, зокрема, законів та інших правових актів Верховної Ради України (пункт 1 частини першої статті 7 цього Закону (Закон N 2136-VIII)).

Оскільки позивачі не погоджуються зі змістом положень статті 8 Закону України "Про судовий збір" (Закон N 3674-VI) та частини другої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII), у Суду є підстави вважати, що позов в цій частині позовних вимог не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем відсутні відповідні публічно-правові правовідносини, а тому права позивачів Президентом України не були порушені і не могли бути порушені.

За встановлених обставин справи, Суд приходить до висновку про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Президента України про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Керуючись статтями 241 ( N 2747-IV), 242 ( N 2747-IV), 243 ( N 2747-IV), 245 ( N 2747-IV), 246 ( N 2747-IV), 262 ( N 2747-IV), 266 ( N 2747-IV), 292 ( N 2747-IV), 295 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), Суд вирішив:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Президента України про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

2. Рішення Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, - якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

4. Рішення у повному обсязі буде складено через п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Рішення складене та підписане 23 лютого 2018 року.

 

Головуючий, суддя

В. М. Бевзенко

Судді:

О. В. Білоус

 

Н. А. Данилевич

 

І. Л. Желтобрюх

 

В. М. Шарапа




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали