ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 28 листопада 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Колесника П. І., суддів: Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Школярова В. Ф. (за участю представника публічного акціонерного товариства "Сведбанк" - ОСОБА_1), розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю "АТОН-XXI" (далі - Товариство) на постанову Вищого господарського суду України від 10 серпня 2011 року у справі N 27/11 за позовом Товариства до публічного акціонерного товариства "Сведбанк" (далі - Банк) про закриття поточного банківського рахунку, встановив:

У серпні 2011 року Товариство звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом України зазначеної постанови суду касаційної інстанції на підставі неоднакового застосування останнім положень статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), внаслідок чого було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви додано копію постанови Вищого господарського суду України від 21 грудня 2010 року у справі N 3/75 (Постанова N 3/75).

Посилаючись на зазначене судове рішення, Товариство у своїй заяві дійшло висновку про те, що оскаржувана постанова суду касаційної інстанції є незаконною, оскільки прийнята з порушенням вимог вказаних норм матеріального права.

Ухвалою від 10 жовтня 2011 року Вищий господарський суд України допустив до провадження дану справу для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 10 серпня 2011 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

Під час розгляду справи судами нижчих інстанцій встановлено, що 17 листопада 2005 року між Товариством та акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" було укладено договір N 3004680 на відкриття та обслуговування поточних рахунків, за умовами якого відповідач відкрив позивачу рахунок N 26004300468001/980 та взяв на себе обов'язок здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.

У зв'язку з тим, що акціонерний комерційний банк "ТАС-Комерцбанк" змінив своє найменування на публічне акціонерне товариство "Сведбанк", 29 серпня 2008 року між позивачем та відповідачем було підписано договір N 0300004680/Т/І/30.05.2008 (далі - Договір), на підставі якого останній взяв на себе обов'язок відкрити Товариству рахунок N 26004300468001 та здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.

Відповідно до статті 1075 ЦК України договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Згідно з пунктом 7.2 Договору рахунок клієнта може бути закритий: за заявою про закриття рахунку згідно з чинним законодавством України; за рішенням органу, що відповідно до чинного законодавства України здійснює функції з ліквідації або реорганізації клієнта як юридичної особи; а також з інших підстав, передбачених чинним законодавством України та умовами Договору.

Аналогічні вимоги передбачено пунктом 20.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492 (далі - Інструкція), яким встановлено, що поточні рахунки клієнтів банків закриваються: на підставі заяви клієнта; на підставі рішення відповідного органу, на який згідно із законом покладено функції щодо припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (за заявою ліквідатора, голови або члена ліквідаційної комісії, управителя майна тощо); у разі смерті власника рахунку - фізичної особи та фізичної особи-підприємця (за заявою третьої особи, зокрема спадкоємця); а також на інших підставах, передбачених законодавством України або договором між банком і клієнтом.

Під час розгляду справи судами встановлено, що, керуючись зазначеними положеннями законодавства та умовами Договору, 20 липня 2010 року Товариство надіслало на адресу відповідача лист N 20/07-10-05 з вимогою закрити поточний рахунок. Оскільки Банк вказане прохання не виконав та не надав відповіді на заяву, 26 серпня 2010 року позивач повторно звернувся із вказаною вимогою листом N 26/08/10-01, яку також було залишено без задоволення.

Суд касаційної інстанції, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції без змін, дійшов висновку про те, що закриття поточного банківського рахунку клієнта на підставі його заяви передбачено положеннями ЦК України, Інструкції та умовами Договору. Водночас Вищий господарський суд України погодився з твердженням суду апеляційної інстанції про те, що звернення клієнта до Банку з позовом про зобов'язання закрити рахунок у судовому порядку суперечить способам захисту, встановленим статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 вказаної статті закріплено способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, зокрема, передбачено примусове виконання обов'язку в натурі. Аналогічне положення міститься у пункті 5 частини 2 статті 20 ГК України, в якому встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищаються, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі.

Звертаючись до суду з вимогою зобов'язати Банк закрити поточний рахунок, позивач фактично просив суд примусити відповідача виконати обов'язок, який був покладений на нього умовами договору, а також положеннями вищезазначених норм ЦК України та Інструкції.

Водночас ні Вищий господарський суд України, ні суд апеляційної інстанції на дані обставини справи уваги не звернули та дійшли хибного висновку про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача закрити поточний рахунок у судовому порядку на підставі вказаних статей ЦК та ГК України.

З огляду на викладене твердження суду касаційної інстанції про те, що обраний Товариством спосіб захисту своїх прав суперечить вимогам статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України, є необґрунтованим.

Крім того, відповідно до пункту 20.6 Інструкції, якщо на поточному рахунку власника немає залишку коштів, а заяву подано в операційний час банку, то датою закриття поточного рахунку є день отримання банком цієї заяви. Оскільки судами нижчих інстанцій встановлено, що Товариство звернулося відповідно до вказаного пункту Інструкції з проханням закрити поточний рахунок, то зволікання відповідача у виконанні такої вимоги призвело до безпідставного нарахування абонентської плати за період, протягом якого позивач вказаним рахунком не користувався, що також порушує права позивача.

Також передчасним є висновок суду касаційної інстанції про наявність у клієнта заборгованості перед Банком у розмірі 830 грн. за користування поточним рахунком, оскільки відповідно до довідки, яку досліджували суди під час розгляду справи, така заборгованість існувала станом на 17 січня 2011 року. Водночас судами не встановлено наявність заборгованості позивача перед відповідачем станом на 20 липня 2010 року, тобто на момент подачі Товариством заяви про закриття поточного рахунку.

За таких обставин Вищий господарський суд України дійшов передчасного висновку про безпідставність позовних вимог, а прийнята ним постанова є незаконною і підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 11125 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 11123 - 11125 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України постановив:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю "АТОН-XII" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 10 серпня 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

 

Головуючий

П. І. Колесник

Судді:

М. І. Балюк

В. П. Барбара

І. С. Берднік

Л. Ф. Глос

Т. В. Гошовська

Л. І. Григор'єва

В. С. Гуль

В. І. Гуменюк

М. Б. Гусак

А. А. Ємець

Т. Є. Жайворонок

В. В. Заголдний

М. Р. Кліменко

Є. І. Ковтюк

М. Є. Короткевич

В. І. Косарєв

О. В. Кривенда

О. Т. Кузьменко

Н. П. Лященко

В. Л. Маринченко

В. В. Онопенко

Л. І. Охрімчук

П. В. Панталієнко

М. В. Патрюк

В. Ф. Пивовар

П. П. Пилипчук

О. І. Потильчак

Б. М. Пошва

О. Б. Прокопенко

А. І. Редька

Ю. Л. Сенін

А. М. Скотарь

Т. С. Таран

О. О. Терлецький

Ю. Г. Тітов

І. Б. Шицький

В. Ф. Школяров

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали