ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

01.06.2018 р.

N 826/13630/17

Про залишення позову без розгляду

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді - Чудак О. М., за участю: секретаря судового засідання - Ясинської К. В., позивача, представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2, представника третіх осіб - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_5, Громадська організація "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні", про визнання незаконним окремого положення нормативно-правового акта, встановив:

24.10.2017 ОСОБА_4 ОСОБА_4.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київської міської ради про визнання незаконним пункту 13.3 Порядок демонтажу самовільно встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 N 1051/1051.

В обґрунтування позову зазначив, що пунктом 3 самого рішення Київської міської ради "Про Правила благоустрою міста Києва" від 25.12.2008 N 1051/1051 передбачено відповідно до вимог статті 40 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та пункту 2 частини першої статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення надати повноваження Головному управлінню контролю за благоустроєм міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо виконання функцій Інспекції з благоустрою міста Києва - складати протоколи про адміністративні правопорушення з виявлених порушень Правил благоустрою міста Києва, встановлених цим рішенням та надсилати їх відповідно до вимог статей 152, 257 Кодексу України про адміністративні правопорушення органові, уповноваженому розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Посилаючись на те, що статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено притягнення до відповідальності у вигляді накладення штрафу, а відтак, передбачений в оскаржуваному положенні нормативно-правового акта порядок демонтажу самовільно встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд без судового рішення суперечить законодавству України, - ОСОБА_4 просив визнати пункт 13.3 Порядок демонтажу самовільно встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд Правил благоустрою міста Києва незаконним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2017 відкрито провадження у справі, проведено підготовчі дії та призначено справу до судового розгляду.

15.12.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII), яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (КАС України), шляхом викладення його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України ( N 2747-IV) в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу ( N 2747-IV), розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України ( N 2747-IV), за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.04.2018 прийнято відповідні заяви та залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_5 та Громадську організацію "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні".

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечив посилаючись на те, що відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" від 06.09.2005 N 2807-IV до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить:

1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів;

2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів;

3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб'єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб);

4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою.

При цьому, згідно частини четвертої статті 20 цього ж Закону рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов'язковими для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" правила благоустрою території населеного пункту - це нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (Наказ N 310) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.

Таким чином, затверджений Київською міською радою в Правилах благоустрою міста Києва Порядок демонтажу самовільно встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд відповідає реалізації органом місцевого самоврядування своїх повноважень та спрямований на виконання передбачених законодавством завдань.

Таку позицію, серед іншого, відображено і у відзиві на позовну заяву від 16.01.2018, у якому також наголошено на необхідності застосування у даній справі строків звернення до суду.

У свою чергу, представником позивача подано письмову заяву від 08.05.2018 та вказано на не обмеження права звернення до суду з позовом про скарження нормативно-правового акта, відповідно відсутність пропуску строку звернення ОСОБА_4 до суду та необхідність визнання причин його пропуску поважними.

Суд, дослідивши матеріали справи та повно встановивши фактичні обставини, при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, з'ясовуючи питання щодо початку його перебігу та поважності причин пропуску, виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України (в редакції до 15.12.2017), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною першою статті 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини другої вказаної статті, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство обмежувало право особи на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів конкретно визначеним строком. Це, насамперед, викликано специфікою спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Дані строки обмежують час, протягом якого вказані правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Оскаржувані ОСОБА_4 у даній справі Правила благоустрою міста Києва в частині, є рішенням Київської міської ради нормативно-правового характеру, які стосуються прав і обов'язків громадян та мають загальний характер. На виконання рішення Київської міської ради III сесії XXIII скликання від 04.02.99 N 138/139 рішення опубліковано в газеті "Хрещатик" 25.02.2008 N 142 (575).

Рішенням Київської міської ради від 28.05.2015 N 566/1430 "Про внесення змін до Правил благоустрою міста Києва, затвердженим рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 N 1051/1051" (Рішення N 566/1430) внесені зміни до Правил благоустрою міста Києва, а саме, пункт 13.3 розділу XIII викладено у новій редакції. Дане рішення також опубліковано в газеті "Хрещатик" 19.06.2015, N 58(1458) у повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Тобто, особа має право оскаржити нормативно-правовий акт не лише тоді, коли щодо неї застосовано цей акт, а й на майбутнє - щоб запобігти такому застосуванню, але за умови, що така особа є суб'єктом відповідних правовідносин.

Відповідно до пункту 21 постанови Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.2008 N 2 судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_4 на підставі нотаріальної довіреності НАМ N 440290 від 26.03.2015 володів та розпоряджався транспортним засобом марки ЗАЗ, моделі 110557, 2006 року випуску, білого кольору, тип пікап-В вантажний, державний номер НОМЕР_1. Як пояснив в судовому засіданні сам позивач транспортний засіб він постійно залишав по вулиці Грушевського у місті Києві куди приїжджав до офісу політичної партії "5.10". 22.11.2016 працівники Комунального підприємства "Київблагоустрій" (КП "Київблагоустрій") завантажили автомобіль та відвезли у невідомому напрямку. У зв'язку з цим фактом він одразу звернувся до Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, яке листом від 30.11.2016 N 11494/125/51/01-16 по його заяві стосовно можливих неправомірних дій з боку КП "Київблагоустрій", які забрали автомобіль-кофейню "ЗАЗ" направило матеріали до Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, куди він 13.12.2016 подав заяву. При цьому, 26.12.2016 звернувся до Громадської організації "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні" для проведення перевірки та юридичного супроводу.

Відповідно, громадською організацією 27.12.2016 до КП "Київблагоустрій" надіслано заяву з метою з'ясування обставин події 22.11.2016. У відповідь, 27.01.2017 отримано лист у якому зазначено, що авто з продажу кави (державний номерний знак НОМЕР_1) за адресою: вулиця Михайла Грушевського, 5 у Печерському районі міста Києва демонтовано 22.11.2016 КП "Київблагоустрій" на виконання доручення Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища від 21.11.2016 N 064-11303 (копію якого і долучено). Згідно пункту 13 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 N 1051/1051 (зі змінами та доповненнями) демонтовані (переміщені) засоби пересувної дрібно роздрібної торговельної мережі повертаються власнику (користувачу) у присутності працівників міліції на підставі акта приймання-передачі після відновлення благоустрою на місці їх самовільного розміщення (встановлення) та відшкодування витрат з демонтажу (переміщення), перевезення, розвантаження та зберігання в установленому порядку. До листа долучено також акт проведення демонтажу від 22.11.2016 N 93.

В подальшому, для уточнення інформації Громадська організація "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні" знову зверталася до комунального підприємства з листом від 14.02.2017 N 4-1/17, у відповідь на який отримала лист від 01.03.2017 N 043-327 з долученим приписом від 30.03.2016 N 1605594 про встановлене порушення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 пункту 13.3.1 за адресою: Печерський район вулиця Грушевського, 5 (біля Верховної Ради України).

Як пояснили в судовому засіданні позивач, його представник та представник третьої особи, ОСОБА_4 після звернення до третьої особи за юридичним супроводом постійно цікавився проведенням ними перевірки події 22.11.2016, отриманими документами й вжитими заходами.

Так, за результатами опрацювання отриманої інформації у червні 2017 року до Окружного адміністративного суду міста Києва подано адміністративний позов до КП "Київблагоустрій", Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища Київської міської державної адміністрації, треті особи - Громадська організація "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні", КП "Київдорсервіс", Департамент містобудування та архітектури, про визнання дій протиправними й зобов'язання вчинити певні дії, а у вересні 2017 року до Шевченківського районного суду міста Києва подано цивільний позов до КП "Київблагоустрій", третя особа Громадська організація "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні" про витребування майна з чужого незаконного володіння. Рішенням суду від 06.11.2017 в задоволенні позовних вимог відмовлено, але ухвалою апеляційного суду міста Києва від 12.12.2017 апеляційне провадження у справі зупинено.

Тобто, як вбачається із встановлених судом обставин, до позивача як учасника відносин, врегульованих Правилами благоустрою міста Києва в межах здійснюваної ним підприємницької діяльності оскаржуваний у даній справі пункт застосовано безпосередньо 22.11.2016. Про обізнаність ОСОБА_4 про конкретні правові підставі демонтажу транспортного засобу свідчать також ряд листів КП "Київблагоустрій" (зокрема 27.01.2017 отриманий) з долученими до них документами та пояснення представників щодо поінформованості позивача про хід здійснюваної ними перевірки.

Однак, з позовом про оскарження пункту 13.3 Порядок демонтажу самовільно встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд Правил благоустрою міста Києва ОСОБА_4 звернувся до суду лише 24.10.2017, тобто з пропуском встановленого КАС України шестимісячного строку.

Як вказано судом вище, відповідно до пункту 10 частини 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України ( N 2747-IV), справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу ( N 2747-IV), розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Так, у частині першій статті 122 КАС України ( N 2747-IV) зазначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом ( N 2747-IV) або іншими законами.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 122 КАС України ( N 2747-IV) для (в редакції після 15.12.2017) звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 264 КАС України ( N 2747-IV) нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності. Наведе положення процесуального законодавства застосовується в логічному взаємозв'язку з частиною другою статті 264 КАС України ( N 2747-IV), яка закріплює, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Системний аналіз наведених вище норм, дає підстави стверджувати, що нормативно-правовий акт може бути оскаржено такими особами в незалежності від дати його прийняття, опублікування чи набрання чинності, що обумовлюється специфікою сфери його дії, тобто, в будь-який момент протягом строку чинності, але в межах визначеного загальними положеннями КАС України ( N 2747-IV) шестимісячного строку, який обраховується з дати, коли даний нормативно-правовий акт застосовано до позивача, або з моменту набуття позивачем статусу суб'єкта правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17.07.97) гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд з прав людини у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Відповідно до частини другої статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 N 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, за практикою Європейського суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

В ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 (справа "Каменівська проти України") Європейський суд з прав людини зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Підставами для визнання причин пропуску строку звернення із даним позовом поважними, визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Оскільки дане поняття за своєю суттю є оціночним, суд у кожному конкретному випадку має надати правову оцінку відповідним обставинам та, як наслідок, визначити, чи можуть такі обставини бути визнані поважними.

Європейський суд з прав людини у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Належних доказів, які б свідчили про наявність обґрунтованих причин, що перешкоджали звернутися до суду у встановлений шестимісячний строк, позивачем не надано, а судом не встановлено. Тобто іще з березня 2016 року інспектором К. С. О. встановлено розміщення ОСОБА_4 елементу благоустрою без дозвільної документації та запропоновано на підставі розглядуваних у даній справі правових норм усунути порушення. За відсутності таких заходів, рішення про демонтаж прийнято Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища та безпосередньо працівниками КП "Київблагоустрій" реалізовано 22.11.2016. З цього часу позивач намагався повернути демонтований транспортний засіб, зокрема звертався до правоохоронних органів, до правозахисної організації за юридичним супроводом, приймав участь у судових процесах про витребування майна з чужого незаконного володіння й оскарження дій суб'єктів владних повноважень та чітко був обізнаним, що є учасником відносин, врегульованих пунктом 13.3 Порядок демонтажу самовільно встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд Правил благоустрою міста Києва. При цьому незнання про можливість оскаржити окреме положення нормативно-правового акта у передбачений КАС України порядок не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України ( N 2747-IV) якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України ( N 2747-IV) суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою ( N 2747-IV) та четвертою статті 123 цього Кодексу ( N 2747-IV).

На підставі викладеного, керуючись статтями 122 ( N 2747-IV), 123 ( N 2747-IV), 240 ( N 2747-IV), 248 ( N 2747-IV), 254 КАС України ( N 2747-IV), ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_4 до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_5, Громадська організація "Правозахисна організація "Боротьба з корупцією в Україні", про визнання незаконним окремого положення нормативно-правового акта, - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293 ( N 2747-IV), 295 - 297 цього ж Кодексу ( N 2747-IV).

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу ( N 2747-IV).

 

Суддя

О. М. Чудак




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали