ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

24.10.2018 р.

N 826/9083/18

Про залишення позову без розгляду

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді - Каракашьяна С. К., суддів: Григоровича П. О., Смолія І. В., при секретарі судового засідання - Мині І. І., за участі позивача, представника позивача - ОСОБА_1, відповідача - Б. В. Г., третьої особи - К. О. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, за участі третьої особи Державного агентства України з питань кіно про визнання протиправною та нечинною постанови N 1315 від 17.08.98 р. встановив:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України про (згідно з уточненням позовних вимог) визнання протиправною та нечинною постанови N 1315 від 17.08.98 "Про затвердження Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів".

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуваним нормативно-правовим актом порушуються права позивача, а про застосування до позивача позивачу стало відомо 10 травня 2018 року після проведення перемовин щодо реалізації твору позивача.

Представником третьої особи заявлено клопотання від про залишення позовної заяви без розгляду з огляду на пропущення позивачем встановленого строку звернення з позовом до адміністративного суду, з тих підстав, що позивачу мало бути відомо про існування вищезазначеного нормативно-правового акта, з огляду на те, що позивач був учасником правовідносин, що ним регулюються, та отримував посвідчення на вироблені, за участі позивача, фільми.

В судовому засіданні представники відповідача та третьої особи заявлене клопотання підтримали та просили задовольнити.

Представник позивача проти заявленого клопотання про залишення позовної заяви без розгляду заперечував, з підстав неможливості застосування до правовідносин з оскарження нормативно-правового акта строків звернення до суду.

Розглядаючи заявлене клопотання, суд бере до уваги наступне.

За змістом ч. 3 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Цим Кодексом ( N 2747-IV) та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, строк в шість місяців визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилась, чи буде вона звертатися до суду із позовом щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 N 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17 липня 1997 року) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Таким чином, особі гарантується право на звернення до суду.

Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 (справа "Каменівська проти України"), "право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду..., не є абсолютним; воно може бути обмеженим... Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...".

Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

З позовної заяви вбачається, що позивач не погоджується із постановою Кабінету Міністрів України N 1315 від 17.08.98 "Про затвердження Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів".

Постанова Кабінету Міністрів України від 17.08.98 року N 1315 "Про затвердження Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів", є офіційним письмовим документом та перебуває у загальному доступі з моменту публікації в Офіційному віснику України, 1998, N 33 (03.09.98), ст. 1253.

Отже, оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України вважається загальновідомою та загальнодоступною з 03.09.98 року, проте з позовною заявою позивач звернувся до суду лише в 2018 році, тобто через 20 років після опублікування оскаржуваного нормативно-правового акту, що суперечить зазначеним вище положенням процесуального закону в чинній редакції.

Посилання позивача на те, що про оскаржувану постанову він дізнався лише 10.05.2018 після проведення перемовин щодо реалізації (продажу) належного йому твору, судом відхиляються, адже з наданих третьою особою матеріалів вбачається, що позивач, як керівник ТОВ "Про-ТВ Продакшн", ТОВ "Про-ТВ", отримував прокатні посвідчення протягом 2006 - 2017 років на фільми: "П'ять хвилин до метро" (прокатне посвідчення N 11.9716.06Т від 28.07.2006 р.); "Відділ 44" (прокатне посвідчення N 11.5329.15Т від 01.10.2015 р.); "Пес" (прокатне посвідчення N 11.5330.15Т від 01.10.2015 р.); "Заборонене кохання" (1 - 6 серії) (прокатне посвідчення N 11.4567.16Т від 11.11.2016 р.; серіал виготовлено ТОВ "ПРО-ТВ ПРОДАКШН" на замовлення Кінокомпанії "Універсал Продакшн", сценарій В. Приходько); "Сутичка" (прокатне посвідчення N 11.1234.17Т від 12.04.2017 р.).

Посилання позивача на неможливість застосування до правовідносин з оскарження нормативно - правового акту строків звернення до суду, судом відхиляються, з урахуванням наступного.

Як вже зазначалось, відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 122 КАС України ( N 2747-IV) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, судом також враховується, що відповідно до частини 3 статті 264 КАС України ( N 2747-IV) в чинній редакції, нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Однак, наведе положення процесуального законодавства має застосовуватись в логічному взаємозв'язку з частиною 2 статті 264 КАС України ( N 2747-IV), яка закріплює, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Системний аналіз наведених вище норм, дає підстави стверджувати, що нормативно-правовий акт може бути оскаржено такими особами в незалежності від дати прийняття оскаржуваного акту, але в межах визначеного загальними положеннями КАС України ( N 2747-IV) строку, який обраховується з дати, коли даний нормативно-правовий акт застосовано до позивача, або з моменту набуття позивачем статусу суб'єкта правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

У справі "Пономарьов проти України" Європейський суд зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Враховуючи те, що позивач, як керівник ТОВ "Про-ТВ Продакшн", ТОВ "Про-ТВ", отримував прокатні посвідчення, починаючи з 2006 року, суд приходить до висновку, що про оскаржувану постанову позивач повинен був дізнатись ще в 2006 році та реалізувати власне право на судовий захист у визначений строк, чого останнім, на власний розсуд, зроблено не було.

Відповідно до частини 1 статті 123 КАС України ( N 2747-IV) у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою ( N 2747-IV) та четвертою статті 123 цього Кодексу ( N 2747-IV).

Керуючись ст. 122 ( N 2747-IV), 123 ( N 2747-IV), п. 8 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив:

Залишити без розгляду позовну заяву.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 294 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

 

Головуючий, суддя

С. К. Каракашьян

Судді:

П. О. Григорович

 

І. В. Смолій

 

* * *

ОКРЕМА ДУМКА

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Каракашьян С. К., не погоджуючись з ухваленим по справі рішенням про залишення позовної заяви без розгляду висловлює наступну окрему думку щодо ухвали від 24 жовтня 2018 року.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України про (згідно з уточненням позовних вимог) визнання протиправною та нечинною постанови N 1315 від 17.08.98 "Про затвердження Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів".

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуваним нормативно-правовим актом порушуються права позивача, а про застосування до позивача позивачу стало відомо 10 травня 2018 року після проведення перемовин щодо реалізації твору позивача.

Представником третьої особи заявлено клопотання від про залишення позовної заяви без розгляду з огляду на пропущення позивачем встановленого строку звернення з позовом до адміністративного суду, з тих підстав, що позивачу мало бути відомо про існування вищезазначеного нормативно-правового акта, з огляду на те, що позивач був учасником правовідносин, що ним регулюються, та отримував посвідчення на вироблені, за участі позивача, фільми.

Згідно частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом ( N 2747-IV) або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. (абзац 1 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV)).

Суддя Каракашьян вважає, що до правовідносин з оскарження нормативно-правових актів не застосовуються строки звернення до суду, оскільки частиною 3 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) передбачено, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Таким чином, вищезазначена норма ч. 3 ст. 264 КАС України ( N 2747-IV) і є випадком встановлення самим Кодексом ( N 2747-IV) інших строків оскарження, що підтверджується терміном "строку", який було застосовано законодавцем, як у статті 122 ( N 2747-IV), так і в ч. 3 ст. 264 КАС України.

Отже, діючою редакцією Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), за правилами якої суд розглядав питання залишення позову без розгляду, передбачено можливість оскарження нормативно-правового акта протягом всього строку його дії.

 

Суддя

С. К. Каракашьян




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали