ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 9 жовтня 2017 року

Верховний Суд України у складі: головуючого судді-доповідача - Короткевича М. Є., суддів: Берднік І. С., Волкова О. Ф., Вус С. М., Гриціва М. І., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Канигіної Г. В., Ковтюк Є. І., Кривенди О. В., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Сімоненко В. М., Школярова В. Ф., при секретарях: Коваленко О. В., Тімчинській І. О., за участю: прокурора Генеральної прокуратури України - К. М. В., захисників - П. В. П., ОСОБА_1, розглянувши на спільному засіданні всіх судових палат справу за заявою засудженого ОСОБА_2 про перегляд судових рішень щодо нього з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, установив:

Вироком Яготинського районного суду Київської області від 9 лютого 2012 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, громадянина України, не судимого, засуджено:

1 за частиною 2 статті 127 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк п'ять років;

2 за частиною 2 статті 296 КК до позбавлення волі на строк три роки;

3 за частиною 2 статті 365 КК до позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі здійсненням владних повноважень, на строк три роки.

На підставі статті 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_2 визначено у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі здійсненням владних повноважень, на строк три роки.

Цим вироком також засуджено ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 10 травня 2012 року вирок щодо всіх засуджених залишено без зміни.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2013 року вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за частиною 2 статті 296 КК скасовано, а справу закрито у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. На підставі статті 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених частиною 2 статті 127, частиною 2 статті 365 КК, постановлено вважати ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 засудженими до позбавлення волі на строк п'ять років із позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі здійсненням владних повноважень, на строк три роки.

Вироком суду, з урахуванням змін, внесених судом касаційної інстанції, ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він, будучи службовою особою та представником влади, обіймаючи посаду старшого оперуповноваженого відділу карного розшуку ІНФОРМАЦІЯ_2 міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС), маючи спеціальне звання "майор міліції", 14 жовтня 2005 року приблизно опівночі, перебуваючи разом із оперуповноваженими цього відділу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 біля комерційного кіоску ІНФОРМАЦІЯ_3 на АДРЕСА_1, побачив, що ОСОБА_3 безпричинно розпочав бійку з громадянином ОСОБА_5, однак не вжив передбачених законом заходів для припинення протиправних дій свого колеги, а, навпаки, перевищуючи владу та службові повноваження, разом із ОСОБА_4 приєднався до побиття потерпілого. Приблизно о 1 год. 14 жовтня 2005 року ОСОБА_5 прийшов до ІНФОРМАЦІЯ_2 міського відділу Головного управління МВС України на АДРЕСА_2 з метою подання заяви про вчинений щодо нього злочин. Там його зупинили ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та, з метою перешкодити ОСОБА_5 заявити про вчинений ними злочин, затягли потерпілого до кімнати видачі зброї, де в період з 1 год. до 2 год. 30 хв. вчинили дії, які явно виходять за межі наданих їм прав та повноважень, що супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, зокрема, завдали ОСОБА_5 численних ударів руками і ногами по різних частинах тіла. З метою примусити потерпілого вчинити дії, що суперечать його волі, а також з метою його залякати, ОСОБА_2 за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 застосували до ОСОБА_5 катування: умисно заподіяли потерпілому сильний фізичний біль, фізичне та моральне страждання шляхом нанесення побоїв, мучення та інших насильницьких дій. Внаслідок протиправних дій засуджених заподіяно істотну шкоду здоров'ю ОСОБА_5 у вигляді тілесних ушкоджень, зокрема середньої тяжкості, а також завдано істотну шкоду державним інтересам у вигляді підриву авторитету та престижу міліції як органу державної влади.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Волчкова та інші проти України", яке набуло статусу остаточного 8 червня 2017 року, у справах ряду заявників, у тому числі ОСОБА_2 (заява N 43726/13), встановлено порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв'язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень та присуджено заявнику 900 євро відшкодування моральної та матеріальної шкоди і судових та інших витрат. ЄСПЛ зазначив, що в цій справі тривалість провадження була надмірною і не відповідала вимозі "розумного строку", та вказав, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.

У заяві засуджений ОСОБА_2 просить переглянути його справу на підставі, передбаченій пунктом 4 частини 1 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України ( N 4651-VI) (далі - КПК) - у зв'язку зі встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом. Просить усі судові рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Заявник твердить, що в основі визнаних ЄСПЛ порушень (як надмірної тривалості кримінального провадження, так і відсутності ефективного засобу юридичного захисту) лежать процедурні помилки та недоліки, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні. Вважає, що розгляд його справи не був справедливим, а національні суди, які не були незалежними та безсторонніми, так і не встановили обґрунтованість висунутого проти нього обвинувачення.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисників П. В. П. і ОСОБА_1, які підтримали заяву засудженого, доводи прокурора К. М. В., який вважав, що підстав для скасування судових рішень щодо ОСОБА_2 немає, Верховний Суд України дійшов таких висновків.

1. Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I Конвенції. Це гарантування відбувається шляхом застосування судами при розгляді справ Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права з огляду на положення статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" (далі - Закон N 3477-IV) та відповідних процесуальних норм, зокрема статті 9 КПК ( N 4651-VI). Також на підставі статті 2 Закону N 3477-IV та статті 46 Конвенції держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною. Згідно зі статтею 10 Закону N 3477-IV, з метою забезпечення відновлення порушених прав особи, за заявою якої ЄСПЛ постановлено рішення (стягувача), крім виплати відшкодування, присудженого ЄСПЛ, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, до яких належить відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), та інші заходи, передбачені в рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Комітет Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за виконанням остаточних рішень ЄСПЛ, пропонує застосовувати повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, у випадках:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні (Рекомендації N R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини" від 19 січня 2000 року, прийняті на 694-му засіданні заступників міністрів).

2. Зі змісту рішення ЄСПЛ на користь ОСОБА_2 (у справі "Волчкова та інші проти України") вбачається, що засуджений скаржився на тривалість кримінального провадження як несумісну з вимогою "розумного строку" та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв'язку з цим, посилаючись на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції. Визнаючи прийнятною скарги ОСОБА_2 та інших осіб, які було об'єднано в одне провадження, ЄСПЛ послався на те, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмету спору для заявників. ЄСПЛ зазначив, що вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі, та не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання, ЄСПЛ дійшов висновку, що в цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку" і заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг. Задовольнивши скаргу ОСОБА_2, ЄСПЛ присудив йому 900 євро в якості відшкодування моральної та матеріальної шкоди (включаючи судові та інші витрати). Водночас рішення ЄСПЛ не містить вказівок на те, що встановлені щодо засудженого порушення Конвенції спонукають до висновку, що рішення національного суду в його справі суперечать Конвенції або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні. Також у справі ОСОБА_2 не встановлено, що він і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження.

Отже, констатований ЄСПЛ характер (зміст) порушень Конвенції та присуджена у зв'язку з цим грошова компенсація дають підстави вважати, що стосовно заявника були допущені такі порушення Конвенції, які неможливо відновити у вигляді того стану чи становища, які існували до вчинення порушень. У таких випадках засобами компенсації є сплата присудженого відшкодування моральної шкоди та вжиття зазначених у статті 13 Закону N 3477-IV заходів загального характеру, які спрямовані на забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлено рішенням ЄСПЛ, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого ЄСПЛ порушення, а також усунення підстави для надходження заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в ЄСПЛ. Здійснення заходів загального характеру покладено на компетентні органи законодавчої та виконавчої влади.

3. Відповідно до практики Верховного Суду України, у випадку, коли законність ухвалених у справі остаточних рішень не могла бути піддана сумніву у зв'язку з ухваленим рішенням ЄСПЛ, у задоволенні заяви суд відмовляє (постанови Верховного Суду України N 46кс(15)17 від 3 липня 2017 року (Постанова N 5-46кс(15)17), N 5-4кс11 від 16 травня 2011 року (Постанова N 5-4кс11), N 6-89цс13 від 27 січня 2014 року (Постанова N 6-89ц13)).

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII), підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року N 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (Закон N 192-VIII), статтями 453 ( N 4651-VI), 454 ( N 4651-VI), 456 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року ( N 4651-VI), Верховний Суд України постановив:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року ( N 4651-VI).

 

Головуючий

М. Є. Короткевич

Судді:

І. С. Берднік

 

О. Ф. Волков

 

С. М. Вус

 

М. І. Гриців

 

В. І. Гуменюк

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

Г. В. Канигіна

 

Є. І. Ковтюк

 

О. В. Кривенда

 

Н. П. Лященко

 

Л. І. Охрімчук

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

В. М. Сімоненко

 

В. Ф. Школяров




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали