ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

15.05.2018 р.

Справа N 713/1622/16-к

 

Провадження N 51-1013км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого - Короля В. В., суддів Лагнюка М. М., Огурецького В. П., за участю: секретаря судового засідання - Ковтюка В. В., прокурора - П. А. М., розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженої ОСОБА_1, прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, та потерпілої ОСОБА_2 на вирок Вижницького районного суду Чернівецької області від 13 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 21 березня 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за N 12015260060000625, щодо ОСОБА_3, громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та жительки АДРЕСА_1, раніше судимої вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 7 червня 2016 року за ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді штрафу в сумі 850 гривень, яку визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 125 КК, та виправдано за відсутністю у її діянні складу кримінального правопорушення.

ОСОБА_1, громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки та жительки АДРЕСА_1, раніше судимої вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 14 червня 2016 року за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу в сумі 850 гривень, засудженої за ч. 2 ст. 125 КК.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 13 січня 2017 року ОСОБА_3 визнано невинуватою у пред'явленому обвинувачені за ч. 2 ст. 125 КК та виправдано у зв'язку з відсутністю у її діянні складу кримінального правопорушення.

Цим же вироком ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 14 червня 2016 року в виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, більш суворим, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень.

Також вирішено питання щодо речового доказу.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 21 березня 2017 року вирок місцевого суду залишено без змін.

За вироком ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона 16 грудня 2015 року приблизно о 18 годині в приміщенні першої молодшої групи "Б" дошкільного навчального закладу N 1, розташованого по вул. Й. Бурги, 12 у м. Вижниця Чернівецької області, під час словесного конфлікту умисно завдала ОСОБА_2 один удар лівою ногою у верхню третину правої та лівої ніг, внаслідок чого потерпіла впала, отримавши легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.

Крім того, згідно з обвинувальним актом 16 грудня 2015 року приблизно о 18 годині ОСОБА_3, перебуваючи за місцем своєї роботи в приміщенні першої молодшої групи "Б" дошкільного навчального закладу N 1, розташованого по вул. Й. Бурги, 12 у м. Вижниця Чернівецької області, разом з матір'ю ОСОБА_1, на ґрунті тривалих неприязних відносин вчинила конфлікт з ОСОБА_2, в ході якого, переслідуючи умисну мету, направлену на спричинення потерпілій тілесних ушкоджень, ОСОБА_1 завдала ОСОБА_2 один удар лівою ногою у верхню третину правої та лівої ніг, внаслідок чого потерпіла впала на спину.

В подальшому ОСОБА_3, підтримуючи протиправну поведінку своєї матері, підійшла до потерпілої, яка в той час вже піднялась на ноги, та завдала ОСОБА_2 один удар в обличчя з правого боку, чим спричинила їй тілесні ушкодження.

Внаслідок спільних протиправних дій ОСОБА_3 і ОСОБА_1 було заподіяно ОСОБА_2 легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.

Під час судового розгляду суд першої інстанції суд визнав ОСОБА_3 невинуватою у пред'явленому обвинувачені та виправдав за відсутністю у її діянні складу кримінального правопорушення в зв'язку з тим, що дії ОСОБА_3 були правомірними та виправданими з огляду на положення ч. 1 ст. 36 КК.

Вимоги касаційних скарг і узагальненні доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 просить судові рішення щодо неї скасувати і закрити кримінальне провадження. Вказує на недоведеність винуватості в умисному заподіянні потерпілій легких тілесних ушкоджень та відсутність доказів для притягнення її до кримінальної відповідальності. Вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено вимоги кримінального процесуального закону, оскільки не встановлено, чи мало місце діяння, в якому її обвинувачено, чи містить воно склад кримінального правопорушення, а також не доведено наявність в її діях умислу на вчинення вказаного злочину.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій (далі - прокурор), посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що в діях ОСОБА_3 відсутні ознаки необхідної оборони, оскільки визначальним у її поведінці було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити потерпілій шкоду. На думку прокурора, потерпіла не вчиняла активні дії, пов'язані з реальною загрозою чи суспільно небезпечним посяганням на життя та здоров'я ОСОБА_3.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_2, вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Стверджує, що не завдавала ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, а тому суд дійшов необґрунтованого висновку про перебування останньої в стані необхідної оборони.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор П. А. М. підтримав касаційну скаргу прокурора, просив касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 задовольнити частково, а в задоволенні касаційної скарги засудженої ОСОБА_1 відмовити.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд вважає, що касаційні скарги засудженої ОСОБА_1, прокурора та потерпілої ОСОБА_2 задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України ( N 4651-VI) (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, згідно ст. 438 КПК ( N 4651-VI), підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу ( N 4651-VI).

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд дослідив зібрані у ньому докази в їх сукупності, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК ( N 4651-VI) умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків, та дійшов правильного висновку про відсутність у діянні ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.

При цьому суд послався на показання ОСОБА_3 і ОСОБА_1, з яких вбачається, що 16 грудня 2015 року ввечері ОСОБА_2 і ОСОБА_4 зайшли до приміщення першої молодшої групи дитячого садка, де ОСОБА_2 почала пред'являти їм претензії, під час конфлікту вибила з рук ОСОБА_3 мобільний телефон та завдала їй удари рюкзаком у голову та різні частини тіла.

Указані показання суд визнав достовірними, зазначивши, що вони підтверджуються іншими доказами, безпосередньо дослідженими в судовому засіданні, зокрема, копією витягу з кримінального провадження N 12015260060000624 від 16 грудня 2015 року, внесеного до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 про заподіяння їй за вказаних обставин ОСОБА_2 тілесних ушкоджень за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 125 КК, відеозаписом події 16 грудня 2015 року з камери мобільного телефону ОСОБА_3.

Оцінивши зібрані в провадженні докази з точки зору належності, допустимості й достовірності, суд правильно вказав, що конфлікт між потерпілою та ОСОБА_3 виник через записування останньою подій на відео на мобільний телефон. При цьому конфлікт розпочався з ОСОБА_4, а продовжився з її поверненням з ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ввечері на роботу, до дитячого садка, під час якого ОСОБА_2 заподіяла ОСОБА_3 тілесні ушкодження.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Як зазначено у правових висновках Верховного Суду України (справи N 5-31кс14 (Постанова N 5-31кс14), 5-125кс15 (Постанова N 5-125кс15)), виходячи із законодавчого визначення необхідної оборони у ч. 1 ст. 36 КК, її сутність полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє право на захист інтересів, що охороняються законом. Дії по зупиненню суспільно небезпечного посягання вважаються правомірними, якщо вони зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом у разі необхідної оборони.

Враховуючи встановлені обставини кримінального провадження, суд дійшов правильного висновку про те, що дії ОСОБА_3 у даній ситуації були правомірними та виправданими з огляду на положення ч. 1 ст. 36 КК, оскільки були співмірними та достатніми для негайного відвернення посягання й водночас відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту.

Водночас такому висновку не суперечить встановлення судом тієї обставини, що ОСОБА_3 з метою припинення протиправної поведінки ОСОБА_2 завдала їй одного удару рукою в обличчя з правого боку, оскільки вказаними діями потерпілій було заподіяно легкі тілесні ушкодження, а тому в діях ОСОБА_3 відсутнє перевищення меж необхідної оборони.

У зв'язку з наведеним, суд обґрунтовано визнав безпідставними доводи сторони обвинувачення про те, що конфлікт між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виник на ґрунті тривалих неприязних відносин.

Також є обґрунтованим висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, що підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_2 в тій частині, що 16 грудня 2015 року в приміщенні дитячого садка під час конфлікту ОСОБА_1 вдарила її лівою ногою у верхню третину правої та лівої ніг, внаслідок чого вона впала та на декілька хвилин втратила свідомість; даними, що містяться в протоколі слідчого експерименту з фототаблицею, в ході якого потерпіла показала, за яких обставин ОСОБА_1 заподіяла їй тілесні ушкодження, даними висновків судово-медичних експертиз, згідно з якими у ОСОБА_2 виявлено легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров'я, виникнення яких можливе внаслідок нанесення ударів кулаком руки, ногами в строк, вказаний у фабулі постанови слідчого, тобто 16 грудня 2015 року, за обставин, на які вказувала ОСОБА_2 при проведенні слідчого експерименту.

Враховуючи наведене, суд правильно встановив, що ОСОБА_1 умисно заподіяла ОСОБА_2 легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, а тому доводи касаційної скарги засудженої ОСОБА_1 про недоведеність вини у вчиненні кримінального правопорушення та відсутність умислу на вчинення вказаного злочину є безпідставними.

Отже, указані висновки суду щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ґрунтуються на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено, а також оцінено за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК ( N 4651-VI). При цьому у відповідності до вимог ст. 374 КПК ( N 4651-VI) суд навів у вироку докази на підтвердження встановлених обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Вирок суду відповідає вимогам ст. 370 КПК ( N 4651-VI) та є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 125 КК кваліфіковані правильно, покарання призначено їй з дотриманням вимог ст. 65 КК і є необхідним для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційних скарг захисника Ж. Ю. Г. в інтересах ОСОБА_1, прокурора та потерпілої ОСОБА_2, надав на них вичерпні відповіді та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні, зазначивши підстави, з яких апеляційні скарги визнав необґрунтованими. За змістом ухвали апеляційного суду вбачається, що в апеляційному порядку переглядався вирок місцевого суду щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_1, а тому посилання в резолютивній його частині про залишення без змін вироку Вижницького районного суду Чернівецької області від 13 січня 2017 року лише щодо ОСОБА_1 не ставить під сумнів законність та обґрунтованість цього рішення.

Оскільки ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370 ( N 4651-VI), 419 КПК ( N 4651-VI), вважати це судове рішення таким, що суперечить нормам кримінального процесуального закону щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, немає підстав.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

Тому суд вважає, що касаційні скарги засудженої ОСОБА_1, прокурора та потерпілої ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433 ( N 4651-VI), 434 ( N 4651-VI), 436 ( N 4651-VI), 441 - 442 КПК України ( N 4651-VI), пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року (Закон N 2147-VIII), Суд ухвалив:

Вирок Вижницького районного суду Чернівецької області від 13 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 21 березня 2017 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженої ОСОБА_1, прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, та потерпілої ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

 

Судді:

В. В. Король

 

М. М. Лагнюк

 

В. П. Огурецький




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали