ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 4 липня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Яреми А. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Харківського державного авіаційного виробничого підприємства орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапора в інтересах відокремленого підрозділу - заводу "Тора" (далі - Підприємство) до управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання протиправним та скасування рішення, встановив:

У жовтні 2006 року Підприємство звернулося в суд з позовом до управління ПФУ, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення управління ПФУ від 12 травня 2006 року N 231 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхувальником страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом ПФУ, які не перераховані позивачем у термін, встановлений частиною шостою статті 20 Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV).

На обґрунтування позову Підприємство зазначило, що названою статтею Закону визначено порядок перерахування страхових внесків, за яким такі внески сплачуються страхувальниками одночасно з одержанням коштів на оплату праці (виплати доходу). Тобто виконання страхувальником обов'язку щодо сплати страхових внесків залежить від факту отримання коштів на оплату праці (виплату доходу).

Постановою господарського суду Харківської області від 5 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2008 року, позов задоволено: скасовано рішення управління ПФУ від 12 травня 2006 року N 231.

При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи зазначені рішення управління ПФУ, послалися на приписи частини дванадцятої статті 20 Закону N 1058-IV, згідно якої у разі наявності у платника страхових внесків одночасно із зобов'язанням їх сплати зобов'язань зі сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання зі сплати страхових внесків виконуються у першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань щодо виплати заробітної плати (доходу) і, відповідно, сплата страхових внесків залежить від отримання (перерахування) коштів на оплату праці (виплати доходу).

Постановою Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2011 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Підприємство просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2011 року, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано копії судових рішень Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2007 року (Ухвала N К-11590/06), 4 березня та 10 вересня 2009 року.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що у цьому випадку має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 20 Закону N 1058-IV, за якого суди по-різному вирішують питання щодо правомірності вимог органів ПФУ про сплату страхових внесків у встановлений частиною шостою названої статті термін, незалежно від одержання (перерахування) коштів на оплату праці (виплату) доходів, на які ці внески нараховані.

Так, у справі, що розглядається, касаційний суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог Підприємства, оскільки обов'язок останнього зі сплати страхових внесків у встановлений Законом N 1058-IV термін не залежить від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати, таким чином погашення страхувальником недоїмки пропорційно до виплат сум заборгованості по заробітній платі не звільняє його від нарахування пені та застосування штрафних санкцій відповідно частини другої статті 106 цього Закону.

Водночас у доданих до заяви рішеннях Вищого адміністративного суду України цей суд дійшов висновку, що у страхувальника не виникає обов'язок зі сплати страхових внесків до моменту отримання коштів на оплату праці (виплату доходу), оскільки неотримання таких коштів унеможливлює дотримання страхувальником порядку сплати страхових внесків, встановленого частиною шостою статті 20 Закону N 1058-IV.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування зазначених норм права Верховний Суд України виходить із такого.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено статтею 20 Закону N 1058-IV та Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року N 21-1 (далі - Інструкція).

Відповідно до частини другої статті 17 Закону N 1058-IV страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

За правилами абзацу першого частини шостої статті 20 Закону N 1058-IV страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Згідно з підпунктом 5.1.4 пункту 5.1 Інструкції нараховані за відповідний базовий звітний період страхові внески сплачуються платниками (крім гірничих підприємств) шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески.

Остаточний розрахунок за базовий звітний період здійснюється платником страхових внесків не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески.

Таке правило узгоджується з положеннями статті 19 Закону N 1058-IV, відповідно до частини шостої якої внески нараховуються на суми незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати.

Відповідно до частини другої статті 106 Закону N 1058-IV суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону вважаються простроченою заборгованістю зі сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Наведені норми права не дають підстав вважати, що положення абзацу шостого частини шостої статті 20 Закону N 1058-IV, відповідно до якого перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), звільняють страхувальника від обов'язку сплати страхових внесків у 20-денний строк із дня закінчення звітного періоду у зв'язку з неодержанням останнім цих коштів.

Таким чином, висновок касаційного суду у справі, що розглядається про правомірність рішення управління ПФУ від 12 травня 2006 року N 231 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків, які не перераховані позивачем у термін, встановлений частиною шостою статті 20 Закону N 1058-IV, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає практиці Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви Харківського державного авіаційного виробничого підприємства орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапора в інтересах відокремленого підрозділу - заводу "Тора" відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

В. В. Кривенко

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

Т. В. Гошовська

 

В. С. Гуль

 

М. Б. Гусак

 

Т. Є. Жайворонок

 

Г. В. Канигіна

 

П. І. Колесник

 

В. І. Косарєв

 

В. Л. Маринченко

 

П. В. Панталієнко

 

О. І. Потильчак

 

О. Б. Прокопенко

 

Ю. Л. Сенін

 

Т. С. Таран

 

Ю. Г. Тітов

 

А. Г. Ярема

 

І. С. Берднік

 

Л. І. Григор'єва

 

В. І. Гуменюк

 

А. А. Ємець

 

В. В. Заголдний

 

Є. І. Ковтюк

 

М. Є. Короткевич

 

Н. П. Лященко

 

Л. І. Охрімчук

 

В. Ф. Пивовар

 

Б. М. Пошва

 

Я. М. Романюк

 

А. М. Скотарь

 

О. О. Терлецький

 

І. Б. Шицький

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали