ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 16 лютого 2012 року

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України: під головуванням заступника голови Верховного Суду України  - секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України - Редьки А. І. (за участю начальника управління участі прокурорів у перегляді судових рішень у кримінальних справах Головного Управління підтримання державного обвинувачення в судах Генеральної прокуратури України Курапова М. В.), розглянувши 16 лютого 2012 року в м. Києві кримінальну справу за клопотанням законного представника ОСОБА_1, внесеним за поданням п'яти суддів, про перегляд у порядку виключного провадження постанови Камянсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 11 серпня 2009 року, ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2009 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 2 лютого 2010 року щодо ОСОБА_2, установила:

Постановою Камянсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 11 серпня 2009 року до ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, такого, що на підставі ст. 89 КК.

України, судимості не має, за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, застосовано примусові заходи медичного характеру у виді поміщення для примусового лікування до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2009 року постанову місцевого суду залишено без зміни.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 2 лютого 2010 року в задоволенні касаційної скарги законного представника ОСОБА_1 на зазначені вище судові рішення щодо ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою суду встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 20 годині в стані алкогольного сп'яніння в будинку АДРЕСА_2 на ґрунті особистих неприязних відносин з ОСОБА_3 завдав останньому удар ногою у груди та декілька ударів руками по голові й інші частини тіла, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть потерпілого.

У клопотанні законний представник ОСОБА_1, діючи в інтересах ОСОБА_2, просить переглянути постановлені щодо останнього судові рішення в порядку виключного провадження та скасувати їх у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, а справу направити на нове розслідування. Мотивує це тим, що на досудовому слідстві було грубо порушено права ОСОБА_2 на захист, а саме з початку провадження у справі слідчому було відомо про його психічне захворювання, однак захист своїх прав та законних інтересів ОСОБА_2 здійснював самостійно. Підкреслює, що хоча в деяких протоколах міститься підпис захисника, останній фактично участі в проведенні слідчих дій не брав. Указує на незаконність висновків суду про те, що суспільно-небезпечне діяння було вчинено саме ОСОБА_2, оскільки їх зроблено без дослідження та оцінки всіх доказів, у тому числі показань свідка ОСОБА_4.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про задоволення клопотання законного представника, скасування оскаржуваних судових рішень у зв'язку з істотним порушення кримінально-процесуального закону та направлення кримінальної справи на нове розслідування, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вважають, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 45 КПК України участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою, у тому числі, у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати своє право на захист, - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад.

Наведених вимог закону при провадженні досудового слідства в справі щодо ОСОБА_2 дотримано не було.

Із матеріалів справи убачається, що про психічне захворювання ОСОБА_2 органу досудового слідства було відомо до порушення кримінальної справи.

Про це сам ОСОБА_2 повідомив ще 17 квітня 2009 року оперуповноваженого ВКР Камянсько-Дніпровського РВ ГУМВС України в Запорізькій області під час відібрання у нього пояснення.

Кримінальну справу щодо ОСОБА_2 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, було порушено 23 квітня 2009 року.

Будучи допитаною як свідок мати ОСОБА_2 ОСОБА_1 24 квітня 2009 року органу досудового слідства дала показання про те, що її син є інвалідом 2-ої групи у зв'язку тим, що в 2001 році йому встановлено діагноз "шизофренія".

Незважаючи на наявність такої інформації, 25 квітня 2009 року слідчим було прийнято від ОСОБА_2 відмову від захисника та допитано його як підозрюваного.

Того ж дня, ОСОБА_2 було пред'явлено обвинувачення за ч. 2 ст. 121 КК України та допитано його як обвинуваченого без участі захисника.

13 травня 2009 року в справі призначено амбулаторну судово-психіатричну експертизу, та 15 травня 2009 року ОСОБА_2 було ознайомлено з постановою про призначення вказаної експертизи без захисника. У той же час довідку з поліклінічного відділення Камянсько-Дніпровської ЦРЛ про перебування ОСОБА_2 на "Д" обліку психіатра слідчий отримав 14 травня 2009 року.

Висновком амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 10 червня 2009 року встановлено, що ОСОБА_2 страждає на хронічне психічне захворювання в формі шизофренії. За своїм психічним станом він не міг на час вчинення злочину та не може на теперішній час усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Захисника в порядку ст. 47 КПК України ОСОБА_2 було призначено тільки 10 червня 2009 року.

У відповідності до ст. 19 КК України не підлягає кримінальної відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння знаходилася в стані неосудності.

Порядок судочинства по застосуванню примусових заходів медичного характеру визначається загальними правилами чинного Кримінального кодексу і статтями 417 - 424 КПК України.

Чинним законодавством України передбачено особливості проведення досудового слідства в справах про суспільно небезпечні діяння неосудних або обмежено осудних осіб, які полягають у наступному: участь захисника у таких справах є обов'язковою з моменту встановлення факту наявності в особи душевної хвороби; психічний стан особи визначається судово-психіатричною експертизою; особа, визнана психічно хворою, не притягується як обвинувачений, а якщо особа визнана психічно хворою після притягнення її до відповідальності як обвинувачення, цей акт втрачає силу; у цих справах не складається обвинувальний висновок; слідчі дії за участю таких осіб проводяться тільки у випадках, якщо їхній психічний стан це дозволяє.

У супереч наведеним вище положенням Глави 34 Розділу VI КПК України щодо порядку провадження досудового слідства у справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб 10 червня 2009 року з ОСОБА_2 проведено відтворення обстановки та обставин події, а 26 червня 2009 року, тобто вже після отримання висновків судово-психіатричної експертизи щодо неосудності ОСОБА_2, йому пред'явлено обвинувачення та допитано його як обвинуваченого. Згідно з протоколами зазначених слідчих дій в їх кінці є рукописний напис "захисник" та стоїть відповідний підпис, однак в їх вступних частинах не зазначено про участь захисника у проведених слідчих діях.

Крім того, за змістом статей 419, 421 КПК України в ухвалі (постанові) у справі про застосування примусових заходів медичного характеру крім вирішення питань, передбачених ст. 420 КПК України, повинні бути: формулювання суспільно-небезпечного діяння, яке визнане судом установленим, докази, які перевірені судом і покладені в обґрунтування висновків суду, а також мотиви прийнятого рішення.

Однак, наведених вимог закону судом також дотримано не було.

Так, у судовому засіданні законний представник ОСОБА_1 звертала увагу суду на вказане вище порушення кримінально-процесуального закону, а також дала показання про те, що від дій її сина не могли утворитися виявлені у ОСОБА_3 тілесні ушкодження, та посилалася на показання свідка ОСОБА_4 про те, що в день події приблизно о 23 годині 10 хвилин потерпілий приходив до нього з проханням дати їжі, при цьому він не бачив у ОСОБА_3 тілесних ушкоджень і останній перебував у стані алкогольного сп'яніння.

Суд у порушення вимогстатей 161, 419 КПК України не перевірив зазначені показання ОСОБА_1, не створив умов для здійснення нею наданих їй прав, та, мотивуючи вчинення ОСОБА_2 суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, послався як на докази вчинення цього діяння саме ОСОБА_2, у тому числі на показання останнього, які він давав на досудовому слідстві як підозрюваний та обвинувачений, та в ході відтворення обстановки та обставин події, і на показання ОСОБА_1 на досудовому слідстві, яка розповідала про обставини події зі слів ОСОБА_2.

Про істотні порушення кримінально-процесуального закону сам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зазначали в апеляційних скаргах.

Відмовляючи у задоволенні апеляційних скарг, апеляційний суд зазначив, що висновки місцевого суду про доведеність заподіяння ОСОБА_2 ОСОБА_3 тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються сукупністю доказів, пославшись при цьому на ті ж показання ОСОБА_2 на досудовому слідстві та показання ОСОБА_1, що наведені у вироку.

Крім того, апеляційний суд оцінив показання ОСОБА_2 про визнання ним заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_3 як достовірні.

У касаційні скарзі законний представник ОСОБА_1 указувала на наведені вище порушення кримінально-процесуального закону. Зазначала також про незаконність висновків суду про вчинення суспільно небезпечного діяння саме ОСОБА_2.

Рішення про відмову в задоволенні касаційної скарги, суд касаційної інстанції мотивував тим, що висновки про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні суспільно небезпечного діяння підтверджуються тими ж показаннями ОСОБА_2 на досудовому слідстві та законного представника ОСОБА_1, свідків та даними, які містяться у висновку судово-медичної експертизи.

Визнаючи безпідставним довід про порушення права на захист, касаційний суд зазначив, що обвинувачення ОСОБА_2 було пред'явлено за участю захисника ОСОБА_5, хоча довід ОСОБА_1 про формальну участь захисника в цій справі не було перевірено жодною судовою інстанцією.

Наведені ж вище положення Глави 34 КПК України також не були враховані ні апеляційним судом, ні судом касаційної інстанції.

Крім того, в ухвалі касаційного суду містяться висновки про "винуватість" ОСОБА_2, що є неприпустимим для цієї категорії справ.

Перелічені вище порушення кримінально-процесуального закону є істотними, що істотно вплинули на правильність судових рішень у справі про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_2.

Виходячи з наведеного та керуючись абзацом восьмим пункту 2 Розділу XIII Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 20 жовтня 2011 року N 3932-VI) та статтями 4004, 40010 КПК України в (редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав перегляду судових рішень" від 11 лютого 2010 року N 1876-VI), колегія суддів ухвалила:

Клопотання законного представника ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Камянсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 11 серпня 2009 року, ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2009 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 2 лютого 2010 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на нове розслідування.

 

Головуючий:

А. І. Редька

Суддя-доповідач:

Г. В. Канигіна





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали