ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 2 лютого 2010 року

Ухвалу скасовано(згідно з ухвалою Верховного Суду України від 16 лютого 2012 року) (Ухвала N 5-17п12)

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Глоса Л. Ф., суддів - Ковтюк Є. І. і Коротких О. А., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 2 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою законного представника ОСОБА_4 на судові рішення щодо ОСОБА_5, встановила:

постановою Камянсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 11 серпня 2009 року до ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і жителя м. Камянка-Дніпровська Запорізької області, на підставі ст. 89 КК України такого, що не має судимості, за вчинення суспільно - небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, на підставі ч. 5 ст. 94 КК України застосовано примусові заходи медичного характеру направлено для госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2009 року постанову місцевого суду щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.

Як установив суд, ОСОБА_5 14 квітня 2009 року близько 20 години, будучи у стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи у будинку N 99 по вулиці Жовтневій у м. Камянка-Дніпровська Запорізької області, на ґрунті особистих неприязних стосунків і з ОСОБА_6 умисно завдав останньому удар ногою в груди і декілька ударів руками в голову та інші частини тіла, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

У касаційній скарзі законний представник ОСОБА_4 просить судові рішення щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на нове розслідування. В обґрунтування своїх вимог законний представник посилається на те, що досудове слідство проведено неповно, однобічно, необ'єктивно; по справі не здобуто доказів про заподіяння її сином тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_6, що спричинили смерть потерпілого; органи досудового слідства не перевірили причетність до скоєння цього злочину інших осіб. Указує на те, що під час досудового слідства було порушено право ОСОБА_5 на захист. Зазначає, що за місцем проживання її син характеризується позитивно, а тому не погоджується з видом примусового заходу медичного характеру, застосованого щодо нього.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як убачається із матеріалів справи, під час досудового слідства слідчим були проведені всі необхідні слідчі дії для з'ясування обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння і особи ОСОБА_5, а також обставин, які його характеризують, та було встановлено, що останній у стані неосудності спричинив ОСОБА_6 тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілій помер. По закінченні досудового слідства слідчим, відповідно до вимог ч. 3 ст. 417 КПК України, було складено постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування до ОСОБА_5 примусових заходів медичного характеру.

Згідно із ч. 4 ст. 419 КПК України при розгляді справи про застосування примусових заходів медичного характеру в судовому засіданні допитуються свідки та перевіряються докази, що доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Під час розгляду кримінальної справи місцевим судом зазначені вимоги закону були дотримані.

Перевіривши наявні у справі докази, суд дав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_7 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

ОСОБА_5 на досудовому слідстві під час його допиту як підозрюваного, в присутності захисника як обвинуваченого повністю визнав свою вину та добровільно повідомив, за яких обставин він завдав ОСОБА_6 правою ногою удар у груди та руками в голову (а. с. 78, 92).

Показання ОСОБА_7 узгоджуються із даними, що містяться в протоколі відтворення обстановки та обставин події, у ході якого він розказував та показував, як він завдавав удари потерпілому.

Винуватість ОСОБА_7 у вчиненні суспільно-небезпечного діяння підтверджується показаннями свідків, даними, що містяться у висновку судово-медичної експертизи, та іншими наведеними у постанові доказами, сумніву щодо достовірності яких немає.

Ураховуючи те, що ОСОБА_5 страждав психічним захворюванням, у стані неосудності вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя і здоров'я іншої особи, суд обґрунтовано дійшов висновку про необхідність застосування до ОСОБА_7 примусових заходів медичного характеру - направлення для госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом. При цьому суд виходив із того, що за даними висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_5 виявляв ознаки хронічного психічного захворювання в формі шизофренії параноїчної форми. За своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, неодноразово перебував на обліку в психіатричних лікарнях, у період вчинюваних ним суспільно-небезпечних дій знаходився в хворобливому стані, при якому не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, й потребував застосування примусових заходів медичного характеру госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Визначення саме такого виду психіатричного закладу є правильним, оскільки, як встановлено судом, ОСОБА_5 за своїм психічним станом і характером вчиненого діяння становить особливу небезпеку для суспільства. Тому судова колегія вважає, що рішення суду відповідає вимогам ст. 94 КК України, ст. ст. 420, 421 КПК України і ставити його під сумнів підстав немає.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_5 не повинен утримуватися в психіатричному закладі саме із суворим наглядом, є необґрунтованими.

Посилання на те, що під час досудового слідства було порушено право ОСОБА_5 на захист, є безпідставними, оскільки, як убачається із матеріалів справи, зокрема, із протоколу роз'яснення йому процесуальних прав як підозрюваного, коли органам досудового слідства ще не було відомо про його психічний стан, на досудовому слідстві йому було роз'яснено право мати захисника, але скористатися цим правом він відмовився, про що власноручно зробив записи. У подальшому, при з'ясуванні психічного стану ОСОБА_5 йому було призначено захисника адвоката ОСОБА_8. За участю цього захисника ОСОБА_7 було пред'явлено обвинувачення в скоєнні суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, роз'яснено його суть та допитано як обвинуваченого (а. с. 92). Цей же захисник здійснював захист інтересів засудженого і у суді першої інстанції. Таким чином, порушень права ОСОБА_5 на захист не встановлено.

Апеляційним судом при перевірці матеріалів справи в апеляційному порядку прийнято правильне рішення. Свої висновки із цього питання суд належним чином умотивував.

Перевіркою матеріалів справи не виявлено порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законне і обґрунтоване рішення.

Не вбачаючи передбачених ст. 398 КПК України підстав для скасування або зміни постановлених щодо ОСОБА_7 судових рішень, керуючисьст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів ухвалила:

відмовити у задоволенні касаційної скарги законного представника ОСОБА_4

 

Судді:

Л. Ф. Глос

 

Є. І. Ковтюк

 

О. А.Коротких





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали