Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про застосування заходів реагування

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

22.04.2019 р.

Справа N 806/11/16

 

Адміністративне провадження N К/9901/12800/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Берназюка Я. О., судді - Гриціва М. І., судді - Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу N 806/11/16 за позовом Державної екологічної інспекції в Житомирській області до Фермерського господарства "ГРАСС АВЕНЮ" про застосування заходів реагування, за касаційною скаргою Фермерського господарства "ГРАСС АВЕНЮ" на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року (у складі судді Черняхович І. Е.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року (у складі колегії суддів: Зарудяної Л. О., Іваненко Т. В., Кузьменко Л. В.), встановив:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Державна екологічна інспекція у Житомирській області (далі також - позивач) звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства "ГРАСС АВЕНЮ", в якому просить застосувати заходи реагування до Фермерського господарства "ГРАСС АВЕНЮ" (далі також - відповідач) шляхом часткової зупинки діяльності, а саме: забороною використання самовільної зайнятої земельної ділянки з послідуючим приведенням її до попереднього стану.

В обґрунтування позову зазначає, що під час перевірки було встановлено порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 06 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду, позов Державної екологічної інспекції у Житомирській області задовольнив.

Застосував заходи реагування до Фермерського господарства "ГРАСС АВЕНЮ" шляхом часткової зупинки діяльності, а саме: забороною використання самовільно зайнятої земельної ділянки з послідуючим приведенням її до попереднього стану.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки, під час розгляду справи представником відповідача не надано належних доказів на підтвердження того, що земельна ділянка площею 1,3 га, яка розташована в межах прибережної захисної смуги, використовується згідно проекту на основі нормативно-технічної документації з використання земель прибережної захисної смуги, суд вважає, що вона є самовільно зайнятою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 21 грудня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі N 806/11/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я. О., судді Гриців М. І. та Коваленко Н. В.

Верховний Суд ухвалою від 05 лютого 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу N 806/11/16 та призначив її до розгляду ухвалою від 19 квітня 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 22 квітня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що на підставі наказу від 09 грудня 2015 року N 65-П, направлення на перевірку від 09 грудня 2015 року N 210 посадовими особами Державної екологічної інспекції у Житомирській області у період з 09 грудня 2015 року по 22 грудня 2015 року було проведено позапланову перевірку дотримання Фермерським господарством "ГРАСС АВЕНЮ" вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.

За наслідками перевірки було складено Акт, висновки якого стали підставою для винесення Припису N 21/03-15 від 25 грудня 2015 року.

Окрім того, старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища винесено протокол про адміністративне порушення N 07570, та постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 340,00 грн. за порушення ОСОБА_5, головою Фермерського господарства "ГРАСС АВЕНЮ" вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України, а саме: самовільне зайняття земельної ділянки площею 1,3 га. Сума штрафу була добровільно сплачена.

Відповідачем не виконано пункт 1 припису, в якому приписано звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в межах прибережної захисної смуги р. Білка площею 1,3 га під будівництвом водонакопичувальних басейнів та привести її у попередній стан.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права задоволено позов. Зокрема, зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки площею 1,3 га, яка розташована в межах прибережної захисної смуги. Вважає, що судами грубо порушено норми матеріального права, а саме застосовано не ту норму, яку слід було б застосувати.

Так, стаття 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначає, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Аналіз наведеної норми, на думку відповідача, дає підстави стверджувати про те, що самовільно зайнятою може вважатися виключно земельна ділянка, яка використовується без відповідної правової підстави - рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду).

У даному випадку ФГ "ГРАСС АВЕНЮ" володіє земельною ділянкою загальною площею 154,3459 га на підставі договору оренди земельної ділянки від 01 серпня 2012 року.

Зазначене підтверджує, що ФГ "ГРАСС АВЕНЮ" здійснює свою діяльність та використовує виключно земельну ділянку, надану в оренду.

Крім того, відповідач вважає, що побудовані водонакопичувальні басейни є гідротехнічними спорудами в розумінні як методики так і Водного кодексу України.

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України ( N 2747-IV) не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України ( N 2747-IV), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України ( N 2747-IV) (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої ( N 2747-IV), другої ( N 2747-IV) та третьої статті 242 КАС України ( N 2747-IV) (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 ( N 2747-IV) та частина четверта статті 242 КАС України ( N 2747-IV) (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 21 серпня 2012 року укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець - Радомишльська районна державна адміністрація Житомирської області та орендар - ОСОБА_5 приймає на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 154,3459 га для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Забілоцької сільської ради Радомишльського району Житомирської області. Із викопіювання земельної ділянки, яка передається в оренду для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_5 за межами населених пунктів Забілоцької сільської ради Радомишльського району Житомирської області вбачається, що північна межа земельної ділянки, що передається в оренду, проходить вздовж р. Білка.

В матеріалах справи міститься копія робочого проекту "Система краплинного зрошення насаджень чорниці звичайної на площі 62,0 га та водонакопичувальні басейни для ФГ "ГРАСС АВЕНЮ" на території Забілоцької сільської ради Радомишльського району" (далі - Робочий проект), на сторінці 15 якого зазначено, що ділянка будівництва водонакопичувальних басейнів розташована на правому березі р. Білка. Судом першої інстанції безспірно встановлено, що водонакопичувальні басейни побудовані.

З Акта обстеження земельної ділянки від 22 грудня 2015 року встановлено, що відповідачем здійснено будівництво водонакопичувальних басейнів на відстані 11 метрів від р. Білка, в межах прибережної захисної смуги р. Білка, що є порушенням вимог водоохоронного законодавства.

Представником ФГ "ГРАСС АВЕНЮ" в суді першої інстанції було зазначено, що факт будівництва водонакопичувальних басейнів на прибережній захисній смузі не є та не може бути підтвердженням самовільного зайняття земельної ділянки, оскільки не доводить факту використання земельної ділянки без договору оренди.

Отже, відповідачем не заперечується будівництво водонакопичувальних басейнів на прибережній захисній смузі.

Постановою КМ України від 08 травня 1996 року N 486 затверджено Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них (далі - Порядок N 486).

У пунктах 4, 5 Порядку N 486 визначено, що у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88 - 91 Водного кодексу України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держземагентства, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Суди попередніх інстанцій встановили, що земельна ділянка під будівництво водонакопичувальних басейнів (водойм) знаходиться на території Забілоцької сільської ради, на правому березі р. Білка та передана в оренду відповідачу, однак для використання земель, що відносяться до прибережних захисних смуг, передбачено окремі проекти землеустрою.

Однак, в матеріалах справи відсутня нормативно - технічна документація з землеустрою щодо використання земель, що належать до прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 88 Водного кодексу України, яка узгоджується зі статтею 60 Земельного кодексу України, з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період): для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів, шириною 25 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Статтею 89 Водного кодексу України встановлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

1) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

2) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

3) влаштування літніх таборів для худоби;

4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;

6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Відповідно до пункту 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів, затвердженої наказом Держкоммістобудування N 252 від 19 грудня 1995 року, гідротехнічні споруди - споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у Робочому проекті чітко зазначено, що Фермерським господарством "ГРАСС АВЕНЮ" "прийняте рішення про влаштування двох водонакопичувальних басейнів (водойм)", а відповідно до статті 1 Водного кодексу України водойма - безстічний або із сповільненим стоком поверхневий водний об'єкт.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що твердження відповідача про те, що водонакопичувальний басейн (водойма) є гідротехнічною спорудою є помилковим.

Статтею 212 Земельного кодексу України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Оскільки відповідач не надав належних доказів на підтвердження того, що земельна ділянка площею 1,3 га, яка розташована в межах прибережної захисної смуги, використовується згідно проекту на основі нормативно-технічної документації з використання земель прибережної захисної смуги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку, що вона є самовільно зайнятою.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій, які дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову Державної екологічної інспекції у Житомирській області до Фермерського господарства "ГРАСС АВЕНЮ".

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України ( N 2747-IV) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII) встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (N 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland N 30210/96).

Крім того, у пункті 227 рішення у справі "Кудла проти Польщі" Суд вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку. Отже, дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), пункт 95 та рішення у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява N 30210/96, пункт 157).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку N 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява N 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява N 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України ( N 2747-IV) (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України ( N 2747-IV) судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341 ( N 2747-IV), 345 ( N 2747-IV), 349 ( N 2747-IV), 350 ( N 2747-IV), 355 ( N 2747-IV), 356 ( N 2747-IV), 359 КАС України ( N 2747-IV), постановив:

Касаційну скаргу Фермерського господарства "ГРАСС АВЕНЮ" залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

Я. О. Берназюк

Судді:

М. І. Гриців

 

Н. В. Коваленко




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали