ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 1 листопада 2006 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів: Левченка Є. Ф., Лихути Л. М., Охрімчук Л. І., Сеніна Ю. Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцького державного учбового центру про зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Комунального учбово-комерційного підприємства "Державний навчальний центр" м. Кременчука на рішення апеляційного суду Полтавської області від 23 березня 2004 року, встановила:

В квітні 2002 р. ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Кременчуцького державного учбового центру про зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди з підстав ст. 235 КЗпП України.

Зазначала, що працювала у відповідача на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1996 р.

Наказом НОМЕР_1 вона була відсторонена від роботи на підставі подання слідчого, а наказом НОМЕР_2 її було звільнено з роботи за п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків.

В листопаді 1998 р. нею подано позов до суду про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Рішенням суду від 05.02.2002 р. її відсторонення від роботи було визнано незаконним та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, а в задоволенні вимог про поновлення на роботі відмовлено за пропуском строку звернення до суду.

Оскільки рішенням суду від 05.02.2002 р. було визнано, що її звільнення з роботи за п. 1 ст. 41 КЗпП України було незаконним, позивачка просила суд змінити формулювання причин звільнення, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати завдану моральну шкоду в сумі 3000 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

В лютому 2003 р. позивачка звернулася до суду із заявою про поновлення строку звернення до суду з даним позовом.

Останнім рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09.12.2003 р. позов задоволено: змінено формулювання причин звільнення позивачки з роботи з п. 1 ст. 41 на ст. 38 КЗпП України, зобов'язано відповідача внести зміни до трудової книжки, стягнуто з відповідача на користь позивачки 11015 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 3000 грн. моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 23.03.2004 р. рішення місцевого суду в частині відшкодування моральної шкоди скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог, а в решті рішення місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд, посилаючись на неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

При ухваленні судових рішень суди виходили з того, що ОСОБА_1 працювала у відповідача з 1996 р. на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 16.03.98 р. проти неї було порушено кримінальну справу за ст. ст. 84 ч. 2 і 172 КК України.

Наказом НОМЕР_1 на підставі подання слідчого вона була відсторонена від роботи.

31.08.98 р. кримінальна справа проти позивачки закрита на підставі акта амністії, а 16.09.98 р. на підставі наказу НОМЕР_2 її було звільнено з роботи за п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14.05.99 р. постанова про закриття кримінальної справи від 31.08.98 р. була скасована.

30.12.2001 р. кримінальна справа проти позивачки постановою слідчого закрита за відсутністю в її діях складу злочину.

В листопаді 1998 р. ОСОБА_1 подала до суду позов про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Рішенням суду від 05.02.2002 р. її відсторонення від роботи було визнано незаконним та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а в задоволенні вимог про поновлення на роботі відмовлено за пропуском строку звернення до суду.

29.04.2002 р. позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що позивачка пропустила строк звернення до суду з поважних причин, оскільки дізналася про незаконність свого звільнення з роботи за п. 1 ст. 41 КЗпП України лише з описової частини попереднього рішення суду від 05.02.2002 р.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду в цій частині, але ухвалив нове рішення в частині вимог про відшкодування моральної шкоди та відмовив в цих вимогах, виходячи з того, що на час звільнення позивачки з роботи 16.09.98 р. КЗпП України не передбачав можливість відшкодування моральної шкоди, оскільки Кодекс було доповнено статтею 2371 лише Законом України від 24.12.99 р. N 1356-XIV.

Разом з тим, з висновками судів щодо наявності у позивачки поважних причин для поновлення строку звернення до суду з наведених в судових рішеннях підстав повністю погодитись не можна.

Так, частиною 1 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З матеріалів справи вбачається, що звільнення позивачки з роботи відбулося 16.09.98 р., копію наказу про звільнення вона отримала 25.09.98 р., а з цим позовом звернулася до суду 29.04.2002 р., тобто через 3 роки 7 міс. і 4 дні.

Посилання судів на висновок мотивувальної частини рішення суду від 05.02.2002 р., яким ОСОБА_1 за пропуском строку відмовлено в позові про поновлення на роботі, як на підставу для поновлення строку звернення до суду з вимогами про зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, не узгоджується з вимогами ст. 234 КЗпП України.

Крім того, згідно ч. ч. 2 і 3 ст. 235 КЗпП України - при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16.09.98 р. по 09.12.2003 р., в зв'язку з поновленням строку позовної давності, суд не навів у рішенні мотивів щодо наявності підстав для проведення цього стягнення за період, що перевищує 1 рік.

При цьому суд не витребував доказів про середній заробіток позивачки за останні 2 місяці роботи, що передували звільненню, поклав в основу рішення підрахунки, що були зроблені самою позивачкою, і не навів в рішенні власних розрахунків присудженої до виплати заробітної плати.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 117 КЗпП України, що діяла на час розгляду справи в судах, в разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в частині першій цієї статті компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи.

Доводи відповідача про працевлаштування позивачки на іншу роботу і необхідність зменшення суми компенсації, місцевим судом не перевірялись і ці обставини не з'ясовувались.

Апеляційний суд в порушення вимог ст. 301 ЦПК України 1963 року належним чином не перевірив законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, що призвело до неправильного вирішення справи.

Крім того, судами не враховано, що постанова про закриття кримінальної справи проти позивачки за відсутністю в її діях складу злочину була прийнята органами слідства 30.12.2001 р. та що порядок поновлення трудових прав позивачки, а також відшкодування завданої моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності врегульовано Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", а також Положенням про застосування цього Закону, затвердженим наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України N 6/5/3/41 від 04.03.96 р.

За таких обставин, ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу Комунального учбово-комерційного підприємства "Державний навчальний центр" м. Кременчука задовольнити частково.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 9 грудня 2003 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 23 березня 2004 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

А. Г. Ярема

Судді:

Є. Ф. Левченко

Л. М. Лихута

Л. І. Охрімчук

Ю. Л. Сенін





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали