ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

20.07.2011 р.

N К-28368/10

Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі: Бутенка В. І., Гашицького О. В. (суддя-доповідач), Весельської Т. Ф., Мороз Л. Л., Штульман І. В., розглянувши за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Алчевського міського суду Луганської області від 3 червня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2010 року в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради Луганської області (далі - УПСЗН) (третя особа - підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області) про зміну способу та порядку виконання судового рішення, встановив:

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2009 року відповідача зобов'язано перерахувати та виплатити ОСОБА_1 1863,12 гривні недоотриманої з 9 липня по 31 грудня 2007 року допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

У поданій до суду в травні 2010 року позовній заяві ОСОБА_1, посилаючись на відсутність на рахунках УПСЗН коштів для виплати присудженої суми, що унеможливлює виконання державним виконавцем третьої особи судового рішення, а також положення статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) та статті 33 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), просила змінити порядок та спосіб виконання зазначеної постанови суду і встановити, що вона повинна бути виконана шляхом стягнення боргу з УПСЗН за рахунок коштів Державного бюджету України.

Ухвалою Алчевського міського суду Луганської області від 3 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2010 року, в задоволенні заяви відмовлено.

У касаційній скарзі позивач посилається на порушення судами норм процесуального права і просить скасувати їхні рішення та задовольнити її заяву про заміну способу та порядку виконання зазначеного судового рішення.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відмовляючи у зміні порядку та способу виконання судового рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не доведено неможливість примусового виконання державним виконавцем виконавчого листа, виконавче провадження з виконання якого відкрито постановою від 9 жовтня 2009 року. Натомість підрозділом примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області надано докази продовження державним виконавцем примусового виконання цього судового рішення.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на неможливість прийняття судом рішення про зміну витратної частини держбюджету України на відповідний рік, в тому числі в порядку, встановленому статтею 263 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 92 Конституції України Державний бюджет України встановлюється виключно законами України. Виходячи з наведеного, суди не наділені правом своїми рішеннями здійснювати формування його витратної частини.

Із матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист, виданий судом першої інстанції на підставі постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2009 року, виконується державним виконавцем підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області. Відсутність коштів на рахунках боржника не свідчить про неможливість виконання цього судового рішення. Тому немає підстав для застосування судами положень статті 263 КАС України в цій справі. Наведене не суперечить положенням статті 56 Конституції України, додержання яких вимагала у позовній заяві ОСОБА_1.

Судами вмотивовано відхилено і вимогу позивача про застосування статті 33 Закону N 606-XIV (у редакції, чинній на час розгляду цієї справи в суді першої інстанції), згідно з якою за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання.

Водночас судом першої інстанції безпідставно в мотивувальній частині рішення наведено загальне ствердження: "Суд не має права винести рішення про стягнення конкретної суми, таке не передбачено нормами КАС України". В мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції викладено, однак залишено без уваги це ствердження суду першої інстанції,

Відповідно до положень статті 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, яка гарантує дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, зокрема згідно з пунктом 4 частини другої цієї норми ухвалити рішення про стягнення з відповідача коштів.

Суд касаційної інстанції вправі змінити зазначені рішення судів попередніх інстанцій шляхом виключення зазначеного речення з їх мотивувальних частин.

Керуючись статтями 220, 222 - 225, 230, 231, 254 КАС України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Алчевського міського суду Луганської області від 3 червня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2010 року змінити, виключивши з їх мотивувальних частин речення "Суд не має права винести рішення про стягнення конкретної суми, таке не передбачено нормами КАС України". У решті зазначені судові рішення залишити без змін.

Ця ухвала оскарженню не підлягає (може бути переглянута Верховним Судом України відповідно до положень статей 235 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України), набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

 

Судді:

 

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали