Додаткова копія: Про зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

10.07.2018 р.

Справа N 806/3095/17

 

Адміністративне провадження N К/9901/50942/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Берназюка Я. О., судді - Коваленко Н. В., судді - Мороз Л. Л., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою за касаційної скаргою ОСОБА_3 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Шидловського В. Б., Мацького Є. М., Шевчук С. М. від 23 квітня 2018 року, встановив:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Житомирській області), у якому просить зобов'язати відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння земельної ділянки орієнтовною площею 38 га, яка розташована за межами населених пунктів Брусилівської селищної об'єднаної територіальної громади (бувшої Хомутецької сільської ради Брусилівського району Житомирської області), згідно клопотання від 09 березня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі N 806/1774/17 позов задоволено, зокрема: визнано протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Житомирській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та зобов'язано повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 09 березня 2017 року та прийняти рішення у відповідності до вимог Земельного кодексу України. На виконання вказаної постанови, відповідач листом від 18 серпня 2017 року N 31-6-0.334-8191/2-17 запропонував позивачу звернутись з клопотанням про включення даної земельної ділянки до переліку таких, права на яку можуть бути продані на земельних торгах. На думку позивача, відповідачем порушено його права.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що повторна відмова ГУ Держгеокадастру у Житомирській області розглянути клопотання ОСОБА_3 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не визначені Земельним кодексом України, є протиправною.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області задоволено, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Приймаючи таке рішення, апеляційний суд виходи з того, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність. Відтак, відмова відповідного органу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, навіть якщо вона, на думку особи, є протиправною, не має наслідком порушення прав та інтересів особи, яка має намір отримати земельну ділянку. Звертаючись до суду з позовом про зобов'язання відповідача надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою, позивач намагався усунути перешкоду у реалізації його прав, якої у дійсності немає.

Не погоджуючись з постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати наведене рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що апеляційний суд дійшов до необґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки стаття 123 Земельного кодексу України не наділяє відповідний орган виконавчої влади або місцевого самоврядування повноваженнями щодо залишення клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або користування без розгляду.

Від ГУ Держгеокадастру у Житомирській області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому зазначається про законність рішення апеляційного суду та безпідставність вимог касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 09 березня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області із клопотанням, у якому просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння орієнтовною площею 38,0 га, яка розташована за межами населених пунктів Брусилівської селищної об'єднаної територіальної громади (бувшої Хомутецької сільської ради Брусилівського району Житомирської області).

Листом від 07 квітня 2017 року N Г-3359/0-3935/6-17 ГУ Держгеокадастру у Житомирській області позивачу повідомлено, що вказана земельна ділянка перебуває в оренді.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі N 806/1774/17 позов ОСОБА_3 задоволено, зобов'язано ГУ Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 09 березня 2017 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення для сінокосіння земельної ділянки площею 38,00 га на території Брусилівського району (бувшої Хомутецької сільської ради) та прийняти рішення у відповідності до вимог Земельного кодексу України.

На виконання вищевказаної постанови суду ГУ Держгеокадастру у Житомирській області листом від 18 серпня 2017 року N 31-6-0.334-8191/2/17 повторно розглянуло клопотання ОСОБА_3 від 09 березня 2017 року і повідомило заявника про те, що слід звернутися з клопотанням про включення даної земельної ділянки до переліку таких, права на яку можуть бути продані на земельних торгах, відповідно до Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої постановою Кабінетом Міністрів України від 07 червня 2017 року N 413 (Постанова N 413) (далі - Постанова N 413).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України ( N 2747-IV), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України ( N 2747-IV) (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої ( N 2747-IV), другої ( N 2747-IV) та третьої статті 242 КАС України ( N 2747-IV) (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 ( N 2747-IV) та частина четверта статті 242 КАС України ( N 2747-IV) (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року не відповідає, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України ( N 2747-IV) в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, зокрема, чи було оскаржувані дії та рішення ГУ Держгеокадастру у Житомирській області здійснені, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи були такі дії (бездіяльність) здійснені пропорційно та своєчасно.

Так, повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі N 545/808/17 (Постанова N 545/808/17, К/9901/3734/17).

Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

-затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі N 815/5987/14 (Постанова N 21-2573а16, 815/5987/14) та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі N 545/808/17 (Постанова N 545/808/17, К/9901/3734/17).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи в оскаржуваному рішенні, яке оформлено листом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, питання по суті заявленого клопотання вирішено не було, зокрема, за результатами його розгляду не надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою або мотивованої відмови у його наданні з підстав, визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України. Натомість у цьому рішенні суб'єкта владних повноважень міститься посилання на постанову N 413, на підставі якої запропоновано звернутися до відповідного органу із клопотанням про включення земельної ділянки до переліку ділянок, що мають бути виставлені на земельні торги.

З огляду на таке, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, відмовляючи у розгляді клопотання та наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, посилаючись на постанову N 413, вийшов за межі, наданих Земельним кодексом України, повноважень.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 812/1557/17 та від 19 червня 2018 року у справі N 803/1183/17.

Колегія суддів наголошує, що у зв'язку із прийняттям постанови N 413 зміни до Земельного кодексу України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався, повноваження щодо залишення клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою без розгляду відповідним органам не надавались.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що висновки апеляційного суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема, статей 118, 122, 123 Земельного кодексу України, що призвело до скасування законного рішення суду першої інстанції.

Приймаючи таке рішення, апеляційний суд виходи з того, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність. Відтак, відмова відповідного органу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, навіть якщо вона, на думку особи, є протиправною, не має наслідком порушення прав та інтересів особи, яка має намір отримати земельну ділянку. Звертаючись до суду з позовом про зобов'язання відповідача надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою, позивач намагався усунути перешкоду у реалізації його прав, якої у дійсності немає.

Колегія суддів з цього приводу зауважує, що "принцип мовчазної згоди", визначений статтею 123 Земельного кодексу України, передбачає виключно право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу або відмови.

Як зазначається у Рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року N 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року N 13-рп/2011 (Рішення N 13-рп/2011)).

Частиною другою статті 6 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (N 29979/04) (Рішення) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" N 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" N 48939/99, "Moskal v. Poland" N 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" N 30985/96).

Відповідно до статті 352 КАС України ( N 2747-IV) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про необхідність задоволення касаційної скарги ОСОБА_3, скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення у силі рішення суду першої інстанції.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (N 4909/04) (Рішення): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) N 303-A, пункт 29).

Зважаючи на те, що особа, яка подає касаційну скаргу, звільнена від сплати судового збору, то відповідно до статті 139 КАС України ( N 2747-IV) судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 ( N 2747-IV), 345 ( N 2747-IV), 349 ( N 2747-IV), 352 ( N 2747-IV), 355 ( N 2747-IV), 356 ( N 2747-IV), 359 КАС України ( N 2747-IV), постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року скасувати.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року залишити у силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

Я. О. Берназюк

Судді:

Н. В. Коваленко

 

Л. Л. Мороз




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали