ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

31.01.2018 р.

N К/9901/3775/18,

 

N 820/11938/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Стрелець Т. Г., суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л., розглянувши у порядку письмового провадження справу N 820/11938/15 за позовом ОСОБА_1 до апеляційного суду Харківської області про зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою апеляційного суду Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду, прийняту 16 березня 2016 року у складі: головуючого судді - Зінченка А. В., суддів: Самойлової В. В., Тітова О. М. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду, постановлену 12 травня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Жигилія С. П., суддів: Перцової Т. С., Дюкарєвої С. В., встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до апеляційного суду Харківської області, в якому просив зобов'язати апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат, нарахованих за останньою посадою до 1 квітня 2014 у відповідності до частини першої ст. 136 Закону України від 7 липня 2010 р. N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній до 01.04.2014 р.)

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що він є суддею у відставці.

8 листопада 2013 року, до досягнення віку 65 років і за наявності стажу роботи на посаді судді 35 років і 6 місяців, він звернувся до Вищої ради юстиції і Верховної ради України із заявами про відставку. Постановою Верховної Ради України від 25.12.2014 року N 59-VIII (Постанова N 59-VIII) позивач був звільнений у відставку.

У зв'язку з тим, що в наказі голови апеляційного суду від 30.12.2014 р. не було вказано про виплату належної йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, 23 листопада 2015 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування і виплату зазначеної вихідної допомоги згідно ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року N 2453-VI (надалі Закон N 2453)

Листом за N 03-53/22312 від 04.12.2015 р. у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги йому відмовлено з посиланням на втрату чинності ст. 136 Закону N 2453 згідно із Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року N 1166-VII (Закон N 1166-VII) (надалі Закон N 1166) та на відсутність відповідного фінансування в межах бюджетних асигнувань у 2015 році.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року, позовні вимоги задоволено.

Зобов'язано апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат, нарахованих за останньою посадою до 1 квітня 2014 року у відповідності до частини першої ст. 136 Закону України від 7 липня 2010 р. N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній до 01.04.2014 р.).

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що тривалий період, протягом якого не вирішувалося питання про звільнення позивача з посади судді у відставку, не залежав від його волі, а тому, не може впливати на вирішення питання про нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги за законодавством, чинним на час подання ним заяви про відставку.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, апеляційний суд Харківської області звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що на момент звільнення позивача, ст. 136 Закону N 2453, яка встановлювала право судді на отримання вихідної допомоги при звільненні, була виключена на підставі Закону N 1166-VII (Закон N 1166-VII). Рішення щодо неконституційності Закону N 1166 в частині виключення ст. 136 із Закону N 2453 Конституційним Судом України не приймалося. Відповідно, до даних правовідносин слід застосовувати положення Закону N 2453, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача.

Позивач заперечень на касаційну скаргу не подав.

12 січня 2018 року касаційну скаргу апеляційного суду Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження із врахуванням положень, встановлених статтею 345 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 8 листопада 2013 року позивачем було подано до Вищої ради юстиції заяву про відставку, в якій позивач просив відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України та ст. 109 Закону N 2453 внести до Верховної Ради України подання про звільнення його з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Крім того, 8 листопада 2013 року позивачем було подано до Верховної Ради України заяву про звільнення, в якій останній просив звільнити його з посади судді у відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

За наслідками розгляду даної заяви, 26.11.2013 року Вищою радою юстиції було прийнято рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у зв'язку з поданням останнім заяви про відставку.

Постановою Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року N 59-VIII "Про звільнення суддів" (Постанова N 59-VIII) позивача звільнено із займаної посади у відставку.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами 1 (Закон N 1402-VIII), 3 (Закон N 1402-VIII), 4 статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII) (в редакції, яка діяла на час прийняття Постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 25 грудня 2014 року N 59-VIII (Постанова N 59-VIII)) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Згідно зі статтею 100 Закону N 2453-VI суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням ВРЮ.

Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Статтею 111 Закону N 2453-VI передбачено, що порядок розгляду питання та прийняття ВРУ рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим Законом та Регламентом ВРУ.

Відповідно до частини 2, 6 статті 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, яка діяла на час прийняття Постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 25 грудня 2014 року N 59-VIII (Постанова N 59-VIII)), питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Отже, повноваження позивача на посаді судді апеляційного суду Харківської області припинилися 25 грудня 2014 року у зв'язку із прийняття Верховною Радою України Постанови N 59-VIII "Про звільнення суддів" (Постанова N 59-VIII).

Положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади.

В Основному Законі України незалежність як складова конституційного статусу особи та її професійної діяльності визначена лише стосовно суддів і забезпечується, насамперед, особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади (пункт 27 частини першої статті 85, частини четверта, п'ята статті 126, частини третя, четверта статті 127, стаття 128, пункт 1 частини першої статті 131); забороною впливу на них у будь-який спосіб (частина друга статті 126); захистом професійних інтересів суддів (частина шоста статті 127); підкоренням суддів при здійсненні правосуддя лише закону (частина перша статті 129); особливим порядком притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (пункт 3 частини першої статті 131); державним фінансуванням та належними умовами для функціонування судів і діяльності суддів шляхом визначення у Державному бюджеті України окремо видатків на утримання судів (частина перша статті 130); притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суду і судді (частина п'ята статті 129); організацією державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей (частина сьома статті 126); здійсненням суддівського самоврядування (частина друга статті 130); забороною для професійних суддів належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (частина друга статті 127) [пункт 2.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року N 3-рп/2013 (Рішення N 3-рп/2013)] (далі - Рішення N 3-рп/2013).

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому - у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).

Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (постанова Верховного Суду України N 21-635а15 (Постанова N 21-635а15) від 16.11.2015 року).

Разом з тим, в контексті встановлених обставин у справі та їх значення для вирішення спірних правовідносин колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу на правову позицію Конституційного Суду України, викладену в рішенні від 19.11.2013 року N 10-рп/2013 (Рішення N 10-рп/2013), відповідно до якої вихідна допомога є разовою формою матеріальної допомоги при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим Парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" (Закон N 1166-VII), який набрав чинності 01 квітня 2014 року, було внесено зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а саме - виключено статтю 136 даного Закону, що закріплювала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача, тобто на 25 грудня 2014 року.

Враховуючи, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання суддею до Вищої ради юстиції заяви про відставку, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про порушення відповідачем права позивача на отримання вихідної допомоги.

Відповідно до ст. 351 КАС України ( N 2747-IV) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 343 ( N 2747-IV), 349 ( N 2747-IV), 351 ( N 2747-IV), 355 ( N 2747-IV), 356 ( N 2747-IV), 359 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив:

Касаційну скаргу апеляційного суду Харківської області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до апеляційного суду Харківської області про зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

 

Суддя-доповідач

Т. Г. Стрелець

Судді:

О. В. Білоус

 

І. Л. Желтобрюх




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали