ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

13.01.2010 р.

N 55/112-09


Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Губенко Н. М., суддів: Барицької Т. Л., Мирошниченка С. В., розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Харківгаз" в особі Нововодолазької філії на рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2009 та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2009 у справі N 55/112-09 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Харківгаз" в особі Нововодолазької філії до Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі Газопромислового управління "Харківгазвидобування", м. Харків, про зобов'язання вчинити певні дії (в судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Шемет Н. О. (дов. N 1 від 04.01.2010); відповідача - повідомлений, але не з'явився), встановив:

Відкрите акціонерне товариство "Харківгаз" в особі Нововодолазької філії (надалі - позивач) звернулося до господарського суду Харківської області із позовом до Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі Газопромислового управління "Харківгазвидобування" (надалі - відповідач) про зобов'язання відповідача підписати акти приймання-передачі виконаних робіт за III-й квартал 2008 року за договором N 247/123-12 від 24.05.2006.

Під час розгляду справи позивач заявою від 11.06.2009 N 309 уточнив позовні вимоги та просив визнати виконаними проведені роботи за договором N 247/123-12 від 24.05.2006 в III-му кварталі 2008 року Відкритим акціонерним товариством "Харківгаз" в особі Нововодолазької філії.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.07.2009 (суддя - Гребенюк Н. В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2009 (судді: Карбань І. С., Бабакова Л. М., Гончар Т. В.), відмовлено в позові Відкритого акціонерного товариства "Харківгаз" в особі Нововодолазької філії до Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі Газопромислового управління "Харківгазвидобування", м. Харків (надалі - відповідач).

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав порушення судами норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 16, 525, 526 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст. 12 ГПК України, та норм процесуального права, зокрема ст. ст. 32, 43 ГПК України.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові акти.

Сторони у справі повідомлялися належним чином про час та місце розгляду справи відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75, проте відповідач не скористався своїм процесуальним правом бути присутнім у судовому засіданні 13.01.2010.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами першої та апеляційної інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 24.05.2006 між позивачем (за договором підрядник) та відповідачем (за договором замовник) укладено договір підряду N 247/123-12, відповідно до якого позивач зобов'язався на свій ризик та своїми силами виконати роботи по профілактичному обслуговуванню газорозподільних пунктів, газопроводів та газового обладнання в обсязі, встановленому діючими "Правилами безпеки систем газопостачання України", а замовник зобов'язується прийняти вказані роботи і оплатити їх на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору здача-приймання робіт проводиться сторонами у десятиденний термін після закінчення робіт за місцем їх виконання шляхом підписання сторонами акту виконаних робіт. Конкретну дату здачі-приймання виконаних робіт позивач письмово повідомляє відповідачу не пізніше ніж за три доби до зазначеної дати.

Предметом даного спору є вимога позивача визнати проведені в III-му кварталі 2008 року роботи за договором N 247/123-12 від 24.05.2006 виконаними, а підставою позову є, як стверджує позивач, ухилення відповідача від підписання актів здачі-приймання за вказаний період.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, із висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України не передбачено такого способу захисту прав як визнання робіт виконаними; така вимога є встановленням юридичного факту, який може встановлюватися лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне.

Вищий господарський суд України не вбачає підстав для скасування прийнятих у даній справі судових рішень з огляду на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Це право кореспондується з повноваженнями суду щодо захисту цих прав та охоронюваних законом інтересів, які передбачені Законом України "Про судоустрій України".

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України передбачений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Приписи даної норми кореспондуються із ст. 20 ГК України, якою також закріплені способи захисту суб'єктом господарювання та споживачем своїх прав і законних інтересів.

Предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення, а не встановлення судом факту, встановлення якого не призводить до поновлення порушеного права позивача, і, відповідно, не може самостійно розглядатися в окремій господарській справі, в даному випадку - встановлення факту виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем за договором підряду від 24.05.2006, яким є предмет позову у даній справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що наведеними нормами не передбачено такого способу захисту права, який обрав позивач -визнати виконаними проведені роботи за договором, наслідком чого є правомірна відмова судів попередніх інстанцій у позові.

Такий висновок судів попередніх інстанцій не суперечить положенням Конституції України, зокрема щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі.

Колегія суддів не може погодитися із доводами касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 525, 526 ЦК України, що полягає, на думку скаржника, в незастосуванні наведених норм, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши невідповідність обраного позивачем способу захисту своїх прав, способам, передбаченим чинним законодавством, правомірно не вдавалися до розгляду справи по суті, дослідженні питання порушення /непорушення/ відповідачем умов договору та, відповідно, ст. ст. 525, 526 ЦК України, про порушення яких вказував позивач в обґрунтування підстав позову.

Щодо інших доводів, викладених в касаційній скарзі, то вони є такими, що не спростовують висновків судів, покладених в основу оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

На підставі вищевикладеного, оскаржувані судові рішення є повними, законними та обґрунтованими, винесеними з дослідженням всіх обставин справи в сукупності, при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Харківгаз" в особі Нововодолазької філії залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2009 та рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2009 у справі N 55/112-09 залишити без змін.

 

Головуючий, суддя

Н. М. Губенко

Судді:

Т. Л. Барицька

 

С. В. Мирошниченко





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали