ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

20.06.2013 р.

Справа N 5002-27/3157-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді - Дерепи В. І., суддів: Грека Б. М., Палія В. В. (доповідач), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Гвардійської селищної ради на рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.11.2012 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.02.2013 зі справи N 5002-27/3157-2012 за позовом Гвардійської селищної ради до Приватного підприємства "Лора" Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Виконавчий комітет Гвардійської селищної ради Сімферопольського району про зобов'язання повернути майно та стягнення 3842,77 грн., представники сторін: від позивача - не з'явився, від відповідачів: 1. не з'явився, 2. не з'явився, від третьої особи - не з'явився, встановив:

Гвардійська селищна рада звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Приватного підприємства "Лора" та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з позовом про зобов'язання відповідачів повернути позивачу напівпідвальне приміщення жилого дому АДРЕСА_1; стягнути з Приватного підприємства "Лора" (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) на користь позивача неустойку у розмірі 3842,77 грн. (подвійна плата за користування річчю).

Позовні вимоги до відповідача-1 мотивовані невиконанням відповідачем свого зобов'язання щодо повернення орендованого майна, у зв'язку із закінчення строку дії договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності від 01.09.2006 року.

Позовні вимоги до відповідача-2 мотивовані нікчемністю договору суборенди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності, укладеного 01.04.2012 року між відповідачами, у зв'язку з порушенням вказаним правочином публічного порядку.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.11.2012 року (суддя Янюк О. С.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.02.2013 року (судді: Видашенко Т. С., Гонтар В. І., Плут В. М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, з огляду на те, що договір оренди N 12 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності від 01.09.2006 року не припинив своєї дії 02.03.2012 року, а є продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. В частині позовних вимог, які пред'явлені до відповідача-2 про зобов'язання повернути майно, суди зазначили про відсутність між позивачем та відповідачем-2 будь-яких правовідносин, з яких випливає зобов'язання про повернення майна, а обставини, які пов'язані із посиланням на нікчемність договору, не мають значення для даного спору.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами Гвардійська селищна рада звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, у якій просить суд рішення та постанову скасувати, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 01.09.2006 між Гвардійською селищною радою (Орендодавець) і Приватним підприємством "Лора" (Орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності, відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - напівпідвальне приміщення жилого будинку АДРЕСА_1 (далі - майно), з метою використання для розташування офісу Орендаря (п. 1.1 Договору).

Згідно із пунктом 2.1 договору оренди Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна. Обов'язок по складанню акту приймання-передачі майна покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору (пункт 2.4 договору оренди).

Відповідно до пункту 10.1 договору оренди його було укладено строком на 11 місяців, що діє з 01.09.2006 до 01.08.2007 включно.

01.09.2006 року Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оперативну платну оренду комунальне майно, а саме - напівпідвальне приміщення жилого дому АДРЕСА_1 що підтверджується відповідним Актом приймання-передачі.

01.08.2007 року між сторонами було укладено додаткову угоду N 1 до вищевказаного договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності від 01.09.2006.

З урахуванням умов додаткової угоди, строк дії вказаного договору визначено терміном з 01.08.2007 по 02.07.2008. Крім того, договір від 01.09.2006 N 13 було доповнено пунктом 10.10, згідно із яким він вважається продовженим на той же термін, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність його перегляду.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, на підставі пункту 10.10 додаткової угоди щороку здійснювалася пролонгація договору.

Листом від 01.02.2012 за вих. N 247/02-13 Орендодавець повідомив Орендаря про намір розірвати договір оренди і необхідність повернення майна.

Орендодавцем 21.02.2012 отримано від Орендаря відповідь на вищевказаний лист.

Листом від 06.03.2012 вих. N 497/02-13 Орендодавець звернувся до Орендаря з вимогою повернути орендоване майно протягом 7-ми днів у зв'язку з припиненням дії договору.

Листом від 28.03.2012 за вих. N 802 Орендар повідомив Орендодавця, що спірне орендоване майно з 01.04.2012 здається в суборенду ФОП ОСОБА_1 під соціальний об'єкт, у зв'язку з чим ПП "Лора" надсилає вищевказаний лист позивачу для узгодження.

Листом від 05.04.2012 за вих. N 693/02-13 Орендодавець відмовив в узгоджені Орендарю передачі ФОП ОСОБА_1 спірного майна в суборенду.

Невиконання відповідачем-1 обов'язку щодо повернення об'єкта оренди після закінчення строку дії договору стало підставою для звернення позивача з позовом до суду. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав про те, що договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності від 01.09.2006 року припинив свою дію 02.03.2012 року, так як позивач листом від 01.02.2012 за вих. N 247/02-13 повідомив відповідача про намір розірвати договір оренди і необхідність повернення майна.

Як вірно визначено попередніми судовими інстанціями, за своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 2 статті 291 ГК України, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною 4 ст. 284 ГК України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені статтею 764 ЦК України та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 ГК України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Відповідно до статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Оскільки орендоване майно є державним, на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ст. 17 Закону, термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

За приписами статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно 10.10 договору оренди (в редакції додаткової угоди N 1 до договору оренди) вказаний договір вважається продовженим на той же термін, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність його перегляду.

Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною третьою статті 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Попередні судові інстанції прийшли до обґрунтованого висновку, що вищевказані дії сторін щодо зміни загального правила продовження дії договору, прямо не заборонені Законом України "Про оренду державного та комунального майна", положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства, зокрема, правил статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", не випливає із їх змісту та з самої суті відносин між сторонами.

Отже, висновок попередніх судових інстанцій про пріоритетність умов договору перед положеннями актів цивільного законодавства в частині визначення правил продовження дії договору, узгоджується із нормами чинного законодавства.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доказування полягає не лише у поданні сторонами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Таким чином, за приписами наведених норм позивач у даній справі повинен довести суду належними та допустимими доказами факт надсилання відповідачу повідомлення про припинення дії договору за місяць до закінчення строку його дії.

Відповідно до ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Встановивши, що строк дії договору оренди закінчувався 02.03.2012 року (так як мала місце щорічна пролонгація договору на 11 місяців, починаючи з 03.07.2008) та врахувавши недоведеність позивачем факту направлення заяви орендарю про припинення дії договору оренди за місяць до закінчення строку дії договору, тобто до 02.02.2012 року (як зазначає касатор у касаційній скарзі лист від 01.02.2012 за вих. N 247/02-13 було направлено Приватному підприємству "Лора" 03.02.2012), суди обґрунтовано прийшли до висновку, що договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, яке належить до комунальної власності від 01.09.2006 року є продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені пп. 10.1 п. 10 договору (в редакції додаткової угоди N 1 від 01.08.2007 року), у зв'язку з чим, суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні позовних вимог, пред'явлених позивачем до відповідача-1, а суд апеляційної інстанції підтримав законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції у зазначеній частині.

У той же час, розглянувши спір в частині заявлених вимог до відповідача-2 про зобов'язання повернути майно, суди не звернули уваги на підставу позову у зазначеній частині та не надали правової оцінки доводам позивача про те, що таке майно є безпідставно набутим відповідачем-2 (ст. ст. 1212, 1213, 1214 ЦК України), у зв'язку з нікчемністю договору суборенди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності, укладеного 01.04.2012 року, з урахуванням чого позивач просив суд зобов'язати відповідача-2 повернути майно, яким відповідач-2 безпідставно заволодів (із посиланням на положення статті 387 ЦК України). Наведені обставини судами попередніх інстанцій досліджені не були.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4 - 7 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі у зазначеній частині.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Під час нового розгляду справи в частині позовних вимог, пред'явлених до відповідача-2 про зобов'язання останнього повернути позивачу напівпідвальне приміщення жилого дому АДРЕСА_1, господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги вищевикладене, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи у їх сукупності, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір у зазначеній частині.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Гвардійської селищної ради задовольнити частково.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.11.2012 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.02.2013 зі справи N 5002-27/3157-2012 скасувати в частині вирішення спору про зобов'язання Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 повернути позивачу напівпідвальне приміщення жилого дому АДРЕСА_1, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

В іншій частині рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.11.2012 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.02.2013 зі справи N 5002-27/3157-2012 залишити без змін.

 

Головуючий, суддя

В. І. Дерепа

Судді:

Б. М. Грек

 

В. В. Палій




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали