ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

24.02.2010 р.

N 6/489

Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді - Козир Т. П., суддів: Мамонтової О. М., Малетича М. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2009 р. у справі N 6/489 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" до Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", третя особа: Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", про зобов'язання укласти договір зберігання природного газу, за участю представників: позивача: К. О. А., довіреність [...], відповідача: Г. Д. І., довіреність [...], третьої особи: Г. Ю. П., довіреність [...], встановив:

Відкрите акціонерне товариство "Укрнафта" (далі - ВАТ "Укрнафта", Позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України", Відповідач), з урахуванням уточнень до позовних вимог, про зобов'язання укласти договір зберігання природного газу в редакції Позивача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.07.2009 р. до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача було залучено Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України", Третя особа).

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.10.2009 р. в задоволенні позову ВАТ "Укрнафта", відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2009 р. рішення суду першої інстанції, скасовано та задоволено повністю позовні вимоги ВАТ "Укрнафта".

В поданих касаційних скаргах Відповідач та Третя особа, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просять скасувати оскаржувану постанову апеляційного господарського суду у даній справі та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Позивач, у своєму відзиві на касаційні скарги, посилаючись на безпідставність доводів Відповідача та Третьої особи, викладених ними в касаційних скаргах, просить залишити такі без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду без змін.

Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Позивач, своїм листом за N юр-1844 від 15.09.2008 р. направив на адресу Відповідача підписаний зі своєї сторони проект договору зберігання природного газу N 29/889-р від 15.09.2008 р., який останній отримав 22.09.2008 р., запропонувавши йому підписати цей договір.

У свою чергу, Відповідач, отриманий від Позивача проект договору, як це належить, у визначений частиною 3 статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) строк, не підписав, протоколу розбіжностей не склав і на адресу Позивача будь-якої відповіді на його пропозицію від 15.09.2008 р., не направив.

У зв'язку із цим, у листопаді 2008 року ВАТ "Укрнафта" подало до суду позов, в якому попросило зобов'язати ДК "Газ України" укласти з ним договір зберігання в редакції, викладеній у тексті його позовної заяви від 20.11.2008 р.

Позивач зазначив, що укладення договору зберігання газу, є обов'язковим, оскільки послуги по зберіганню є різновидом транспортних послуг, тоді як згідно вимог ч. 6 ст. 179 ГК України суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів послугами залізничного та інших видів транспорту, зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг).

Предметом зберігання за проектом договору Позивач визначив газ, який знаходиться у підземних сховищах газу, а також природний газ, який видобутий ним і який буде переданий Відповідачу до сховищ на підставі договору.

При цьому, на підтвердження обсягів газу, що є предметом зберігання, Позивач надав відповідні акти приймання-передачі та листи Відповідача, а на підтвердження відповідності умов договору умовам інших договорів, які укладались у попередні періоди відповідні судові рішення, які приймались на користь Позивача.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив з того, що позовна заява містить вимогу про укладення договору зберігання 8498719,747 тис. м3 природного газу, в той час, як надісланий Позивачем проект договору передбачав умову про 6417541,246 тис. м3, тобто останнім не доведено наявність спору щодо об'єму 2081178,501 тис. м3 природного газу, що є підставою для звернення з даним позовом до суду.

Крім того, на думку місцевого господарського суду, відсутність у підземних сховищах газу, видобутого Позивачем та переданого Відповідачу протягом 2006 року серпня 2008 року, як і недоведеність вимог Позивача щодо реальності намірів передати Відповідачу на зберігання газ в його підземні сховища у сезоні зберігання 2008 - 2009 років, у свою чергу свідчить про відсутність предмету зберігання, а відтак і правових підстав для укладення договору зберігання.

Разом з тим, згідно листа Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ) N 6422/08/17-07 від 06.11.2007 р., ДК "Укртрансгаз" є єдиним підприємством на материковій території України, яке має ліцензію на право провадження господарської діяльності зі зберігання природного газу в підземних сховищах газу, які знаходяться на його балансі.

Відповідно до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності із зберігання природного газу, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва N 90 від 30.09.2005 р. і постановою НКРЕ N 855 від 30.09.2005 р. (далі - Ліцензійні умови), зберігання природного газу вид господарської діяльності з надання послуг із закачування, зберігання та відбору природного газу в/із підземних сховищ газу (далі - ПСГ). ПСГ технологічні комплекси, штучно створені у природній або штучній ємності надр накопичувачі природного газу і технологічно поєднані з ними споруди, які призначені для періодичного наповнення, зберігання і відбирання природного газу для постачання споживачам.

Згідно ст. 4 Закону України "Про трубопровідний транспорт" зберігання вуглеводнів є одним із призначень трубопровідного транспорту, що належить до єдиної транспортної системи України.

Також, відповідно до ст. 1 Закону України "Про нафту і газ" транспортна послуга виробничі операції з приймання, переміщення, здавання, тимчасового зберігання і перевантаження нафти, газу та продуктів їх переробки.

Згідно ч. 6 ст. 179 ГК України суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті (суб'єктів господарювання і негосподарюючих суб'єктів юридичних осіб), послугами залізничного та інших видів транспорту зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг).

Обов'язковість укладання Відповідачем договорів зберігання природного газу обумовлюється також тим, що відповідно до розміщеного на офіційному сайті Антимонопольного комітету України переліку суб'єктів природних монополій ДК "Укртрансгаз" є суб'єктом природної монополії в товарній групі "транспортування природного газу магістральними газопроводами".

Згідно ст. 6 Закону України "Про природні монополії" зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності із зберігання природного газу (ліцензійними умовами), є суміжним ринком здійснення господарської діяльності по відношенню до ринку транспортування природного газу трубопроводами.

В силу ч. 1 ст. 6 Закону України "Про природні монополії" діяльність на ринку природної монополії та суміжному ринку регулюється нормами цього Закону і, як зазначено в ст. 10 цього Закону, одним з обов'язків суб'єктів природних монополій є дотримання умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності.

Згідно п. п. 3.3, 3.4, 3.4.3 ст. 3 Ліцензійних умов ліцензіат здійснює зберігання природного газу на договірних засадах і зобов'язаний забезпечувати рівні права щодо доступу до підземних сховищ газу для всіх замовників.

Відповідно до ч. 3 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо його виконання є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом.

Таким чином, обов'язковість укладання договору зберігання природного газу ДК "Укртрансгаз" із ВАТ "Укрнафта", як споживачем його послуг, зумовлюється законодавчими приписами.

Тобто, Позивач має право передавати газ в газотранспортну систему та на зберігання, а Відповідач зобов'язаний щорічно або на інший період укладати договори зберігання та приймати газ у газотранспортну систему України (далі - ГТС) та ПСГ та не наділений правом відмовляти споживачам у наданні цих послуг та оформленні актами обсягів газу, які фактично надійшли до газотранспортної системи та підземних сховищ.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону, розглядаються судом, згідно з визначеною у ст. 12 ГПК України підвідомчістю господарським судом.

У зв'язку із цим, як зазначено в постанові апеляційного господарського суду та встановлено ним на підставі представлених доказів у справі, умови надання послуг по договору зберігання, викладеному у позовній заяві, відповідають умовам договорів зберігання, укладання яких було предметом судового розгляду у справах N N 6/631, N 25/360.

Суть заперечень Відповідача та Третьої особи під час розгляду справи, як і у поданих ними касаційних скаргах зводиться до того, що редакція договору, яка була отримана Відповідачем з листом N юр-1844 від 15.09.2008 р., зазнала окремих змін в порівнянні з редакцією договору, яку наведено у тексті позовної заяви N юр-2140 від 20.11.2008 р., яке, на думку заявників, не було враховано судом апеляційної інстанції.

В той же час, як встановлено судом апеляційної інстанції, відмінність змісту договору зберігання, який був надісланий Відповідачу листом N юр-1844 від 15.09.2008 р., у порівнянні з редакцією, яку наведено у тексті позовної заяви від 20.11.2008 р., полягає в тому, що Позивач збільшив загальний обсяг газу, який передаватиметься на зберігання з 6417541,246 тис. м3 до 8498719,747 тис. м3 за рахунок обсягу газу, який він планує передати на зберігання у сезоні зберігання 2008 - 2009 років (зміни в пп. 2.1.3).

Крім цього, Позивач у тексті договору, наведеному в позовній заяві від 20.11.2008 р., змінив редакцію п. 2.3 договору, виключивши із неї посилання на строк, протягом якого (пп. 2.1.3) обсяг газу передаватиметься на зберігання, тоді як в редакції п. 2.3 договору, який був направлений Відповідачу листом N юр-1844 від 15.09.2008 р. було зазначено, що газ в обсязі (п. 2.1.3) передається на зберігання до 15.10.2008 р.

Тому, як зазначив суд апеляційної інстанції у своїй постанові, підставою для вказаних вище змін було те, що оскільки первинна редакція договору була направлена Відповідачу у вересні 2008 року, то умова щодо передачі газу до 15.10.2008 р. могла бути виконана тільки у випадку підписання на той час такого договору Відповідачем.

Однак, оскільки Відповідач договір у запропонованій редакції не підписав та ніякої відповіді Позивачу не надіслав, то звертаючись до суду у листопаді 2008 року, Позивач обґрунтовано виключив з п. 2.1.3 посилання на строк до 15.10.2008 р., та з цих причин змінив редакцію пунктів 2.5, 2.6 договору в частині визначених у них строків.

В той же час, відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно з частин 1, 2 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Відповідно до ст. 181 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог ч. 1 цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Спори, що виникають при укладанні господарських договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом (ч. 1 ст. 187 ГК України).

Предметом спору у даній справі є укладання договору зберігання.

Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, ДК "Укртрансгаз" не скористалась наданим їй законом правом на направлення ВАТ "Укрнафта" листа-відповіді на пропозицію укласти договір і на складання протоколу розбіжностей із зазначенням у ньому тих умов, з якими вона не погоджується.

Тому, ненадання протоколу розбіжностей та відповіді на лист N юр-1844 від 15.09.2008 р. свідчить про відсутність у ДК "Укртрансгаз" наміру на укладання із Позивачем договору зберігання як такого.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що за своїм змістом внесені Позивачем до редакції договору, які викладені у тексті позовної заяви, зміни не передбачають покладення на Відповідача будь-яких додаткових обов'язків і є по своїй суті уточненням окремих положень у зв'язку із зміною обставин, пов'язаних з відсутністю листа-відповіді з боку останнього, та не створюють будь-яких правових перешкод для розгляду позову та прийняття судом відповідного рішення.

Згідно п. 2.12 договору, як в первинній редакції, так і в редакції, що була викладена Позивачем у позовній заяві, кількість газу, яка передаватиметься ним на зберігання при його закачуванні, визначається на підставі актів приймання-передачі.

Таким чином, кількість газу, зазначена у п. 2.1.3 договору, є розрахунковою величиною, а фактичні зобов'язання між сторонами по закачуванні і зберіганні даного обсягу газу визначатимуться в процесі виконання договору.

У зв'язку із цим, у позовній заяві від 20.11.2008 р. Позивач попросив суд зобов'язати Відповідача укласти договір зберігання природного газу загальним обсягом 8498719,747 тис. м3, з яких:

- 2938150,983 тис. м3 обсяг газу в ПСГ, переданий на зберігання в сезоні зберігання 2006 - 2007 років;

- 51694,552 тис. м3 обсяг газу в ПСГ, переданий на зберігання в сезоні зберігання 2007 - 2008 років;

- 5508874,212 тис. м3 обсяг газу, який ВАТ "Укрнафта" планує передати в ПСГ та/або прийняти в ПСГ від третіх осіб в сезоні зберігання 2008 - 2009 років.

В подальшому, у своїй заяві N юр-1358 від 18.06.2009 р., Позивач просив суд зобов'язати Відповідача укласти договір зберігання природного газу загальним обсягом 7097104,15 тис. м3, з яких:

- 1548035,386 тис. м3 обсяг газу в ПСГ, переданий на зберігання в сезоні зберігання 2006 - 2007 років;

- 40194,552 тис. м3 обсяг газу в ПСГ, переданий на зберігання в сезоні зберігання 2007 - 2008 років;

- 5508874,212 тис. м3 обсяг газу, який ВАТ "Укрнафта" планує передати в ПСГ та/або прийняти в ПСГ від третіх осіб.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, передача Позивачем до підземних сховищ газу 1548035,386 тис. м3 в сезоні зберігання 2006 - 2007 років підтверджується відповідними актами по обсягу 1544070,386 тис. м3 та по обсягу 3965,000 тис. м3.

Крім того, судом апеляційної інстанції також встановлено, що передача Позивачем до підземних сховищ газу 40194,552 тис. м3 в сезоні зберігання 2007 - 2008 років підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема: по обсягу 35929,0 тис. м3 відповідними актами приймання-передачі, по обсягу 4265,552 тис. м3 листом ВАТ "Укрнафта" від 13.03.2008 р. N 6пг-12/116 та відповіддю ДК "Укртрансгаз" на нього (лист N 3152/64-014 від 13.03.2008 р.), а також, рішенням господарського суду міста Києва від 07.11.2008 р. у справі N 32/327.

Крім цього, як встановлено судом апеляційної інстанції, обсяг газу 5508874, 212 тис. м3 є обсягом газу, який ВАТ "Укрнафта" видобуло у відповідні періоди, передало в систему магістрального трубопроводу і які Позивач планує передати на зберігання.

Цей обсяг газу складається з: 528813,008 тис. м3 природного газу, видобутого у квітні червні 2006 року, 1566790,908 тис. м3 природного газу, видобутого у травні грудні 2007 року, 4083,110 тис. м3 природного газу, видобутого у 2007 році і 1909187,186 тис. м3 природного газу, видобутого у січні жовтні 2008 року, а також, до 1500000,00 тис. м3 природного газу, який ВАТ "Укрнафта" має намір передати на зберігання в ПСГ та/або прийняти від третіх осіб в ПСГ у сезоні зберігання 2008 - 2009 років.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, на підтвердження передачі газу до газотранспортної системи України в обсязі 528813,008 тис. м3 Позивачем було надано рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2006 р. у справі N 32/290.

За результатами розгляду справи N 32/290 ДК "Укртрансгаз" було зобов'язано підписати акти приймання-передачі природного газу, в яких зазначається про передачу до системи магістрального трубопроводу 639686,995 тис. м3 газу.

З огляду на те, що сторонами у справі N 32/290 були ВАТ "Укрнафта" та ДК "Укртрансгаз", встановлені у цій справі факти, згідно приписів ст. 35 ГПК України, не підлягають доведенню знову під час вирішення спору у даній справі.

Як також встановлено судом апеляційної інстанції щодо газу в обсягів газу 1566790,908 тис. м3 та 1913270,296 тис. м3, передача природного газу підтверджується актами приймання-передачі, які направлялися Відповідачу для їх підписання і щодо змісту яких останнім не було надано жодних заперечень, та листами Відповідача: N 10083/64-004 від 09.09.2008 р., у якому повідомлялось про те, що в місячних звітних балансах газу по Україні в період з травня по грудень 2007 року враховано передачу 1566790,908 тис. м3 газу, а також, N 12509/64-014 від 13.11.2008 р., у якому підтверджувалось прийняття від ВАТ "Укрнафта" 1913270,296 тис. м3 газу.

Отже, суд апеляційної інстанції, відповідно до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України обґрунтовано встановив факт надходження та перебування вищенаведених обсягів газу до газотранспортної системи або до підземних сховищ газу, який не тільки не був спростований Відповідачем та ОСОБА_4 особою належними доказами (письмовими доказами, висновками експертизи тощо), але й не заперечувався ними.

В цілому, наведене спростовує викладені в касаційних скаргах доводи заявників про відсутність правових підстав для укладання договору зберігання в редакції, викладеній у тексті позовної заяви.

При цьому, колегія суддів також відхиляє доводи заявників, викладені ними у касаційних скаргах про те, що норми законів про Державний бюджет України на 2006 рік (ст. 4), на 2007 рік (ст. 3), на 2008 рік (ст. 3), на 2009 рік (ст. 3), постанови Кабінету Міністрів України N 1729 від 27.12.2001 р. "Про забезпечення споживачів природним газом" та розпорядження Кабінету Міністрів України "Про закупівлю природного газу, видобутого ВАТ "Укрнафта" у 2006 - 2007 роках" N 58-р від 09.01.2008 р., є підставою для позбавлення права власності Позивача на газ (на відбір газу без укладання договору) та не дають йому права здійснювати зберігання газу в ПСГ, оскільки вказані правові норми не обмежують Позивача у реалізації його права на зберігання газу в ПСГ.

Норми законів про держбюджет на 2006 - 2009 роки не дають будь-якій особі права в односторонньому порядку вчиняти дії (правочини), спрямовані на позбавлення Позивача права власності на газ.

Ці правові акти містять пряму норму щодо того, що певні категорії видобувних підприємств здійснюють саме продаж газу, тобто розпорядження газом Позивача можливе виключно за його згодою та на підставі договорів, з визначеною в них ціною.

Наведене кореспондується з приписами ч. 7. ст. 319 та п. 1 ч. 1 ст. 346 ЦК України, згідно з якими право власності припиняється, зокрема, у разі відчуження майна власником, а діяльність власника може бути обмежена лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

В контексті наведеного колегія суддів також відзначає, що відповідно до приписів ч. 3 ст. 321 ЦК України примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 353 цього Кодексу.

Також, ст. 4 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" не містить норм щодо державного регулювання ціни та не визначає певного суб'єкта, якому здійснюється продаж газу.

Доводи Третьої особи про те, що продаж газу з ресурсу 2006 року має здійснюватися саме їй, є безпідставними.

Так, до внесення 16.01.2007 р. змін до постанови Кабінету Міністрів України N 1729 від 27.12.2001 р., Третя особа не визначалась в якості уповноваженого суб'єкту з формування ресурсів природного газу, що використовується для задоволення потреб населення.

Правовий аналіз норм законів про держбюджет на 2006 - 2009 роки дає також підстави для висновку, що норми закону про держбюджет на поточний рік не поширюють свою дію на природний газ, що видобувався у минулі роки, а тому, з урахуванням визначення бюджетного періоду, наданого ч. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України, норми, які регулювали порядок використання природного газу у певному році, не є підставою виникнення обов'язку здійснювати продаж газу у наступному році, а отже у поточних періодах власник має право вільно і без обмежень розпоряджатися газом, який видобутий у минулих роках, але не реалізований в минулих роках.

Не є обґрунтованими і твердження Третьої особи про те, що весь видобутий Позивачем у 2006 - 2009 роках газ він може відбирати без згоди на те Позивача та розраховуватись за цінами, визначеними НКРЕ на момент відбору газу.

Зокрема, у 2006 році ціна газу визначалась за погодженням сторін, а норми законів про держбюджет на наступні роки не наділяють НКРЕ правом встановлювати у поточному році ціну на газ, видобутий в минулі роки.

Виходячи з наведеного та з огляду на дію у часі правових актів, після спливу відповідного бюджетного року, відповідний акт НКРЕ щодо встановлення ціни на газ поточного року вичерпує свою дію, а отже ціна газу, визначена на поточний рік, діє і застосовується лише до угод з продажу газу з ресурсу поточного року, укладених протягом цього поточного року, тобто такий акт НКРЕ не може регулювати і застосовуватися до відносин, що виникли в інших бюджетних періодах, до них не можуть вноситись зміни, які врегульовують ціни майбутніх або попередніх років.

Постанова Кабінету Міністрів України N 1729 від 27.12.2001 р. та розпорядження Кабінету Міністрів України "Про закупівлю природного газу, видобутого ВАТ "Укрнафта" у 2006 - 2007 роках" N 58-р від 09.01.2008 р., самостійно, за відсутності відповідного закону, не можуть встановлювати порядок розпорядження природним газом і, зокрема, встановлювати обов'язок здійснювати продаж газу, та не дають права без згоди Позивача розпоряджатися його власністю, оскільки обмеження у здійсненні права власності, як взагалі і правовий режим власності, встановлюються виключно законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).

Тому, колегія суддів приходить до висновку, що розпорядження КМ України N 58-р від 09.01.2008 року, щодо погодження ціни продажу газу Позивача Третій особі з ресурсу видобутку 2006 - 2007 року, відповідно до положень ст. 4 ЦК України, не може регулювати цивільні права та обов'язки цих осіб.

Для Третьої ж особи вказане Розпорядження є лише погодженням її пропозиції та не встановлює ціну газу і, виходячи з його змісту, не покладало і не могло покладати обов'язків на ВАТ "Укрнафта", оскільки, як зазначалося вище, особа може бути обмежена у здійсненні права власності лише на підставі закону, а з огляду на дату його ухвалення 09.01.2008 р., воно не могло бути застосовано у 2008 році, як і в майбутніх роках, до газу з ресурсів 2006 - 2007 років.

Виходячи з наведеного, жоден з названих вище правових актів не обмежує право Позивача зберігати газ в ПСГ та не є підставою для одностороннього відбору його газу без відповідної його на те згоди, відповідно до договору згідно визначеної у ньому ціни.

Тому, вказані висновки суду апеляційної інстанції, відповідають фактичним обставинам справи та наявним матеріалам і ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, із дотриманням процесуальних норм.

Також, колегія суддів відхиляє доводи заявників щодо порушення прав Відповідача на участь в засіданні суду апеляційної інстанції.

Так, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції у своїй постанові, з посиланням на ст. 28 та 22 ГПК України, під час розгляду справи в суді приймали участь три представники Відповідача. Про розгляд справи в суді апеляційної інстанції Відповідач був завчасно повідомлений, а тому, у випадку неможливості прибути у судове засідання одного з представників, Відповідач вправі був направити іншого представника(ів), який(і) брали участь у розгляді справи, однак не скористався наданим йому правом.

У зв'язку з викладеним, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому, підстав для зміни чи скасування постанови апеляційного господарського суду, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117 - 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційні скарги Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2009 р. у справі N 6/489 без змін.

 

Головуючий, суддя

Т. П. Козир

Судді:

О. М. Мамонтова

 

М. М. Малетич




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали