ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

17.10.2018 р.

Справа N 818/53/17

 

Провадження N 11-907апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Князєва В. С., суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" В. О. Ю., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", про зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року (судді Бенедик А. П., Мельнікова Л. В., Донець Л. О.), установила:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" (далі - ПАТ "Банк Михайлівський") В. О. Ю. включити дані про рахунок ОСОБА_3 до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Банк Михайлівський" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб по договору банківського вкладу (депозиту) "Перше знайомство" N 980-019-000243507 від 20 травня 2016 року на суму 190000 грн.

2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є вкладником згаданого банку у розумінні статті 2 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI), у зв'язку з початком процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" набув право на отримання гарантованої суми відшкодування коштів за його вкладом. Вважає, що відповідач позбавив його права на отримання цієї суми протиправно, за відсутності передбачених законом підстав.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Сумський окружний адміністративний суд постановою від 06 лютого 2017 року позов задовольнив.

4. Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 травня 2017 року постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС, тут і далі - в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, якщо не зазначено інше), зазначивши, що цю справу належить розглядати в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства, оскільки спір виник на стадії ліквідації банку, крім того, правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

6. Зазначає, що спір у цій справі є публічно-правовим, оскільки відповідач у цих правовідносинах є суб'єктом владних повноважень, а спір між вкладником банку, що ліквідується, та Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо включення фізичних осіб до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, за своїм характером є публічно-правовим.

7. У зв'язку з цим позивач вважає, що приймаючи рішення про закриття провадження в адміністративній справі та вказуючи на її належність до юрисдикції цивільного суду, Харківський апеляційний адміністративний суд порушив норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування його рішення.

Позиція інших учасників справи

8. У запереченні на касаційну скаргу відповідач указує на правомірність своїх дій у спірних правовідносинах та зазначає, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Рух касаційної скарги

9. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 20 червня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3.

10. На підставі пункту 4 частини першої розділу VII "Перехідні положення" КАС ( N 2747-IV) у редакції, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року, суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду призначив указану справу до попереднього розгляду.

11. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 31 липня 2018 року передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС ( N 2747-IV) у зв'язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

12. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 серпня 2018 року прийняла та призначила цю справу до розгляду у порядку письмового провадження.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

13. 20 травня 2016 року між позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Перше знайомство" N 980-019-000243507 та додаткову угоду до цього договору. 20 травня 2016 року на депозитний рахунок позивача за вказаним договором було зараховано кошти у розмірі 190000 грн.

14. У зв'язку із початком процедури ліквідації цього банку позивач звернувся до Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" для отримання гарантованої суми за своїм вкладом, однак дізнався, що його не включено до загального Реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду у зв'язку з визнанням нікчемним укладеного депозитного договору.

15. Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_3 звернувся до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

16. Згідно із частиною другою статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

17. За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

18. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

19. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

20. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2 ( N 2747-IV), 4 ( N 2747-IV) та 19 КАС ( N 2747-IV) (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

21. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

22. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

23. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону (Закон N 4452-VI) уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом (Закон N 4452-VI) та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

24. За змістом статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

25. Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону (Закон N 4452-VI) основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

26. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI), серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом (Закон N 4452-VI); здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

27. На підставі частин першої (Закон N 4452-VI) та другої статті 6 зазначеного Закону (Закон N 4452-VI) в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

28. Відповідно до частин першої (Закон N 4452-VI) та другої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

29. У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI)).

30. Нормами статті 27 цього Закону (Закон N 4452-VI) установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: Уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону (Закон N 4452-VI) та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; Уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України".

31. Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону (Закон N 4452-VI) Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

32. За приписами частини першої статті 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) рішення, що приймаються відповідно до цього Закону (Закон N 4452-VI) Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

33. Закриваючи провадження у цій справі, Харківський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що спір у цій справі виник на стадії ліквідації банку, то, з урахуванням статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), на нього не поширюється юрисдикція адміністративних судів, також зазначив, що спір виник із цивільно-правової угоди, а на відповідача покладено обов'язок відшкодування коштів від імені сторони правочину. Мотивуючи таку правову позицію, суд апеляційної інстанції послався на висновки Верховного Суду України, наведені у постановах від 15 червня 2016 року в справі N 826/20410/14 (Постанова N 21-286а16, 826/20410/14) та від 09 листопада 2016 року N 6-2309цс16 (Постанова N 6-2309цс16).

34. Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала питання предметної юрисдикції у подібних справах (постанова від 18 квітня 2018 року в справі N 813/921/16, від 23 травня 2018 року в справі N 820/3770/16, від 20 червня 2018 року в справах N 805/2090/17-а, N 820/3664/16, від 27 червня 2018 року у справі N 813/2943/16 та інші).

35. У вказаних судових рішеннях Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, зокрема і відносини щодо формування переліку осіб, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника.

36. Саме тому в частині восьмій статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) зазначено, що дія Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється.

37. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.

38. Правовідносини між вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та Фондом складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер.

39. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку. У вказаних правовідносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.

40. Тому спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI)), відповідно його не можна вважати як спором у зв'язку з процесом ліквідації банку, так і приватноправовим спором.

41. Ураховуючи викладене, на ці правовідносини не розповсюджуються норми статей 12 ГПК та 15 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали.

42. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

43. Викладені у касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

44. Неправильне застосування Харківським апеляційним адміністративним судом статей 3, 17 КАС призвело до безпідставного закриття цим судом провадження в адміністративній справі.

45. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС ( N 2747-IV) (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

46. За змістом частини першої статті 353 КАС ( N 2747-IV) (у чинній редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

47. З урахуванням наведеного, касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду - скасуванню з направленням справи до зазначеного суду для продовження її розгляду.

Висновки щодо розподілу судових витрат

48. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС ( N 2747-IV) (у чинній редакції) якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

49. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 3, 4, 17 КАС, статтями 345 ( N 2747-IV), 349 ( N 2747-IV), 353 ( N 2747-IV), 356 ( N 2747-IV), 359 КАС ( N 2747-IV) (у чинній редакції), Велика Палата Верховного Суду постановила:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

2. Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року скасувати, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

 

Суддя-доповідач

В. С. Князєв

Судді:

Н. О. Антонюк

 

С. В. Бакуліна

 

В. В. Британчук

 

Д. А. Гудима

 

В. І. Данішевська

 

О. С. Золотніков

 

О. Р. Кібенко

 

Л. М. Лобойко

 

Н. П. Лященко

 

О. Б. Прокопенко

 

Л. І. Рогач

 

І. В. Саприкіна

 

О. М. Ситнік

 

О. С. Ткачук

 

О. Г. Яновська

 

* * *

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Лященко Н. П. у справі N 818/53/17 (провадження N 11-907апп18) за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" В. О. Ю. (далі - уповноважена особа Фонду), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" (далі - ПАТ "Банк Михайлівський"), про зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року у складі суддів Бенедик П. П., Мельнікової Л. В., Донець Л. О.

17 жовтня 2018 року Великою Палатою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Із висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося та висловлюємо окрему думку з огляду на таке.

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив зобов'язати уповноважену особа Фонду включити дані про його рахунок до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Банк Михайлівський" за рахунок Фонду за договором банківського вкладу.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року позов задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року скасовано постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року, провадження в адміністративній справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час постановлення ухвали.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір виник на стадії ліквідації банку, крім того, правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди, тому спір належить розгляди в порядку цивільного судочинства.

ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу апеляційного суду, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Велика Палата Верховного Суду задовольнила касаційну скаргу ОСОБА_3 та скасувала ухвалу суду апеляційної інстанції. Зазначила, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16, від 20 червня 2018 року у справах N 805/2090/17-а, N 820/3664/16, від 27 червня 2018 року у справі N 813/2943/16.

З наведеними мотивами Великої Палати Верховного Суду погодитися не можна, оскільки такі висновки не відповідають нормам матеріального і процесуального права.

Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з пунктами 1, 5 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Основною визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування. У даному випадку такі правовідносини характеризувалися би тим, що Фонд керував, спрямовував волю, волевиявлення і поведінку позивача.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4 КАС України).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 зазначив, що відмова щодо включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду є необґрунтованою та такою, що суперечить нормам чинного законодавства України та порушує її права як вкладника.

За змістом статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі - ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення ухвал судами першої й апеляційної інстанцій) під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України).

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). За змістом частини третьої зазначеної статті суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правовідносини між ОСОБА_3 та ПАТ "Банк Михайлівський" виникли з договору банківського вкладу.

Оскільки у ПАТ "Банк Михайлівський" з 23 травня 2016 року запроваджено тимчасову адміністрацію, повноваження тимчасового адміністратора банку делеговано уповноваженій особі Фонду, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) (далі - Закон N 4452-VI).

Відповідно до статті 1 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI) цим Законом (Закон N 4452-VI) установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України (далі - НБУ), визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону (Закон N 4452-VI) є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

За частиною другою статті 3 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI) Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

З аналізу статті 4 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI) вбачається, що Фонд здійснює як владні повноваження відносно банків, здійснюючи регуляторну діяльність, перебравши на себе частину повноважень НБУ, передбачених статтями 99, 100 Конституції України та статтями 6, 7 Закону України від 20 травня 1999 року N 679-XIV "Про Національний банк України", так і повноваження, які не можна віднести до владних, оскільки здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків та організація відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку (пункт 8 частини 2 статті 4 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI)).

Зазначений висновок підтверджується положеннями частини третьої (Закон N 4452-VI) та частини п'ятої статті 34 (Закон N 4452-VI) та частини 1 статті 36 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI), відповідно до яких з початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку, а Фонд набуває усі права органів управління та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Такі повноваження Фонд делегує уповноваженій особі Фонду.

Аналогічні повноваження Фонду та його уповноваженої особи зазначені у статтях 47 - 48 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI).

Отже, функції Фонду при тимчасовій адміністрації полягають у здійсненні повноважень з управління банком як органом управління цього банку, а при ліквідації - повноваження, аналогічні повноваженням ліквідаційної комісії.

Також відсутні ознаки публічності і у сфері фінансування діяльності Фонду. У пункті 9 частини першої статті 19 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI) передбачені кошти Державного бюджету України (у тому числі облігації внутрішньої державної позики) як джерела формування коштів Фонду.

За аналогією з фінансування Пенсійного фонду України можна передбачити, що такі кошти на безповоротній і безоплатній основі отримує і Фонд.

Разом з тим таке передбачення спростовується у щорічних звітах Фонду у підрозділі "Формування фінансових ресурсів" (див. http://www.fg.gov.ua)

З 2013 року фінансові ресурси Фонду формувалися за рахунок:

У 2013 році: станом на 01 січня 2014 року фінансові ресурси Фонду складали 7292,9 млн. грн. з яких 7213,4 млн. грн. інвестовано в державні цінні папери, 79,5 млн. грн. - кошти на поточних рахунках Фонду. Відповідно до статті 19 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI), формування фінансових ресурсів Фонду протягом 2013 року відбувалось з таких джерел: 1) початкові збори з учасників Фонду; 2) регулярні збори з учасників Фонду; 3) доходи від інвестування коштів Фонду в державні цінні папери; 4) доходи у вигляді процентів, нарахованих за залишками коштів на розрахункових рахунках Фонду, відкритих в НБУ; 5) неустойка (штрафи, пеня), що стягується з учасників Фонду; 6) інші джерела, не заборонені законодавством України (проценти за цільовою позикою неплатоспроможного банку).

У 2014 році: формування фінансових ресурсів Фонду протягом 2014 року відбувалось з наступних джерел: 1) початкові та регулярні збори з учасників Фонду; 2) доходи від інвестування коштів Фонду в державні цінні папери; 3) доходи у вигляді процентів, нарахованих за залишками коштів на розрахункових рахунках Фонду, відкритих в НБУ; 4) неустойка (штрафи, пеня), що стягується з учасників Фонду; 5) інші джерела, не заборонені законодавством України (проценти за цільовою позикою неплатоспроможного банку, проценти за позиками працівників Фонду). Крім того, протягом 2014 року на погашення кредиторських вимог Фонду ліквідаторами банків сплачено 151,9 млн. грн. Проте, у зв'язку з виникненням дефіциту ліквідності, Фонд у 2014 році з метою здійснення виплат коштів вкладникам неплатоспроможних банків залучив додаткові джерела фінансування, а саме: кредит Кабінету Міністрів України у формі облігацій внутрішньої державної позики у сумі 10,2 млрд. грн. під 12,5 % в обмін на вексель 12,5 %, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року N 456 (Постанова N 456); кредити від НБУ, у тому числі і для монетизації цінних паперів, отриманих від Міністерства фінансів України, які були передані йому в якості забезпечення виконання зобов'язань за таким кредитом на загальну суму 10,2 млрд. грн. під 12,5 %, а саме: у червні 2014 року на суму 4175,5 млн. грн. під 12,5 % річних; у вересні 2014 року на суму 582,0 млн. грн. під 12,5 % річних; у жовтні 2014 року на суму 5440,0 млн. грн. під 12,5 % річних.

У 2015 році: формування фінансових ресурсів Фонду протягом 2015 року відбувалось з наступних джерел (табл. 7.1): 1) початкові та регулярні збори з учасників Фонду; 2) доходи від інвестування коштів Фонду в державні цінні папери; 3) доходи у вигляді процентів, нарахованих за залишками коштів на розрахункових рахунках Фонду, відкритих в НБУ; 4) кредити, залучені від НБУ; 5) продаж ОВДП (отримані з Державного бюджету України в якості кредиту); 6) кошти, отримані від виконання заходів, передбачених планом врегулювання; 7) інші джерела, не заборонені законодавством України. У зв'язку з виникненням дефіциту ліквідності, Фонд у 2015 році з метою здійснення виплат коштів вкладникам неплатоспроможних банків залучав додаткові джерела фінансування, а саме: кредит від НБУ в сумі 9,95 млрд. грн. під 14 % річних з датою погашення в 2016 - 2017 роках (погашено достроково в кінці року за рахунок продажу ОВДП, що були у заставі); кредитів Кабінету Міністрів України за рахунок Державного бюджету України 2015 року у формі облігацій внутрішньої державної позики в сумі 41,5 млрд. грн. зі строком погашення в 2025 - 2028 роках з доходністю 10,86 - 11,97 % річних, в обмін на векселі Фонду з такими ж строками та доходністю.

У 2016 році: формування фінансових ресурсів Фонду відбувалось з таких джерел: 1) початкові та регулярні збори з учасників Фонду; 2) доходи від інвестування коштів Фонду в державні цінні папери; 3) доходи у вигляді процентів, нарахованих за залишками коштів на розрахункових рахунках Фонду, відкритих у НБУ; 4) кредити, залучені від НБУ; 5) продаж ОВДП (отриманих з Державного бюджету України в якості кредиту); 6) кошти, отримані від виконання заходів, передбачених планом врегулювання; 7) інші джерела, не заборонені законодавством України.

У зв'язку з прогнозом виникненням дефіциту ліквідності на початку 2017 року, Фонд у 2016 році з метою здійснення виплат коштів вкладникам неплатоспроможних банків залучив додаткові джерела фінансування - кредит Кабінету Міністрів України за рахунок Державного бюджету України 2016 року у формі облігацій внутрішньої державної позики в сумі 7941,0 млн. грн. зі строком погашення в 2031 році з доходністю 9,99 % річних, в обмін на векселі Фонду з такими ж строками та доходністю.

У 2017 році: станом на 01 січня 2018 року кошти Фонду складалися з: 1) коштів на рахунках в НБУ - 3740,3 млн. грн. 2) коштів в державних цінних паперах, що були отримані у 2016 році у якості кредиту держави у сумі 1996,2 млн. грн. (справедлива вартість); 3) коштів в державних цінних паперах, що були отримані у 2016 році у якості кредиту держави, та які знаходяться у заставі під кредити НБУ у сумі 3677,8 млн. грн. (справедлива вартість); 4) інвестицій в державні цінні папери, які знаходяться у заставі під кредити НБУ у сумі 5280,4 млн. грн.

Відповідно до статті 19 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI) формування фінансових ресурсів Фонду протягом 2017 року відбувалось з таких джерел: 1) початкові та регулярні збори з учасників Фонд; 2) доходи від інвестування коштів Фонду в державні цінні папери; 3) доходи у вигляді процентів, нарахованих за залишками коштів на рахунках Фонду, відкритих в НБУ; 4) кредити, залучені від НБУ; 5) продаж ОВДП, (отриманих з Державного бюджету України в якості кредиту); 6) кошти, отримані від виконання заходів, передбачених планом врегулювання; 7) інші джерела, не заборонені законодавством України.

Отже, формування коштів Фонду відбувається за рахунок коштів Державного бюджету на поворотній і оплатній основі, тобто на підставі договорів позики. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти (частина перша статті 1046 ЦК України) і власником вказаних коштів стає їх набувач (позичальник), який стає зобов'язаним не лише повернути отримані кошти, але і оплатити послугу за користування цими грошима (частина перша статті 1048, частина перша статті 1049 ЦК України).

Тобто, отримання коштів Державного бюджету у позику не свідчить про публічність правовідносин, оскільки Фонд зобов'язаний повернути ці кошти і сплатити відсотки за користування ними, як і інші особи, яким може надаватися така позика, чи зобов'язання якої гарантуються державою. Однак розпорядження позичальником такими коштами для розрахунків із контрагентами також не свідчить про публічність таких правовідносин.

Крім того, необхідно зазначити, що виплата гарантованого у частині першій статті 26 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI) відшкодування коштів за вкладом у граничному розмірі не менше 200000 грн. також здійснюється за рахунок коштів Фонду, переданих у позику банку, що виводиться з ринку.

Вказана обставина підтверджується як усталеною практикою Фонду, так і правовим забезпеченням, а саме, відповідно до частини першої статті 20 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI) Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності.

Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для надання цільової позики банку, для оплати витрат, пов'язаних із здійсненням діяльності банку, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 36 (Закон N 4452-VI), пунктами 7 (Закон N 4452-VI), 8 частини другої статті 37 (Закон N 4452-VI) та частиною четвертою статті 47 цього Закону (Закон N 4452-VI) (пункт 7 частини другої статті 20 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI)).

Зазначене кореспондується з пунктом 3 частини першої статті 52 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI) - кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом (Закон N 4452-VI), у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону (Закон N 4452-VI), витрат, пов'язаних із консолідованим продажем активів Фондом.

Отже, і правовідносини між банком, що ліквідується, та Фондом з приводу здійснення гарантованої виплати відповідно до частини першої статті 26 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI) є фактично договірними, що підпадають під регулювання статей 1046 - 1048 ЦК України.

За таких обставин визначення Фонду як юридичної особи публічного права (частина друга статті 3 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI)) не свідчить, що сама участь Фонду у будь-яких правовідносинах уже переводить ці правовідносини у публічно-правові, але підтверджує правило частини першої статті 82 ЦК України, що на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлене законом.

У Законі N 4452-VI (Закон N 4452-VI) не міститься вказівки на те, що правовідносини, у яких стороною є Фонд, не регулюються нормами ЦК України. За відсутності прямої заборони, необхідно визначити зміст правовідносин і застосувати до них ті норми права, як їх регулюють.

Оскільки інших, відмінних від ЦК України норм щодо регулювання правовідносин, які виникають із договору позики, банківського вкладу чи банківського рахунку, у спеціальному Законі N 4452-VI (Закон N 4452-VI) не наведено, до таких правовідносин застосовуються норми ЦК України, які у мотивувальних частинах судових рішень наводять суди усіх юрисдикцій при розгляді справ, стороною у яких є Фонд.

У даній справі правовідносини виникають тільки на підставі цивільно-правової угоди банківського рахунку чи банківського вкладу, які за своєю правовою природою є приватноправовими правовідносинами, врегульовані ЦК України (глава 71 Книги п'ятої), а відповідно до частини першої статті 1 ЦК України ним регулюються цивільні правовідносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У даному випадку Фонд виступає гарантом перед вкладником за виконання банком своїх повноважень і має ознаки забезпечення зобов'язання, передбачені статтями 546, 548 ЦК України. Це зобов'язання Фонду ґрунтується безпосередньо на нормах Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI), що відповідає вимогам частини третьої статті 11 ЦК України.

Оскільки позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Спір у справі, що розглядається, є спором про наявність чи відсутність цивільного права визнаватися вкладником чи кредитором банку і отримати відшкодування за вкладом, а тому він має приватноправовий характер і підлягає судовому розгляду в межах цивільної юрисдикції.

З огляду на положення статей 1 та 15 ЦПК України, статті 2 КАС України (у редакціях, чинних на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) не вважається публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між уповноваженою особою Фонду, Фондом та фізичною особою як суб'єктом приватного права, в якому фізична особа звернулася до суду за захистом не публічного, а цивільного права, зокрема права вкладника за відповідним договором на отримання відшкодування коштів за рахунок Фонду. У такому випадку виникає спір про цивільне право, оскільки повноваження Фонду і уповноваженої особи Фонду щодо виявлення і фіксації нікчемного договору не належать до владних.

Крім того, способами адміністративної юстиції у разі задоволення позову відповідно до частини другої статті 245 КАС України ( N 2747-IV) (у редакції від 03 жовтня 2017 року) чи частини другої статті 162 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), є: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

У вказаному спорі захист прав позивача способами адміністративної юрисдикції не вбачається за можливим.

Спір у справі, що розглядається, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, адже за вищевказаних обставин цей спір має приватноправовий характер і підлягає судовому розгляду в межах цивільної юрисдикції.

За встановлених обставин справи та указаних норм матеріального та процесуального права, поновити право заявника можливо лише цивільно-правовими способами.

У разі визначення юрисдикційності спору не за змістом правовідносин, що виникли між сторонами, а за розміром вкладу, який підлягає відшкодуванню, без урахування змісту позовних вимог та мети позову - отримати свій вклад і нараховані проценти, чому перешкоджає невизнання уповноваженою особою Фонду права позивача на вклад, тобто наявність спору про майнове право, яке підлягає захисту з урахуванням статті першої Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), статей 41 та 55 Конституції України, не ґрунтується на вимогах закону.

У Рішенні від 10 жовтня 2001 року N 13-рп/2001 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (частина перша статті 41); ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним (частина четверта статті 41).

Грошові кошти є об'єктом права власності, у тому числі приватної.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до частини першої статті 1063 ЦК України особа може укласти договір банківського вкладу на користь третьої особи.

Наука цивільного права виходить із того, що розміщення особою коштів на рахунках банку з метою їх збереження є реалізацією її права власності на ці кошти.

Реальність будь-якого суб'єктивного права власності полягає в його гарантованості.

У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з порав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції").

При зверненні до практики ЄСПЛ (справа "Марченко М. В. проти України") у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя, можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо "права" як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

У пункті 52 рішення "Меньшакова проти України" (заява N 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: "Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі "право на суд", яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на "розгляд" спору судом (див., наприклад, рішення у справі "Кутіч проти Хорватії" (заява N 48778/99, пункт 25, ЄСПЛ 2002-II).

За таких обставин провадження у даній справі підлягало закриттю, оскільки спірні правовідносини є приватноправові, розгляд яких віднесено до компетенції цивільного судочинства.

 

Судді:

О. М. Ситнік

 

Н. П. Лященко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали