ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

21.02.2018 р.

Справа N 522/407/15-ц

 

Провадження N 14-53цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Д. А. Гудими, суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., ознайомившись з матеріалами справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Перша одеська державна нотаріальна контора, про звернення стягнення на предмет іпотеки на спадкове майно та визнання права власності за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року, встановила:

У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (надалі - позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Перша одеська державна нотаріальна контора, про звернення стягнення на предмет іпотеки на спадкове майно та визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 24 грудня 2007 року ОСОБА_6 (далі - позичальник) та Відкрите акціонерне товариство "Сведбанк" (надалі - ВАТ "Сведбанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (надалі - ПАТ "Сведбанк"), уклали кредитний договір N 1501/1207/71-263 (далі - кредитний договір). За його умовами позичальник отримала кредит у розмірі 100 тис. доларів США зі сплатою 11,9 % річних за весь строк користування кредитом та з кінцевим терміном повернення до 24 грудня 2027 року.

24 грудня 2007 року для забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору сторони уклали договір іпотеки N 1501/1207/71-263-Z-1 (далі - договір іпотеки). Предметом іпотеки є належна на праві власності позичальникові квартира АДРЕСА_1 (далі - предмет іпотеки).

28 листопада 2012 року ПАТ "Сведбанк" і позивач уклали договір факторингу N 15, відповідно до умов якого на користь позивача було відступлено право вимоги за кредитним договором.

У листопаді 2014 року позивач дізнався про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник померла. Станом на 22 листопада 2010 року заборгованість за кредитним договором становила 99743,14 доларів США, що було еквівалентно 1572973,36 грн., і складалася вона з: основного боргу у сумці 97538 доларів США, еквівалентних 1538197,77 грн.; заборгованості з відсотків у сумі 1941,43 доларів США, еквівалентних 30616,82 грн.; пені - 263,71 доларів США, еквівалентних 4158,77 грн.

17 листопада 2014 року позивач звернувся до Першої одеської державної нотаріальної контори з претензією кредитора. З листа Першої одеської державної нотаріальної контори від 18 листопада 2014 року вих. N 2522/02-14 стало відомо, що 6 березня 2012 року на предмет іпотеки було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_3 (1/5 частки спадкового майна), ОСОБА_4 (2/5 частки спадкового майна), ОСОБА_5 (2/5 частки спадкового майна). ОСОБА_3 було роз'яснено, що він успадковує майно, обтяжене боргом, і що обтяження майна іпотекою залишається чинним після отримання свідоцтва про право на спадщину та до повного виконання зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до звіту про оцінку майна ринкова вартість предмета іпотеки, переданого позивачу, станом на 30 січня 2015 року становить 1401254,00 грн., що не перевищує заборгованість відповідачів перед позивачем. У зв'язку з тим, що заборгованість за кредитним договором не погашена, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 (1/5 частка предмета іпотеки), ОСОБА_4 (2/5 частки предмета іпотеки), ОСОБА_5 (2/5 частки предмета іпотеки) за кредитним договором шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки.

У березні 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду із зустрічним позовом до позивача про визнання його таким, що втратив право вимоги до спадкоємців.

Позовні вимоги вони мотивували тим, що ОСОБА_3 та його сини - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - є спадкоємцями позичальника, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Після смерті позичальника ОСОБА_3 письмово повідомив ПАТ "Сведбанк" про смерть його дружини та надав до кредитної справи копію відповідного свідоцтва про смерть із заявою щодо переоформлення кредитного договору на нього.

6 березня 2012 року Перша одеська державна нотаріальна контора письмово повідомила ПАТ "Сведбанк" про видачу ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 свідоцтв про право власності на спадщину на предмет іпотеки після смерті позичальника.

Позивач пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли у спадщину предмет іпотеки, з порушенням строків, установлених статтею 1281 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. Тому ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просили суд визнати позивача таким, що позбавлений права вимоги до спадкоємців за кредитним договором і договором іпотеки.

16 грудня 2015 року Приморський районний суд м. Одеси ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову; зустрічний позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено: визнано позивача таким, що позбавлений права вимоги до спадкоємців померлого позичальника.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у первісному позові мотивоване тим, що кредитор пред'явив вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України, і згідно з частиною четвертою цієї статті він втратив право вимоги.

Суд першої інстанції обґрунтував рішення в частині задоволення зустрічного позову тим, що позивач за первісним позовом не спростував належними та допустимими доказами того, що ОСОБА_3 у березні 2010 року повідомив ПАТ "Сведбанк" про смерть позичальника. У 2012 році позивач набув право вимоги ПАТ "Сведбанк" до спадкоємців позичальника, однак скористався цим правом лише у 2014 році з пропуском строку, передбаченого статтею 1281 ЦК України.

27 квітня 2016 року апеляційний суд Одеської області рішенням скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове про задоволення первісних позовних вимог і про відмову у задоволенні зустрічного позову. У рахунок погашення заборгованості спадкоємців позичальника перед позивачем за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності за позивачем.

14 грудня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою скасував рішення апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2016 року, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

29 травня 2017 року апеляційний суд Одеської області рішенням скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року в частині задоволення зустрічного позову й ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову мотивоване тим, що суд першої інстанції вірно встановив факт пропуску кредитором преклюзивного строку та відмовив у первісному позові саме з підстав, з яких заявлено зустрічний позов. А тому необхідність задоволення судом зустрічних вимог відпала.

23 червня 2017 року позивач звернувся до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року у повному обсязі та рішення апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні первісного позову. У касаційній скарзі просить задовольнити первісний позов у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про пропуск кредитором строків, визначених статтею 1281 ЦК України, оскільки строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року справа N 6-31цс16 (Постанова N 6-31цс16)).

29 вересня 2017 року ОСОБА_3 подав заперечення на касаційну скаргу позивача з вимогою про відхилення касаційної скарги та залишення в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року і рішення апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року.

Обґрунтовуючи заперечення на касаційну скаргу, ОСОБА_3 вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача права вимоги до спадкоємців позичальника у зв'язку з пропуском строку, встановленого статтею 1281 ЦК України.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року (Закон N 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК) викладений у новій редакції.

16 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою призначив справу до судового розгляду.

Пункт 7 частини першої розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року (Закон N 2147-VIII) передбачає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

1 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У цій ухвалі суд вказав на те, що є обґрунтовані правові підстави для відступлення від викладеного у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі N 6-31цс16 (Постанова N 6-31цс16) висновку Верховного Суду України щодо застосування статті 1281 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме від висновку про те, що строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, право власності на який перейшло до спадкоємців, встановлюється загальними положеннями про позовну давність, а не статтею 1281 ЦК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що у разі коли спадкодавець є одночасно боржником за основним зобов'язанням та іпотекодавцем, недотримання строків звернення кредитора з вимогами до спадкоємців відповідно до статті 1281 ЦК України має наслідком припинення основного зобов'язання і припинення іпотеки спадкового майна як похідного зобов'язання.

В ухвалі від 1 лютого 2018 року звертається увага на те, що суд першої інстанції у справі N 522/407/15-ц врахував інший правовий висновок Верховного Суду України, встановивши факт відсутності у кредитора (позивача) права вимоги до спадкоємців за іпотечними зобов'язаннями з підстав, передбачених частиною четвертою статті 1281 ЦК України. апеляційний суд з такими висновками районного суду погодився.

Мова йде про висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 8 квітня 2015 року в справі N 6-33цс15 (Постанова N 6-33цс15). У цій справі Верховний Суд України зазначив, що "оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статей 1281, 1282 ЦК України щодо строків пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора. Недотримання кредитором передбачених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення вимог (які є присічними, преклюзивними) позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців".

Натомість, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі N 6-31цс16 (Постанова N 6-31цс16), на який посилається позивач у касаційній скарзі, полягає у тому, що "правила статті 1281 ЦК України регулюють порядок пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов'язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України)". Крім того, Верховний Суд України у справі N 6-31цс16 вказав, що стаття 17 Закону України "Про іпотеку" передбачає підстави припинення іпотеки, однак такої підстави як смерть іпотекодавця, положення цієї статті не містять.

З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду констатував, що викладений у постанові від 8 квітня 2015 року в справі N 6-33цс15 (Постанова N 6-33цс15) висновок Верховного Суду України про застосування положень статті 1281 ЦК України при вирішенні питання щодо звернення стягнення на спадкове іпотечне майно є протилежним до викладеного у постанові від 17 лютого 2016 року в справі N 6-31цс16 (Постанова N 6-31цс16) висновку Верховного Суду України в аналогічних правовідносинах.

Крім того, в ухвалі від 1 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав на те, що "різна судова практика при вирішені питання щодо строку, у межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою до спадкоємця про звернення стягнення на предмет іпотеки, не може забезпечити розумну передбачуваність судових рішень".

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року ("Cantoni v. France", заява N 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року (Рішення) ("Vyerentsov v. Ukraine", заява "N 20372/11, § 65)).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити будь-який ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "C. G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява N 1365/07, 24 April 2008, § 39), "Олександр Волков проти України" (Рішення) ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява N 21722/11, § 170)).

Оскільки принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема щодо застосування статті 1281 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

З огляду на вказане справа розглядатиметься Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).

Керуючись частиною тринадцятою статті 7, абзацом другим частини першої статті 401, частиною першою статті 402, підпунктом 7 пункту першого розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ухвалила:

1. Прийняти до розгляду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Перша одеська державна нотаріальна контора, про звернення стягнення на предмет іпотеки на спадкове майно та визнання права власності за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року.

2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами на 27 березня 2018 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

3. Скерувати учасникам справи копії цієї ухвали для відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

 

Суддя-доповідач

Д. А. Гудима

Судді:

Н. О. Антонюк

 

Н. П. Лященко

 

С. В. Бакуліна

 

О. Б. Прокопенко

 

В. В. Британчук

 

Л. І. Рогач

 

В. І. Данішевська

 

І. В. Саприкіна

 

О. С. Золотніков

 

О. С. Ткачук

 

О. Р. Кібенко

 

В. Ю. Уркевич

 

Л. М. Лобойко

 

О. Г. Яновська




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали