ФОНД ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

ЛИСТ

від 31.05.2017 р. N 27-11292/17

Уповноваженим особам Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

Згідно з пунктом 9 частини першої (Закон N 4452-VI), другої статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) (надалі - Закон) Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку.

Відповідно до пункту 6 абзацу другого частини 7 статті 51 Закону (Закон N 4452-VI) Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про проведення відкритих торгів (аукціонів) уповноваженою особою Фонду або торговельним посередником, біржею тощо, у тому числі у разі продажу пулів активів, сформованих за рахунок майна кількох банків.

У зв'язку із здійсненням реалізації активів неплатоспроможних банків збільшується кількість судових справ щодо оскарження дій / бездіяльності Фонду гарантування, Уповноважених осіб Фонду, скасування / визнання такими, що відбулися торги (аукціон), зобов'язання вчинити дії тощо.

Як правило, прохальна частина таких позовів (або окремих заяв, клопотань) містить пункт про забезпечення позову.

Забезпечення позову може мати місце на будь-якій стадії розгляду справи та відбувається у формі: заборони вчиняти певні дії; встановлення обов'язку вчинити певні дії; заборони іншим особам здійснювати дії чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупинення продажу майна тощо.

Фондом гарантування було проаналізовано надану Уповноваженими особами інформацію щодо вищевказаної категорії справ та підготовлено відповідний правовий висновок.

З метою підготовки єдиних правових позицій та алгоритму дій Уповноважених осіб Фонду у разі надходження рішень судів про забезпечення позову, які впливають на процедуру реалізації активів, надаємо аналіз окремих питань судової практики забезпечення позову, що виникають при розгляді справ пов'язаних з реалізацією активів неплатоспроможних банків для врахування та використання в роботі (див. додаток).

Додаток: на 9 арк.

 

Заступник директора
юридичного департаменту

О. П. Плотніченко

 

Додаток

АНАЛІЗ
окремих питань судової практики забезпечення позову, що виникають при розгляді справ, пов'язаних з реалізацією активів неплатоспроможних банків

Вступ

Згідно з пунктом 9 частини першої (Закон N 4452-VI), другої статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) (надалі - Закон) Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку.

Відповідно до пункту 6 абзацу другого частини 7 статті 51 Закону (Закон N 4452-VI) Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про проведення відкритих торгів (аукціонів) уповноваженою особою Фонду або торговельним посередником, біржею тощо, у тому числі у разі продажу пулів активів, сформованих за рахунок майна кількох банків.

У зв'язку із здійсненням реалізації активів неплатоспроможних банків збільшується кількість судових справ щодо оскарження дій / бездіяльності Фонду гарантування, Уповноважених осіб Фонду, скасування / визнання такими, що відбулися торги (аукціон), зобов'язання вчинити дії тощо.

Як правило, прохальна частина таких позовів (або окремих заяв, клопотань) містить пункт про забезпечення позову.

Забезпечення позову може мати місце на будь-якій стадії розгляду справи та відбувається у формі: заборони вчиняти певні дії; встановлення обов'язку вчинити певні дії; заборона іншим особам здійснювати дії чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупинення продажу майна тощо.

Фондом гарантування було проаналізовано надану Уповноваженими особами інформацію щодо вищевказаної категорії справ та повідомляється таке.

1. Спірні питання застосування приписів пленумів Верховного Суду України, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суди, у відповідності до ст. 151, 152 ЦПК України, роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. N 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", повинні враховувати докази, надані позивачем на підтвердження своїх позовних вимог, пересвідчившись в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясовують обсяг позовних вимог, а також відповідність і співмірність способу забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам, в порядку забезпечення заявленого позову.

У пункті 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. N 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (Постанова N 16) зазначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до пункту 17 постанови Пленуму ВАСУ N 2 від 06.03.2008 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" судам необхідно враховувати, що згідно з частинами третьою та четвертою статті 117 КАС України забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах:

1) зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються;

2) заборони вчиняти певні дії.

Наведений перелік підстав забезпечення позову є вичерпним. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи вищезазначене слід зазначити, що при підготовці позиції на заяву (клопотання) про забезпечення позову необхідно ретельно аналізувати доводи заявника щодо наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення по справі. Адже, слід усвідомлювати, що насправді важко довести те, що лише передбачається.

У п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011 N 16 (Постанова N 16) зазначено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Варто звернути увагу, що у разі вжиття заходів забезпечення позову суди, всупереч роз'ясненням пленумів не часто у своїх ухвалах надають вичерпні обґрунтування, чому саме та на яких підставах дійшли до того чи іншого висновку.

Суди обмежуються лише посилання на загальні норми законодавства без зазначення мотивувань та висновків щодо реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду. Вважаємо, що такий зміст ухвал надає усі підстави для їх скасування шляхом подання заяви про скасування заходів забезпечення позову або оскарження такої ухвали в апеляційному порядку з огляду на таке.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд. Так, Верховний Суд України визнав порушення в діях судді, що ухвалив невмотивоване рішення. Своєю постановою від 28 березня 2017 року N 21-3855а16 (Постанова N 21-3855а16, 800/527/16) колегія суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дослідила наступне: "Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Так, в ухвалі Приморського районного суду м. Одеса від 03.10.2016 N 522/18490/16-ц суд, задовольняючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову обмежився лише наступним обґрунтуванням:

"Проаналізувавши зміст позовних вимог ОСОБА_1, розглянувши заяву про вжиття заходів забезпечення позову, виходячи із співмірності заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам і відповідності видів забезпечення позову позовним вимогам, суд вважає, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, оскільки невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може значно ускладнити виконання рішення суду у випадку задоволення судом позову".

В ухвалі Вишгородського районного суду Київської області від 26.09.2016 N 363/3578/16-ц суд наклав арешт на нерухоме майно лише з тих підстав, що воно являється предметом позову:

"На підставі викладеного, враховуючи що нерухоме майно, на яке позивачі просять накласти арешт, є предметом позову, та невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, суд приходить до висновку, що заява обґрунтована та може бути задоволена судом".

В противагу слід зазначити, що суди в окремих випадках, керуючись роз'ясненнями пленумів, детально досліджують усі обставини справи та приходять до обґрунтованих висновків, щодо відсутності висновків втрати майна, тощо.

Так, в ухвалі Одеського апеляційного господарського суду від 13.02.2017 N 916/65/17 суд зазначив:

"З врахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що ухвала місцевого господарського суду про вжиття заходів до забезпечення позову наведеним вимогам не відповідає, оскільки в ній не вказано в чому полягає ймовірність та обґрунтованість припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення. В матеріалах справи відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду за вимогою про стягнення заборгованості в сумі 15500000 грн., і тільки в разі відсутності грошових коштів можливість розрахуватися власним майном".

Отже, як показує практика розгляду даної категорії справ зміст ухвал судів, як правило не містить обґрунтованої правової оцінки необхідності забезпечення позову. Таким чином, такі ухвали підлягають обов'язковому скасуванню, оскільки відсутність у них детальної аргументації обставин справи унеможливлює перегляд судами вищих інстанцій такого рішення суду.

Простими словами суди вищих інстанцій не зможуть підтримати чи заперечити висновки суду першої інстанції з тих підстав, що їх в ухвалі просто немає.

2. Спірні питання застосування приписів ст. ст. 152 ЦПК України, 117 КАС України

Згідно з пунктом 2 частини 5 ст. 117 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та стосовно здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони проводити певні дії уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

Відповідно до частини 6 статті 152 ЦПК України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти певні дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку.

Як показує практика розгляду даної категорії справ, суди, забезпечуючи позов посилаються лише на загальні приписи норм, які регулюють забезпечення позову.

Разом з тим, ігнорують приписи пункту 2 частини 5 ст. 117 КАС України та частини 6 статті 152 ЦПК України.

Поміж тим варто зазначити, що в обхід частини 6 статті 152 ЦПК України заявники в прохальній частині позову, заяви (клопотання) просять заборонити вчиняти ті чи інші дії саме банку, як юридичній особі. Суди, як правило вживають заходи забезпечення позову мотивуючи це тим, що в розрізі частини 6 статті 152 ЦПК України права Фонду гарантування, Уповноваженої особи Фонду гарантування не порушуються.

Проте, слід зауважити, що при підготовці заяви (клопотання) про скасування заходів забезпечення позову / апеляційної скарги варто наголошувати на тому, що обмеження встановлені ухвалою суду стосуються здійснення Фондом гарантування процедури ліквідації неплатоспроможного банку. Оскільки саме в межах процедури ліквідації Фондом гарантування здійснюються заходи щодо реалізації майна та активів неплатоспроможного банку шляхом проведення відкритих електронних торгів (аукціону).

Вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, заборони банку здійснювати продаж активів тощо до винесення рішення у справі, є фактично ухваленням рішення по справі без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Так, Оболонський районний суд м. Києва в ухвалі від 27.12.2016, не проаналізувавши приписи спеціального закону, в якому встановлена заборона накладення арешту на майно неплатоспроможного банку, зазначив:

"Як вбачається з матеріалів позовної заяви та доданих до неї документів, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_2, а тому є підстави вважати, що зазначена квартира в подальшому може бути відчужена на користь третіх осіб. Отже, у випадку невжиття заходів забезпечення позову існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову".

Враховуючи вищенаведене, слід звернути увагу на п. 8 розділу X Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI), де вказано, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) є спеціальним у цих правовідносинах, а його норми пріоритетними над іншими.

З огляду на вищезазначене слід акцентувати увагу суду на приписи пункту 7 частини 2 статті 46 Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI), де зазначено, що з дня початку процедури ліквідації банку втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (п. 8 ч. 2 ст. 4 Закону (Закон N 4452-VI)).

Відповідно до положень частин 1 - 6 ст. 51 Закону (Закон N 4452-VI) після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк.

Майно (активи) банку може бути реалізоване у такий спосіб:

1) на відкритих торгах (аукціоні);

2) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках).

Враховуючи зазначені приписи, на Фонд гарантування покладено обов'язок відчужити майно, включене до ліквідаційної маси банку.

Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у черговості, визначеній ч. 1 ст. 52 Закону (Закон N 4452-VI).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, на виконання та у відповідності до зазначених приписів спеціального Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI), Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, в межах процедури ліквідації таких банків Фонд гарантування здійснює заходи щодо реалізації майна та активів неплатоспроможного банку, а отже забезпечення позову відносно банку стосується прав та обов'язків Фонду гарантування, Уповноваженої особи Фонду.

З огляду на це приписи частини 6 статті 152 ЦПК України повинні бути враховані судами при прийнятті рішення.

Для прикладу наведемо ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.05.2017 N 369/3347/17, якою суд задовольнив заяву Фонду гарантування про скасування заходів забезпечення позову та зазначив наступне:

На сьогоднішній день нерухоме майно в силу вимог ч. 2 ст. 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI), було включене до ліквідаційної маси, а отже підлягає реалізації в межах ліквідаційної процедури з метою задоволення вимог кредиторів.

За такого накладення будь-яких обмежень, у тому числі і щодо реалізації (заборони відчуження) належного неплатоспроможному банку майна прямо заборонено вищезазначеними нормами Закону (Закон N 4452-VI).

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 152 ЦПК України, не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти неплатоспроможного банку, а також на майно або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Ч. 6 цієї ж статті передбачено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти певні дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку.

Оскільки нерухоме майно перебуває у власності банку, де запроваджена процедура ліквідації, тому заяву суд задовольняє.

3. Спірні питання застосування приписів ст. 67 ГПК України

Варто зазначити, що ГПК України, на відмінну положень КАС України та ЦПК України, містить дещо інші приписи стосовно заборони забезпечення позову.

Так, відповідно до ст. 67 ГПК України не допускається забезпечення позову у справах, відповідачем у яких є неплатоспроможний банк або Фонд гарантування вкладів фізичних осіб шляхом:

- накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;

- заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Як бачимо вищевказана норма забороняє забезпечення позову лише у випадках, коли неплатоспроможний банк або Фонд гарантування є відповідачами по справі.

За таких обставин, в обхід вищевказаних приписів ст. 67 ГПК України особи, які звертаються до господарського суду свідомо не включають до суб'єктного складу позову неплатоспроможний банк чи Фонд гарантування. В окремих випадках лише у якості третьої особи, що також, на їхню думку, унеможливлює застосування положень ст. 67 ГПК України.

Однак, варто звернути увагу на пункт 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (Постанова N 16), де вказано, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням зокрема запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

З огляду на вищенаведене, суди при забезпеченні позову, як правило не враховують, що майно на яке накладено арешт наприклад: може виступати забезпеченням по виконанню зобов'язань перед неплатоспроможним банком.

У відповідності до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд.

Отже, такі ухвали, впливають та порушують інтереси Уповноваженої особи Фонду, та Фонду гарантування, як установи, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI)).

Таким чином, протиправне накладення арешту на майно, яке є забезпеченням по виконанню зобов'язань певних осіб перед банком, що призводить ускладнення процедури наповнення ліквідаційної маси.

Це, в свою чергу, стає підставою для порушення прав вкладників та інших кредиторів банку на отримання грошових коштів понад гарантованих державою згідно ст. 52 Закону (Закон N 4452-VI) та невиправданих видатків з державного бюджету й необґрунтованого навантаження на Фонд.

Отже, обмеження в діях для інших осіб, які не брали участі у справі впливають на виконання обов'язків держави в особі Фонду гарантування перед юридичними або фізичними особами, які мають документальне підтвердження вимог до банку щодо майнових зобов'язань перед вищевказаними особами.

Вважаємо, що таким чином, суди у разі забезпечення позову обмежують обов'язок Держави в особі Фонду гарантування вчиняти дії щодо реалізації активів неплатоспроможного банку та наповнення ліквідаційної маси з метою подальшого виконання зобов'язань перед фізичними та юридичними особами.

Отже, суди, всупереч статті 66, 67 ГПК України, постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (Постанова N 16), як правило, не перевіряють чи не порушуються оскаржуваною ухвалою охоронювані законом інтереси осіб, зокрема Фонду гарантування, неплатоспроможного банку, що не є учасником процесу.

Також варто наголосити, що ст. 67 ГПК України містить вичерпний перелік заходів забезпечення позову. Так зокрема одним із заходів забезпечення позову є заборона іншим особам вчиняти дії, що стосується предмету спору.

Як правило суди посилаючись на вищевказану норму в резолютивній частині ухвали забороняють будь-яким особам вчиняти будь-які дії, щодо продажу будь-якої кредиторської заборгованості та/або прав вимоги за кредитними договорами у будь-який спосіб, стороною за яких є певна сторона по справі.

Вважаємо, що таке формулювання набагато далі виходить за встановлений імперативною нормою закону захід, що є грубим порушенням процесуального права та знову ж таки порушує принцип розумності та співмірності заходів забезпечення позову до позовних вимог, що є беззаперечною умовою при розгляді аналогічних заяв.

4. Спірні питання щодо забезпечення позову у справах, пов'язаних з реалізацією права вимоги за кредитним договором(ами)

Відповідно до частин 1 (Положення N 388) та 2 розділу VI Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються (Положення N 388), затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування від 24.03.2016 р. N 388, на відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися такі види активів (майна) банку, що ліквідується:

основні засоби;

майно банку у вигляді цілісного майнового комплексу;

майно банку, щодо обороту якого встановлене обмеження;

дебіторська заборгованість;

права вимоги за кредитними договорами.

Права вимоги - права вимоги боргу за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання таких вимог (абз. 20 п. 1 розділу II Положення N 388 (Положення N 388)).

Важливо зазначити, що кредитні договори по яким продається право вимоги, як правило завжди перебувають в забезпеченні.

Суди у разі забезпечення позову безпідставно ототожнюють "відчуження права вимоги за кредитним договором" та "відчуження предмету іпотеки / нерухомого майна".

Проте, очевидно, що продаж прав вимоги за кредитними договорами, шляхом проведення відкритих електронних торгів (аукціону), не торкається права власності Позичальників і жодним чином не впливає на їхні права щодо майна, яке передано в заставу банку з метою забезпечення виконання позичальником кредитного договору.

При цьому, суди помилково вважають, що існує пряма загроза та очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам Позичальників до ухвалення рішення в справі, в тому числі через проведення прилюдних торгів.

За наслідками продажу прав вимоги за кредитними договорами фактично відбудеться відступлення права вимоги, тобто передання кредитором своїх прав за правочином іншій особі, що відповідає приписам ст. 512 Цивільного кодексу України.

Зауважуємо, що суди вправі захищати лише порушені права, а не здійснювати захист "припущень можливого порушення прав на майбутнє".

5. Спірні питання порядку виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення в рамках виконавчого провадження

Додатково варто звернути увагу на забезпечення позову в рамках виконавчого провадження. Так, нерідко особи на користь яких вжито заходів забезпечення позову звертаються до органів ДВС з метою встановлення заборони вчинення дій в рамках виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII) підлягають примусовому виконанню рішення на підставі ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 (Закон N 1404-VIII), 2 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII) сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.

Частина 4 статті 63 зазначеного Закону (Закон N 1404-VIII): виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акту виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Однак, як правило, резолютивна частина ухвали про забезпечення позову містить приписи про заборону здійснювати реалізацію активів торговим площадкам, а також іншим особам у будь який інший спосіб. Зрозуміло, що таке формулювання відображається і в постанові державного виконавця. Проте відповідно до вищенаведених приписів Закону України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII) державний виконавець вказує в постанові Боржника, на якого покладається обов'язок щодо виконання рішення суду.

З огляду на зазначене вважаємо, що таке формулювання не відповідає меті правової природи забезпечення позову, оскільки визначення "а також іншим особам у будь який інший спосіб" не містить правової визначеності та охоплює невизначене коло осіб.

Такий зміст ухвал набагато далі виходить за встановлений імперативною нормою закону захід, що є грубим порушенням процесуального права та знову ж таки порушує принцип розумності та співмірності заходів забезпечення позову.

В будь-якому випадку обов'язок виконання такого рішення покладається саме на боржника, зазначеного у постанові про виконавче провадження.

Висновки

Результати проведеного узагальнення засвідчили наявність проблемних питань, пов'язаних з розглядом судами справ щодо реалізації активів неплатоспроможних банків. Помилки, що допускаються судами під час розгляду цієї категорії справ, зумовлені передусім відсутністю однозначного тлумачення норм права, що регулюють забезпечення позову, а також наявністю незначної судової практики вирішення судами зазначених справ.

У зв'язку з цим досить часто у судів виникали труднощі щодо визначення суб'єктного складу осіб, чиї права можуть бути порушені у разі встановлення заборони вчиняти ті чи інші дії в процедурі реалізації активів неплатоспроможних банків, та особливостей доказування у цій категорії справ тощо. При цьому, як свідчить практика, кількість справ цієї категорії у провадженні судів зростає.

Повноцінне функціонування процесуального інституту забезпечення позову щодо Фонду гарантування та неплатоспроможних банків та його правильне застосування судами потребує підготовки Фондом та Уповноваженими особами Фонду вичерпних пояснень, спрямованих на деталізацію норм щодо порядку розгляду судами цієї категорії справ, а також безпосередньої участі представників у судових засіданнях.

 

Начальник відділу правової
експертизи та узагальнення
судової практики

Р. В. Фурман




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали