ГЕНЕРАЛЬНА ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 25.10.2011 р. N 06/2-р-11

Президенту Всеукраїнської молодіжної організації "Молодь проти корупції"
Горгану О. Л.
01024, м. Київ, вул. Лютеранська, 27 - 29, під'їзд 1,офіс 1

Шановний Олександре Любомировичу!

Генеральною прокуратурою України розглянуто Ваше звернення N 511-09/11 від 07.09.2011, адресоване Першому віце-прем'єр-міністру України Клюєву А. П., "стосовно колізії у підходах до тлумачення терміна "звернення".

У даному зверненні Ви, посилаючись на нібито невідповідність положень п. п. 1.3, 2.4, 3.1, 3.8 Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах прокуратури України заяв і повідомлень про злочини, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 24.06.2004 N 66/13-ок, - вимогам ст. ст. 94, 95 та 97 КПК України, ставите питання про визнання зазначених норм Інструкції нечинними.

При цьому Вами піднімається проблематика вирішення органами прокуратури заяв і повідомлень про злочини в порядку розгляду звернень громадян.

За результатами розгляду Вашого звернення інформую про наступне.

Відповідно до ст. 97 КПК України прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, за якими не пізніше триденного строку приймається рішення про порушення кримінальної справи, про відмову в її порушенні або про направлення заяви чи повідомлення за належністю. Проте зазначені дії вчиняються уповноваженою особою виключно за наслідками вирішення заяви або повідомлення саме про злочин; така заява чи повідомлення мають відповідати вимогам ст. 95 КПК України.

На практиці ж нерідко надходять звернення громадян, що безпідставно іменуються останніми як "заява чи повідомлення про злочин", але за своїм змістом та правовою природою до таких не належать, оскільки не містять конкретної інформації про будь-який злочин чи його окремі ознаки (в аспекті чинного кримінального законодавства України), а носять загальний, невизначений характер з міркуваннями (висловленням оціночного ставлення) заявника до певних подій або осіб.

За подібних обставин зазначені звернення не можуть розглядатись з прийняттям рішень в порядку ст. 97 КПК України через відсутність предмета дослідчої перевірки і вирішуються органами прокуратури відповідно до Закону України "Про звернення громадян". Дана практика не суперечить вимогам ст. 12 даного Закону щодо обмежень у застосуванні його норм при розгляді заяв і скарг громадян в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством.

Ваші посилання на те, що п. 1.3 Інструкції через використання терміна "звернення громадян" замість встановлених у ст. 94 КПК України "заява" та "повідомлення" начебто неправомірно розширює "...категорію приводів для порушення кримінальної справи" і одночасно створює умови "...для альтернативного шляху розгляду заяв та повідомлень про злочини як звернень громадян" є необґрунтованими.

Так, термін "звернення громадян" є узагальнюючим, і в п. 1.3 Інструкції використаний контекстно, для позначення тих заяв і повідомлень, які містять відомості про вчинені чи підготовлювані злочини або про ознаки злочинного діяння. Останні прямо передбачені ст. ст. 94, 95 КПК України і в широкому розумінні є зверненнями.

Крім того, дана Інструкція апріорі не може створювати умов для альтернативного шляху розгляду заяв та повідомлень про злочини як звернень громадян, оскільки має інший предмет регулювання і встановлює порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах прокуратури заяв, повідомлень та іншої інформації саме про злочини, а також прийняття за ними рішень відповідно до кримінально-процесуального законодавства. Жодних вказівок щодо розгляду таких заяв і повідомлень згідно законодавства про звернення громадян Інструкція не містить.

З цих же мотивів не можна погодитись з аргументацією щодо невідповідності вимогам КПК України положень п. п. 3.1 та 3.8 Інструкції в частині використання у тексті Інструкції терміна "звернення громадян".

Також не засновані на Законі доводи щодо невідповідності вимогам КПК України п. 2.4 Інструкції щодо прийняття секретаріатом прокуратури заяв і повідомлень про злочини, які надходять поштою разом з іншою вхідною кореспонденцією, у загальному порядку.

Слід зазначити, що ст. 97 КПК України суб'єктом прийому заяв і повідомлень про злочини визначено слідчого та прокурора, тоді як прийом всієї поштової кореспонденції в органах прокуратури покладається на працівників секретаріату, які не відносяться до числа прокурорсько-слідчих працівників і, таким чином, не уповноважені самостійно приймати рішення про реєстрацію вхідної поштової кореспонденції у Книзі обліку заяв і повідомлень про злочини.

Водночас, п. 2.11 Інструкції зобов'язує невідкладно доповідати заяви і повідомлення та іншу інформацію про злочини (незалежно від способу її подання, зокрема й ті, що надійшли поштою) відповідному керівнику прокуратури - прокурору. Останній, залежно від характеру інформації, яка міститься у заяві або повідомленні про злочин, визначає у формі резолюції порядок проведення перевірки згідно ст. 97 КПК України або необхідність передачі до іншого органу за підслідністю. Після прийняття такого рішення заява чи повідомлення про злочин передається в секретаріат для реєстрації у книзі обліку, і остання проводиться негайно (п. 3.2 Інструкції).

З урахуванням викладеного, Ваші доводи щодо невідповідності положень п. п. 1.3, 2.4, 3.1, 3.8 Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах прокуратури України заяв і повідомлень про злочини вимогам кримінально-процесуального законодавства є необгрунтованими, в силу чого підстав для визнання зазначених норм Інструкції нечинними та їх скасування не вбачається.

З повагою,

 

Заступник начальника
Головного слідчого управління -
начальник управління нагляду за
розслідуванням кримінальних справ
слідчими органів прокуратури
Генеральної прокуратури України

А. Колісник

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали