РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ

Справа "Іглін проти України"

(Заява N 39908/05)

12 січня 2012 року

Стислий виклад.

6 січня 2005 року заявника було визнано винним у вчиненні злочинів та призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Цей вирок було оскаржено заявником та його представником.

У своїй касаційній скарзі заявник зазначив про своє бажання ознайомитись з матеріалами своєї кримінальної справи. Така можливість була надана йому двічі у березні та двічі у квітні 2005 року.

У подальшому заявник звернувся до Верховного Суду України зі скаргами щодо недостатності наданого йому часу для ознайомлення з матеріалами справи та клопотав про відкладення судового засідання у зв'язку з цим, а також через необхідність забезпечення участі його представника в судовому засіданні.

4 жовтня 2005 року Верховний Суд України провів судове засідання за участі прокурора і заявника, але без участі захисника заявника. Вирок щодо заявника було залишено без змін.

Під час провадження у справі, а саме з 27 лютого 2004 року до 4 серпня 2006 року заявник тримався під вартою в Дніпропетровському слідчому ізоляторі N 3 (далі - СІЗО N 3). Як стверджував заявник, умови тримання у СІЗО N 3 були неналежними, зокрема через замалу площу камер, їх неналежне обладнання меблями, відсутність денного світла, неналежну вентиляцію тощо. Крім того, заявник стверджував, що не зважаючи на його численні клопотання про надання медичної допомоги, вона йому надана не була, а також, що його було побито працівниками СІЗО N 3.

Після засудження заявник та його мати неодноразово звертались до апеляційного суду Дніпропетровської області з клопотаннями про надання завірених копій документів із матеріалів кримінальної справи щодо заявника з метою направлення їх до Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) на його запит, однак у задоволенні цих клопотань було відмовлено.

До Європейського суду заявник скаржився за такими статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція): ст. 3 - щодо неналежних умов тримання під вартою та ненадання медичної допомоги; п. 1 та підп. "b" і "c" п. 3 ст. 6 - щодо ненадання додаткового часу для ознайомлення з матеріалами справи та незабезпечення Верховним Судом України участі захисника у касаційному провадженні у справі заявника; ст. 13 - щодо відсутності ефективних засобів юридичного захисту стосовно скарг заявника на неналежні умови тримання під вартою; ст. 34 - щодо ненадання національним судом копій документів із матеріалів його кримінальної справи, які запитувались Європейським судом. Заявник також подавав інші скарги за Конвенцією. Порушення ст. 3 Конвенції було констатовано Європейським судом з огляду на те, що в камері СІЗО N 3, де тримався заявник, житлова площа не відповідала встановленим стандартам і те, що Урядом не було спростовано твердження заявника про неналежні вентиляцію, освітлення, санітарно-гігієнічний стан камер і медичну допомогу.

Порушення п. 1 та підп. "b" і "c" п. 3 ст. 6 Конвенції було констатовано Європейським судом з огляду на відмову Верховного Суду України надати заявникові додатковий час для ознайомлення з матеріалами справи та забезпечити представництво його інтересів під час розгляду його касаційної скарги.

Враховуючи практику у справах щодо України, Європейський суд також визнав у цій справі порушення ст. 13 Конвенції з огляду на відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на неналежні умови тримання під вартою.

Європейський суд констатував відсутність порушення статті 34 Конвенції, встановивши, що відмова апеляційного суду Дніпропетровської області виготовити за кошти суду та надати заявнику завірені копії документів із матеріалів його кримінальної справи не була втручанням у його право на подання індивідуальної заяви, оскільки мати заявника, як його представник, могла виготовити їх за власний кошт, однак не скористалась такою можливістю.

РОЗГЛЯНУВШИ СПРАВУ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД ОДНОГОЛОСНО

"1. Оголошує прийнятними скарги щодо умов тримання заявника під вартою в СІЗО N 3, недостатності часу та можливостей для підготовки касаційної скарги заявника, відсутності юридичного представництва заявника під час касаційного провадження, відсутності ефективних засобів юридичного захисту щодо умов тримання, а решту скарг у заяві - неприйнятними;

2. Постановляє, що мало місце порушення статті 3 Конвенції;

3. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 у поєднанні з підпунктами "b" і "c" пункту 3 статті 6 Конвенції;

4. Постановляє, що мало місце порушення статті 13 Конвенції;

5. Постановляє, що Україна дотрималася своїх зобов'язань за статтею 34 Конвенції щодо відмови органів судової влади надати заявникові засвідчені копії документів, необхідних для його заяви до Суду;

6. Постановляє, що

(a) упродовж трьох місяців з дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявникові 15000 (п'ятнадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

7. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції."




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали