РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ОСТАТОЧНЕ РІШЕННЯ

Справа "Ошурко проти України"

(Заява N 33108/05)

8 вересня 2011 року

Стислий виклад.

25 січня 2003 року щодо заявника було порушено кримінальну справу.

28 січня 2003 року Димитровський міський суд Донецької області (далі - Димитровський міський суд) обрав щодо заявника запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

У ніч з 12 на 13 квітня 2003 року заявника було побито його співкамерниками у ізоляторі тимчасового тримання Красноармійського МРВ ГУМВС Донецької області (далі - ІТТ), внаслідок чого він отримав тілесні ушкодження. На заклики заявника про допомогу працівники ІТТ С. та П. не відреагували.

13 та 14 квітня 2003 року під час чергування Ів. та Х. були проведені медичні обстеження заявника, за результатами яких лікарі рекомендували його госпіталізацію. Проте заявника було повернуто до камери ІТТ, де тримались ті ж співкамерники.

О 22.00 год. 14 квітня 2003 року заявнику було змінено запобіжний захід на підписку про невиїзд; о півночі родичі заявника допровадили його до лікарні.

13 лютого 2004 року Димитровський міський суд визнав заявника винним у вчиненні злочину та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі.

15 квітня 2005 року апеляційний суд Дніпропетровської області постановив рішення про звільнення заявника від подальшого відбування покарання за станом здоров'я. Проте заявника було звільнено 29 квітня 2005 року, в день, коли виправна колонія отримала це рішення.

19 вересня 2007 року співкамерників заявника було визнано винними у нанесенні заявнику тілесних ушкоджень.

Крім того, мати заявника через півтора місяці після події звернулась з заявою про порушення кримінальної справи щодо працівників ІТТ С. та П., яку було порушено лише через чотири роки та вісім місяців. 17 лютого 2009 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області визнав відповідних працівників ІТТ винними у вчиненні злочину та звільнив їх від покарання у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

В подальшому заявник безуспішно звертався до національних судів зі скаргами на відмову прокуратури порушити кримінальну справи щодо працівників ІТТ Ів. та Х.

Заявник скаржився до Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) за ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на поводження, якого він зазнав під час тримання його під вартою в ІТТ; ст. 13 - на неефективність проведеного розслідування органами влади щодо зазначеного поводження; не посилаючись на будь-яке положення - на незаконність тримання його під вартою з 15 до 29 квітня 2005 року. Заявник також стверджував про інші порушення Конвенції.

Порушення ст. 3 Конвенції в матеріальному аспекті було встановлено з огляду на недотримання органами державної влади свого позитивного обов'язку щодо забезпечення фізичної цілісності заявника під час його перебування в ІТТ, оскільки не було забезпечено належний нагляд за камерою заявника, де також трималась неодноразово засуджена особа, яка, до того ж, страждала на психічний розлад, про що державні органи не могли не знати, не було жодної реакції працівників ІТТ на багатогодинне (шість годин) нанесення тілесних ушкоджень заявнику співкамерниками, а також оскільки після отримання рекомендацій лікарів щодо необхідності госпіталізації заявника його знову поміщали до камери, де продовжували триматись ті ж співкамерники.

Порушення ст. 3 Конвенції в процесуальному аспекті було встановлено у зв'язку з неефективністю розслідування щодо співкамерників заявника, оскільки воно тривало чотири роки та п'ять місяців, хоча державні органи з самого початку володіли суттєвими та достатніми доказами; неефективністю розслідування щодо працівників ІТТ С. та П., оскільки воно було розпочато тільки через чотири роки і вісім місяців після події, а обвинувачених було віддано до суду через п'ять років та п'ять місяців, що мало наслідком звільнення їх від покарання у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності; а також в зв'язку з відсутністю будь-якого розслідування щодо працівників ІТТ Ів. та Х.

Порушення ст. 3 Конвенції було також встановлено у зв'язку з тим, що органи влади не забезпечили заявнику адекватне та належне лікування, про необхідність якого лікарі їх неодноразово повідомляли та яке він отримав із значною затримкою і лише після того, як його було звільнено з-під варти і допроваджено до лікарні його родичами.

Порушення п. 1 ст. 5 Конвенції було встановлено у зв'язку з триманням заявника під вартою в період з 15 квітня 2005 року до 29 квітня 2005 року, оскільки внаслідок адміністративних формальностей заявника було звільнено з-під варти з затримкою, що суперечить вимогам практики Європейського суду.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

"1. Оголошує скарги заявника за статтями 3, 5 та 13 Конвенції прийнятними, а решту скарг у заяві - неприйнятними;

2. Приєднує попереднє заперечення Уряду щодо стверджуваного порушення статті 3 Конвенції до розгляду по суті та постановляє, що немає необхідності його розглядати окремо;

3. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з поганим поводженням, якому було піддано заявника під час тримання його під вартою;

4. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з відсутністю адекватного та належного лікування;

5. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 3 Конвенції в процесуальному аспекті;

6. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв'язку із затримкою звільнення заявника з-під варти;

7. Постановляє, що у цій справі немає необхідності розглядати окремо скаргу за статтею 13 Конвенції;

8. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 21000 (двадцять одна тисяча) євро відшкодування моральної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) упродовж того ж самого трьохмісячного строку держава-відповідач має виплатити заявнику 30 (тридцять) євро компенсації судових витрат з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(c) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;

9. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції."

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали