АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УЗАГАЛЬНЕННЯ
судової практики застосування районними судами міста Києва Закону України "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо видачі особи (екстрадиції)" від 21 травня 2010 року N 2286-VI

В умовах посилення транснаціонального характеру злочинності питання співробітництва держав у сфері боротьби із злочинністю набуває особливої актуальності.

Важливість правового регулювання інституту екстрадиції у системі правової допомоги у кримінальних справах, що надається державами, визначається як національними інтересами держав з метою попередження злочинності на їх території, так і інтересами міжнародного співробітництва у боротьбі з міжнародними злочинами. У зв'язку з цим об'єднання зусиль держав у боротьбі зі злочинністю набуло особливого значення.

Законом України від 16 січня 1998 року N 43/98-ВР було ратифіковано Європейську конвенцію про видачу правопорушників 1957 р., Додатковий протокол 1975 р. та Другий додатковий протокол 1978 р. до Конвенції. Згодом Україною було укладено низку двосторонніх міжнародних договорів з іншими країнами світу. Так, згідно з Конвенцією держави-учасники зобов'язані видавати одна одній осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої Сторони за вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під вартою (далі - Європейська конвенція). Проте ст. 25 Конституції України та ст. 10 Кримінального кодексу України забороняється видача громадян України іноземній державі.

Правовою підставою для видачі правопорушників є також Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, яку ратифіковано Україною 10 листопада 1994 р., та Конвенція про статус біженців 1951 р., Протокол щодо статусу біженців 1967 р., до яких Україна приєдналась 10 січня 2002 р., і які включають положення щодо видачі правопорушників, а також підстави видачі осіб, яким надано статус біженця.

21 травня 2010 р. на виконання ст. 22 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р., відповідно до якої процедура щодо видачі правопорушників і тимчасового арешту регулюється виключно законодавством запитуваної сторони (якщо інше не передбачено Конвенцією), Законом України N 2286-VI "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо видачі особи (екстрадиції)" Кримінально-процесуальний кодекс України доповнено розділом 9 "Видача особи (екстрадиція)" (далі - Закон).

Такі зміни у Законі значно підвищили ефективність застосування інституту екстрадиції у судовій практиці, адже достатньо тривалий час норми, які б врегульовували процес екстрадиції, у законодавстві України були відсутні.

Так, даний Закон визначає загальні умови видачі особи, порядок підготовки документів та направлення запитів на видачу особи, види екстрадиції, форми забезпечення видачі особи (екстрадиції), порядок розгляду судом подань про застосування до особи тимчасового або екстрадиційного арешту та порядок оскарження рішень про видачу особи (екстрадицію).

Законом передбачено такі види екстрадиції: тимчасова видача, тобто видача на певний строк особи, яка відбуває покарання на території однієї держави, іншій державі для проведення процесуальних дій з її участю та притягнення до кримінальної відповідальності, з метою запобігання закінченню строків давності або втрати доказів у кримінальній справі та безпосередньо видача особи (екстрадиція) - видача особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку.

З метою забезпечення видачі особи застосовуються затримання особи, тимчасовий та екстрадиційний арешт.

При застосуванні до особи тимчасового, екстрадиційного арешту необхідно враховувати загальні умови видачі особи. Так, відповідно до ст. 451 КПК України запит про видачу особи (екстрадицію) направляється за умови, якщо за законом України хоча б за один із злочинів, у зв'язку з якими запитується видача, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на максимальний строк не менше одного року або особу засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі й невідбутий строк становить не менше чотирьох місяців. Запит компетентного органу іноземної держави про видачу може розглядатися лише у разі дотримання вимог частини першої цієї статті.

1. Провадження справ у суді першої інстанції

1.1. Розгляд подань про застосування до осіб тимчасового арешту

Відповідно до ч. 7 ст. 461 КПК України затримання на території України осіб, які розшукуються іноземною державою у зв'язку із вчиненням злочину, та розгляд скарг про їх затримання здійснюються відповідно до ст. 106 КПК України з урахуванням особливостей розділу 9 КПК України.

Так, ст. 106 КПК України передбачено, що скарга на незаконне затримання розглядається суддею одночасно з поданням про обрання запобіжного заходу, а в розумінні положень закону про екстрадицію, - одночасно з поданням про застосування тимчасового або екстрадиційного арешту.

Порядок розгляду судами подань про застосування тимчасового та екстрадиційного арешту передбачений відповідно ст. 462, 463 КПК України. Відповідно до ст. 462 КПК України до затриманої особи, яка вчинила злочин за межами України, застосовується тимчасовий арешт на 40 діб або інший встановлений відповідним міжнародним договором України строк до надходження запиту про її видачу.

Орган дізнання, який затримав особу, за згодою прокурора або безпосередньо прокурор, вносить подання за місцем затримання особи про застосування тимчасового арешту.

До подання додаються: 1) протокол затримання особи; 2) документи, що містять дані про вчинення особою злочину на території іноземної держави та обрання щодо неї запобіжного заходу компетентним органом іноземної держави; 3) документи, що підтверджують особу затриманого.

Подання має бути розглянуто судом протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання особи.

За наслідками розгляду подання суддя приймає одне з таких передбачених законом рішень:

1) виносить постанову про застосування тимчасового арешту;

2) виносить постанову про відмову в застосуванні тимчасового арешту, якщо для його обрання немає підстав.

Як свідчать дані таблиці 1, у період з 17 червня 2010 р. тобто з моменту в силу Закону України "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо видачі особи (екстрадиції)", по 20 квітня 2011 р. місцевими загальними районними міста Києва судами було розглянуто 14 матеріалів про застосування тимчасового арешту до осіб, які вчинили злочин за межами України; щодо 13 осіб за наслідками розгляду подань було винесено постанови про застосування тимчасового арешту; щодо 1 особи відмовлено у застосуванні тимчасового арешту за відсутності підстав для його обрання.

Загалом, як свідчить узагальнення судової практики застосування тимчасового арешту до осіб, що вчинили злочин на території іноземної держави, суди розглядають справи зазначеної категорії, як правило, своєчасно, у встановлений законом строк, та відповідно до вимог ст. 462 КПК України, що визначає порядок розгляду таких справ: у присутності особи затриманого, за наявності даних про вчинення особою злочину на території іноземної держави, обрання щодо неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту компетентними органами іноземної держави та оголошення у розшук, даних про затримання на території України.

Так, як вбачається з матеріалів подання про застосування до Казданяна В. В. громадянина Російської Федерації тимчасового арешту, внесеного до Подільського районного суду м. Києва 18 березня 2011 р., начальником УБОЗ ГУ МВС України у м. Києві за погодженням з прокурором міста Києва, суд постановою від 18 березня 2011 р. задовольнив зазначене подання, застосував до Казданяна В. В. тимчасовий арешт терміном на 40 діб до отримання запиту про його видачу компетентним органам Федеративної Республіки Німеччина. При цьому судом було враховано наявність запиту та європейського ордеру на арешт Казданяна В. В. суду першої інстанції м. Постдам (Німеччина); даних, що свідчать про вчинення Казданяном В. В. п'яти злочинів у місті Люкенвальде, наявності даних про кваліфікацію злочинів за Кримінальним кодексом Німеччини; факт затримання Казданяна В. В. уповноваженими органами на території України.

Таблиця 1

Розгляд місцевими загальними районними міста Києва судами матеріалів про застосування тимчасового арешту до осіб, які вчинили злочин за межами України
у період з 17 червня 2010 р. по 20 квітня 2011 р.

Районний міста Києва суд

Кількість розглянутих подань про застосування тимчасового арешту

Рішення за наслідками розгляду подання про застосування тимчасового арешту

Застосовано тимчасовий арешт

Відмовлено у застосуванні тимчасового арешту

Печерський

0

0

0

Дарницький

0

0

0

Шевченківський

1

0

1

Голосіївський

5

5

0

Деснянський

1

1

0

Оболонський

1

1

0

Подільський

1

1

0

Святошинський

1

1

0

Солом'янський

4

4

0

Дніпровський

0

0

0

Всього

14

13

1

Водночас є випадки, коли до подання про застосування тимчасового арешту не додаються зазначені в ч. 4 ст. 462 КПК України документи.

Так, постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2011 р. задоволено подання начальника Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві, погоджене заступником прокурора Шевченківського району міста Києва, та застосовано тимчасовий арешт щодо Григоряна Григора Акоповича на 40 діб, який розшукується правоохоронними органами Республіки Арменія як особа, яка звинувачується у вчиненні злочину за ст. 362 ч. 1 Кримінального кодексу Республіки Арменія (дезертирство) та щодо якого 27 червня 2000 року обраний запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Разом з тим матеріали судової справи свідчать, до подання не були додані: протокол затримання особи; документи, що містять дані про вчинення особою злочину на території іноземної держави та обрання щодо неї запобіжного заходу компетентним органом іноземної держави; документи, що підтверджують особу затриманого, що є порушенням вимог ст. 462 КПК України.

Водночас, як видно із змісту постанов районних судів, задовольняючи подання, судді не завжди належним чином наводили мотивацію рішення про застосування до особи тимчасового арешту.

Відповідно до Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р. та додаткових протоколів до неї, а також Закону України про ратифікацію даної Конвенції від 1999 р. видача правопорушників здійснюється у зв'язку із правопорушеннями, які караються за законами запитуючої Сторони та запитуваної Сторони позбавленням волі на максимальний строк не менше одного року; у випадку наявності вироку суду запитуючої Сторони, згідно з яким особу засуджено до позбавлення волі, але невідбутий строк покарання становить не менш, як 4 місяці. Видача не здійснюється, якщо відповідна особа, згідно із законодавством запитуючої або запитуваної Сторони, не підлягає переслідуванню чи покаранню у зв'язку із закінченням строку давності, а також у інших випадках, передбачених Конвенцією. Важливою умовою видачі особи, згідно із ч. 1 ст. 451 КПК України є аналогія злочинного діяння із злочином за Кримінальним кодексом України та обов'язковість при такій аналогії покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк не менше одного року.

Отже, доцільно у постановах про застосування тимчасового арешту щодо осіб більш детально обґрунтовувати мотиви, з яких суди застосовують тимчасовий арешт, враховуючи при цьому підстави для такого рішення, визначені як у КПК України, так і в Європейській конвенції. При цьому правильним слід визнати посилання суддів у резолютивній частині постанови не тільки на норми національного законодавства (КПК України), а й на норми вказаних вище міжнародних актів, згода на використання яких надана Верховною Радою України та які визначають порядок, підстави та умови видачі осіб, які переслідуються компетентними органами іноземних держав за вчинення правопорушення або з метою виконання вироку суду.

Слід окремо сказати і про те, що якість та обґрунтованість вивчених подань компетентних органів про застосування щодо осіб тимчасового арешту не в усіх випадках відповідали вимогам ст. 462 КПК, зокрема спостерігалася відсутність посилання на статтю Кримінального кодексу країни, де вчинено злочин та за якою особа обвинувачується; на аналогічну статтю Кримінального кодексу України; сплив строків притягнення особи до кримінальної відповідальності за законодавством України, недостатні мотивування та обґрунтування застосування тимчасового арешту.

Так, Шевченківський районний суд міста Києва постановою від 26 листопада 2010 р. відмовив у задоволенні подання про застосування тимчасового арешту з тих підстав, що у матеріалах екстрадиційної перевірки відсутні документи, що містили б дані про вчинення Шавелашвілі Г. І. злочину. Зокрема, відсутня постанова про притягнення в якості обвинуваченого, а також вказівка на статтю Кримінального кодексу Республіки Грузія, за якою кваліфікується інкриміноване Шавелашвілі Г. І. діяння, а також з урахуванням того, що за вчинення злочину, який інкримінується Шавелашвілі Г. І., строк давності для притягнення до відповідальності за Кримінальним кодексом України, закінчився.

Є випадки застосування тимчасового арешту до особи на підставі ст. 462 КПК України. Водночас, враховуючи, що центральні органи запитуючої сторони відмовилися вносити клопотання про видачу особи, зазначена особа підлягала звільненню на підставі ст. 464 КПК України, яке здійснювалося прокурором області.

Так, постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 14 березня 2011 р. щодо Джамбулатова Рустама Адамовича, 13.10.84 року народження, уродженця Російської Федерації, Чеченської Республіки, м. Грозний, застосований тимчасовий арешт на підставі ст. 462 КПК України, який обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ст. 164 ч. 1 Кримінального кодексу Республіки Молдова і щодо якого міським судом Кишенева винесений ордер на арешт.

Водночас, 24 березня 2011 р. з Генеральної прокуратури Республіки Молдова надійшов лист про те, що Молдовським судом Джамбулатову Р. А. змінено запобіжний захід - арешт на звільнення під судовий контроль, у зв'язку з чим запит про видачу вказаної особи Генеральною прокуратурою Республіки Молдова направлятися на буде. Начальник відділу екстрадиції міжнародно-правового управління Генеральної прокуратури України направив листа до прокуратури міста Києва про вжиття заходів щодо негайного звільнення Джамбулатова Р. А. з-під варти на підставі ст. 464 КПК України та відсутності інших підстав утримувати Джамбулатова Р. А. під вартою. На виконання зазначеного листа, постановою старшого помічника прокурора міста Києва від 25 березня 2011 р., затвердженою першим заступником прокурора міста Києва, Джамбулатова Р. А. з-під варти звільнено. Апеляційним судом міста Києва ухвалою від 25 березня 2011 р. апеляційне провадження за апеляцією адвоката Плахіна Є. В. на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 14 березня 2011 р., якою щодо Джамбулатова Р. А. застосований тимчасовий арешт, закрито на підставі ст. 364 КПК України у зв'язку з відмовою адвоката від апеляційних вимог.

Необхідно звернути окрему увагу на те, що відповідно до ст. 462 КПК України подання про застосування тимчасового арешту до особи, що вчинила злочин на території іноземної держави, вноситься до суду органом дізнання, який затримав особу, за згодою прокурора. Тому суди не вправі приймати подання до провадження без погодження з прокурором. Таких випадків у діяльності судів не спостерігалося.

Вирішуючи питання про законність затримання, суддя має враховувати як відповідні положення КПК щодо порядку затримання та процесуального його оформлення, так і положення відповідного міжнародного договору, у зв'язку з виконанням якого особу було затримано, та наявність необхідних документів, на підставі яких здійснюється арешт. Аналіз постанов районних судів міста Києва про застосування тимчасового арешту свідчить, що скарги на затримання осіб, щодо яких були внесені подання про застосування тимчасового арешту, в провадженні судів не перебували.

1.2. Розгляд подань про застосування до осіб екстрадиційного арешту

Відповідно до ст. 463 КПК України після надходження запиту компетентного органу іноземної держави про видачу особи за дорученням (зверненням) центрального органу прокурор вносить подання про її екстрадиційний арешт до суду за місцем тримання особи під вартою.

Разом з поданням на розгляд суду подаються:

1) копія запиту компетентного органу іноземної держави про видачу особи (екстрадицію), засвідчена центральним органом;

2) документи про громадянство;

3) наявні матеріали екстрадиційної перевірки.

Матеріали, що подаються до суду, мають бути перекладені державною мовою або іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України.

За наслідками розгляду подання суддя приймає одне з таких передбачених законом рішень:

1) виносить постанову про застосування екстрадиційного арешту;

2) виносить постанову про відмову в застосуванні екстрадиційного арешту, якщо для його обрання немає підстав.

При розгляді подання суддя не досліджує питання про винуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу.

Екстрадиційний арешт застосовується до вирішення питання про видачу особи (екстрадицію) та її фактичної передачі, але не може тривати більше вісімнадцяти місяців.

Як показують дані таблиці 2, у досліджуваному періоді подання про застосування екстрадиційного арешту до осіб, які вчинили злочин за межами України, перебували тільки у провадженні Шевченківського районного суду міста Києва у кількості 40 подань. Із загальної кількості таких подань щодо 16 осіб винесено постанови про застосування екстрадиційного арешту; щодо 21 особи було винесено постанови про продовження застосування екстрадиційного арешту; залишено без розгляду - 3 подання; відмовлено у застосуванні екстрадиційного арешту - щодо жодної особи.

При цьому скарги на затримання осіб, щодо яких були внесені подання про застосування екстрадиційного арешту, не подано щодо жодної особи.

Як випливає з положень чинного законодавства, що врегульовує питання про видачу особи, розглядаючи подання про застосування до особи екстрадиційного арешту, суд повинен перевірити наявність запиту компетентного органу іноземної держави про видачу особи (екстрадицію), відповідних документів про громадянство особи, наявні матеріали екстрадиційної перевірки, а також відсутність обставин, що перешкоджають видачі або передачі (ст. 2, 3, 6, 10, 11 Європейської конвенції та додаткових протоколів до неї, ст. 75 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р.).

Зокрема, видача затриманих осіб не здійснюється: за політичні та військові правопорушення; у зв'язку із закінченням строків давності; коли на території сторони, до якої звертаються із запитом, постановлено вирок суду чи постанову про закриття справи за тим самим обвинуваченням, у зв'язку з пред'явленням якого вимагається видача; коли порушується питання про видачу громадян України або осіб без громадянства, що постійно проживають на території України; осіб, які мають статус біженця в Україні; якщо сторона, що надсилає запит, не надасть Україні достатніх гарантій того, що вирок із покаранням у вигляді смертної кари не буде звернений до виконання у тому випадку, коли правопорушення, за яке вимагається видача, карається смертною карою за законодавством держави, що надсилає запит; злочин, у зв'язку з яким вимагається видача, згідно із законодавством сторони, яка запитує, або України переслідується в порядку приватного обвинувачення; злочин, у зв'язку із вчиненням якого вимагається видача, карається позбавленням волі на максимальний строк не менше одного року або менш суворим покаранням тощо.

Таблиця 2

Розгляд місцевими загальними районними міста Києва судами матеріалів про застосування екстрадиційного арешту до осіб
у період з 17 червня 2010 р. по 20 квітня 2011 р.

Районний міста Києва суд

Кількість розглянутих подань про застосування екстрадиційного арешту

Рішення за наслідками розгляду подання про застосування екстрадиційного арешту

Застосовано екстрадиційнй арешт

Подання про застосування екстрадиційного арешту залишено без розгляду

Продовжено застосування екстрадиційного арешту

Печерський

0

0

0

0

Дарницький

0

0

0

0

Шевченківський

40

16

3

21

Голосіївський

0

0

0

0

Деснянський

0

0

0

0

Оболонський

0

0

0

0

Подільський

0

0

0

0

Святошинський

0

0

0

0

Солом'янський

0

0

0

0

Дніпровський

0

0

0

0

Всього

40

16

3

21

Як свідчить аналіз постанов суду про застосування екстрадиційного арешту, суд, задовольняючи подання, враховував наявність запиту компетентного органу іноземної держави про видачу особи; приналежність особи до громадянства (підданства) іноземної держави; наявність матеріалів екстрадиційної перевірки, а також обставини, за наявності яких видача особи неможлива (наявність статусу біженця тощо).

Так, постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 20 серпня 2010 р. задоволено подання про застосування екстрадиційного арешту щодо Петко О. Г. до вирішення питання про його видачу і фактичну передачу уповноваженим органам на строк до 18 місяців. При цьому, задовольняючи подання, судом було враховано, що у матеріалах подання наявна копія запиту Генеральної прокуратури Республіки Молдова про видачу Петко О. Г., матеріали екстрадиційної перевірки, згідно з якою Петко О. Г. є громадянином Республіки Молдова, статусу біженця не має, на момент затримання на території України перебував у розшуку, а також те, що за вчинення злочину, який інкримінується Петко О. А., законодавством України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, а строки притягнення особи за вчинення такого злочину до кримінальної відповідальності не закінчилися.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 9 вересня 2010 р. щодо Холікова З. Х., громадянина Республіки Узбекистан, застосовано екстрадиційний арешт до вирішення питання про його видачу компетентним органам Республіки Узбекистан. Постанова суду мотивована тим, що 30 липня 2010 р. до Генеральної прокуратури України надійшов запит Генеральної прокуратури Республіки Узбекистан про видачу Холікова З. Х., обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ст. 244-2 ч. 1; 244-1 ч. 3 п. "а"; 159 ч. 3 п "б" КК Республіки Узбекистан; 20 вересня 2009 р. щодо Холікова З. Х., обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту та останнього оголошено у розшук. Судом встановлено також відсутність підстав до видачі даної особи, зокрема, Холіков З. Х., до уповноважених органів України із заявою про набуття статусу громадянина України не звертався, в отриманні статусу біженця йому відмовлено 11 червня 2009 р. При розгляді подання судом було забезпечено реалізацію Холіковим З. Х. права на захист, передбаченого ст. 459 КПК України.

В цілому, як показує аналіз, рішення судів про застосування екстрадиційного арешту до осіб ґрунтуються на вимогах закону, є вмотивованими та враховують встановлені національним кримінально-процесуальним законодавством та міжнародними актами підстави для його застосування. Розгляд подань про застосування екстрадиційного арешту судами відбувається на засадах змагальності та з дотриманням права обвинуваченого на захист.

Проте існують окремі випадки, коли із змісту постанови суду про застосовування до особи екстрадиційного арешту неповною мірою вбачаються мотиви взяття під варту обвинуваченого.

Так, задовольняючи подання заступника прокурора міста Києва про застосування екстрадиційного арешту до громадянина Республіки Хорватія, Баришника Марьяна, Шевченківський районний суд у своїй постанові не зазначив, які саме документи були ним досліджені при застосуванні до обвинуваченого екстрадиційного арешту, та не вказав на відсутність обставин, відповідно до міжнародних актів, що перешкоджають видачі даної особи.

1.3. Розгляд подань про подальше утримання під вартою осіб, щодо яких застосовано екстрадиційний арешт

Згідно з ч. 8 ст. 463 КПК України суддя за місцем тримання особи під вартою, у межах терміну, на який застосовується щодо особи екстрадиційний арешт (18 місяців), за поданням прокурора не рідше одного разу на два місяці перевіряє наявність підстав для подальшого тримання особи під вартою або її звільнення.

Так, задовольняючи подання про продовження щодо особи екстрадиційного арешту, суд з'ясовував наявність обставин, що враховувалися при застосуванні до особи екстрадиційного арешту, граничний строк екстрадиційного арешту та наявність (відсутність) підстав для звільнення особи з-під варти.

У постанові Шевченківського районного суду міста Києва від 8 грудня 2010 р., враховуючи рішення Міністерства юстиції України про видачу Ткаченка Д. М. Латвійській Республіці для відбуття покарання вироку Суду Ризького району від 20 серпня 2009 р., а також що граничний строк екстрадиційного арешту не закінчився, за відсутності підстав для звільнення Ткаченка Д. М. з-під варти, суддя дійшов висновку про необхідність подальшого тримання під вартою Ткаченка Д. М. у межах строку екстрадиційного арешту до фактичної передачі правоохоронним органам Латвійської Республіки.

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 21 квітня 2011 р. продовжено строк екстрадиційного арешту Пічугіна Ю. В., громадянина Російської Федерації, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого п. "б" ч. 3 ст. 163 КК Російської Федерації, оскільки покарання за вчинення злочину, в якому він обвинувачується, передбачає позбавлення волі, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за законодавством України не закінчився, статус біженця Пічугін Ю. В. не отримував та про його отримання із клопотання до уповноважених органів не звертався.

Аналіз рішень районного суду про залишення без розгляду подань прокурорів про застосування до осіб екстрадиційного арешту, а також продовження строку екстрадиційного арешту свідчить, що у двох випадках для розгляду подання в суді слідчі не з'являлися, матеріали справи не надавали, у одному випадку - щодо особи естрадиційний арешт уже було застосовано та особа перебувала під арештом.

Так, постановами Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2011 р. залишені без розгляду подання старшого помічника прокурора міста Києва про продовження застосування естрадиційного арешту щодо громадянина Республіки Білорусь, Жуковського О. С., та громадянина Турецької Республіки, Світа Акгули, на тій підставі, що слідчий для розгляду подання в суді не з'явився, матеріали справи для дослідження судом не надав.

Залишаючи без розгляду подання Бориспільського міжрайонного прокурора про застосування екстрадиційного арешту відносно громадянина Російської Федерації Луковського В. Л., суддя Шевченківського районного суду м. Києва у постанові від 31 серпня 2010 р. на те, що стосовно даної особи постановою суду від 23 липня 2010 р. екстрадиційний арешт уже застосовано, і підстав для повторного розгляду подання прокурора не вбачається.

Слід відзначити, що для повного, об'єктивного й оперативного розгляду подань по застосування до осіб тимчасового або екстрадиційного арешту необхідна участь у судовому засіданні особи, щодо якої застосовується арешт та прокурора, оскільки суддя приймає остаточне рішення, встановивши особу затриманого, запропонувавши йому зробити заяву та вислухавши прокурора. Випадків розгляду подань за відсутності зазначених процесуальних осіб не встановлено.

Проте, як свідчить проведений аналіз, із загальної кількості постанов про застосування екстрадиційного арешту та продовження застосування екстрадиційного арешту, постанова Шевченківського районного суду міста Києва від 31 березня 2011 р. про продовження застосування екстрадиційного арешту щодо Гаффарова Е. Ф., громадянина Азербайджанської Республіки, винесено за відсуності захисника Гаффарова Е. Ф.

2. Провадження справ у апеляційному порядку

Згідно із ч. 7 ст. 462 та ч. 6 ст. 463 КПК України на постанову судді про застосування, про відмову у застосуванні тимчасового арешту; про застосування екстрадиційного арешту, відмову в застосуванні екстрадиційного арешту, продовження екстрадиційного арешту, до апеляційного суду прокурором, особою, до якої застосовано тимчасовий арешт, її захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня винесення постанови може бути подана апеляція.

Подання апеляції на постанову судді не зупиняє набрання нею законної сили та її виконання.

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.

У результаті розгляду апеляції на постанови суду про застосування або відмову в застосуванні тимчасового арешту, про застосування екстрадиційного арешту, відмову в застосуванні екстрадиційного арешту, продовження застосування екстрадиційного арешту, відповідно до ст. 347 КПК України, апеляційний суд:

1) виносить ухвалу про залишення постанови без зміни, а апеляції - без задоволення; скасування постанови і повернення її на новий судовий розгляд до суду першої інстанції; зміну постанови;

2) постановляє свою ухвалу, скасовуючи повністю чи частково постанову суду першої інстанції.

Як вбачається з даних таблиці 3, в порядку апеляційного провадження у досліджуваному періоді апеляційним судом міста Києва розглянуто 6 апеляцій на постанови районних судів про застосування до осіб тимчасового арешту, з них 3 апеляції залишено без задоволення; за наслідками розгляду однієї апеляції рішення районного суду змінено; щодо однієї особи - апеляційне провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою особи, що подала апеляцію від своїх вимог; одна постанова районного суду скасована з направленням матеріалів на новий судовий розгляд.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 4 березня 2011 р. застосовано тимчасовий арешт до громадянина Російської Федерації, Солопова Д. В. до надходження запиту про його видачу правоохоронним органам Російської Федерації. При цьому районний суд у постанові зазначив, що Солопов Д. В. є громадянином Російської Федерації, обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину та переховується від органів слідства, щодо нього обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, статусу відповідно біженця в Україні, що перешкоджає видачі правопорушників відповідно до норм Європейської конвенції та додаткових протоколів до неї, не має.

Не погоджуючись з постановою суду, захисник Солопова Д. В. подав апеляцію, в якій просив постанову суду скасувати, звільнити Солопова Д. В. з-під арешту. В обґрунтування таких вимог захисник посилався на порушення судом норм процесуального права, а також вимог міжнародних актів. Зазначав, що суд необґрунтовано застосував тимчасовий арешт до Солопова Д. В., оскільки йому надано статус біженця Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також що стосовно нього триває процедура отримання статусу біженця в України.

Таблиця 3

Розгляд апеляційним судом міста Києва апеляцій на постанови районних судів про застосування тимчасового арешту, про відмову у застосуванні тимчасового арешту до осіб
у період з 17 червня 2010 р. по 20 квітня 2011 р.

Районний міста Києва суд

Кількість розглянутих апеляцій на постанови про застосування тимчасового арешту

Рішення за наслідками розгляду подання про застосування тимчасового арешту

Постанову залишено без змін

Постанову суду змінено

Постанову суду скасовано

Апеляційне провадження закрито

Печерський

0

0

0

0

0

Дарницький

0

0

0

0

0

Шевченківський

0

0

0

0

0

Голосіївський

3

1

0

1

1

Деснянський

0

0

0

0

0

Оболонський

0

0

0

0

0

Подільський

1

1

0

0

0

Святошинський

0

0

0

0

0

Солом'янський

2

1

1

0

0

Дніпровський

0

0

0

0

0

Всього

6

3

1

1

1

При перевірці матеріалів подання в апеляційному порядку апеляційний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до постанови районного суду та протоколу судового засідання при розгляді подання були досліджені надані матеріали та додатки до них, вислухана думка Солопова Д. В., його захисника, прокурора, начальника сектору кримінального розшуку із розшуку осіб, які переховуються від суду та слідства, Солом'янського РУ ГУ МВС України у м. Києві, у зв'язку з чим порушень кримінально-процесуального закону апеляційним судом не встановлено.

Доводи в апеляції захисника про те, що Солопов Д. В. не може бути виданий Російській Федерації, оскільки має посвідчення біженця Управління Верховного Коміссара ООН у справах біженців, а також що стосовно нього триває процедура отримання статусу біженця в України, були визнані апеляційним судом такими, що не заслуговують на увагу, оскільки рішенням Державного комітету у справах національностей та релігій від 24 січня 2011 р. Солопову Д. В. було відмовлено в отриманні статусу біженця, а норми Конвенції про статус біженців не поширюються на осіб, стосовно яких є підстави вважати, що вони вчинили тяжкий злочин неполітичного характеру за межами держави, яка надала їм притулок і до того, як вони були допущені у державу як біженці.

Таким чином, на основі зазначеного колегія суддів у кримінальних справах апеляційного суду міста Києва 17 березня 2011 р. ухвалила постанову районного суду залишити без змін, а апеляцію захисника - без задоволення.

Причиною зміни рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2010 р. як зазначено в ухвалі апеляційного суду м. Києва від 21 жовтня 2010 р. було неврахування судом першої інстанції положень ст. 62 Мінської Конвенції "Про правову допомогу і правових відносинах у цивільних, сімейних та кримінальних справах" від 22 січня 1993 р., відповідно до якої особа, яку взято під варту, підлягає звільненню, якщо запит про її видачу не надійде протягом одного місяця з дня взяття під варту.

Таким чином, з урахуванням наведених положень Мінської Конвенції, а також того, що Жуковський О. С., до якого районний суд застосував тимчасовий арешт строком на 40 діб, є громадянином Республіки Білорусь, яка є учасницею цієї Конвенції, апеляційний суд міста Києва ухвалою від 21 жовтня 2010 р. змінив постанову Солом'янського районного суду м. Києва, зазначивши, що строк тимчасового арешту Жуковського О. С. до отримання запиту про його видачу не може перевищувати одного місяця.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 23 березня 2011 р. було закрито провадження у справі за апеляцією захисника про застосування тимчасового арешту до Джамбулатова Р. А. у зв'язку з відмовою апелянтом від своїх вимог у судовому засіданні.

Причиною скасування постанови про припинення тимчасового арешту щодо Бональді Альдо стало порушення Голосіївським районним судом міста Києва норм кримінально-процесуального закону щодо порядку припинення тимчасового арешту.

Так, постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 19 квітня 2011 р. припинено тимчасовий арешт щодо Бональді Альдо у зв'язку з тим, що центральний орган у передбачені міжнародним договором строки не отримав запит про видачу особи (екстрадицію).

Прокурор, посилаючись на те, що суд неправильно застосував норми кримінально-процесуального закону, припинивши тимчасовий арешт щодо Бональді Альдо, просив постанову суду скасувати.

В ухвалі апеляційний суд міста Києва, визнавши доводи прокурора обгрунтованими, зазначив, що районний суд припинив тимчасовий арешт Бональді Альдо в порушення вимог закону, оскільки відповідно до ст. 462, 464 КПК України, якщо максимальний строк тимчасового арешту закінчився, а запит про видачу особи не надійшов, тимчасовий арешт припиняється, а особа підлягає негайному звільненню з-під варти прокурором області або його заступником за дорученням центрального органу. Отже, у постанові про припинення тимчасового арешту щодо Бональді А. суд першої інстанції прийняв незаконне рішення і таким чином вийшов за межі компетенції, наданої суду.

Крім того, як було встановлено апеляційним судом, з моменту застосування до Бональді Альдо тимчасового арешту (21 квітня 2011 р. ) до моменту припинення щодо нього арешту (19 квітня 2011 р. ), термін, на який застосовується тимчасовий арешт до надходження запиту про видачу Бональді Альдо, не сплинув, що також вказує на порушення норм закону судом першої інстанції.

Як вказано в ухвалі апеляційного суду, посилання у постанові суду на ст. 16 Європейської конвенції про видачу правопорушників, відповідно до якої тимчасовий арешт може бути припинений, якщо впродовж 18 днів після арешту, запитувана Сторона не отримає запиту про видачу правопорушника, як на підставу до припинення тимчасового арешту, є необгрунтованими, оскільки дана норма закону врегульовує порядок застосування та припинення тимчасового арешту в зв'язку із зверненням з відповідним запитом компетентних органів запитуючої Сторони.

На підставі зазначеного ухвалою апеляційного суду міста Києва від 29 квітня 2011 р. постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 19 квітня 2011 р., якою припинено тимчасовий арешт Бональді Альдо, скасовано, матеріали направлено на новий судовий розгляд до того ж суду.

Крім того, в порядку апеляційного провадження апеляційним судом міста Києва була переглянута одна постанова про продовження застосування екстрадиційного арешту.

Так, ухвалою колегії суддів у кримінальних справах апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2010 р. залишено без змін постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2010 р. про продовження Пічугіну Ю. В. строку екстрадиційного арешту. Перевіряючи рішення районного суду в апеляційному порядку, суд вказав, що норми процесуального права при вирішенні питання про продовження застосування строку екстрадиційного арешту щодо Пічугіна Ю. В. дотримано, обставини, з урахуванням яких арешт було обрано та з яким закон пов'язує продовження строку арешту, не змінилися.

В порядку апеляційного провадження апеляційним судом міста Києва було переглянуто та залишено без зміни 6 постанов про застосування до осіб екстрадиційного арешту. На одну постанову районного суду про продовження екстрадиційного арешту було подано апеляцію, яку залишено без розгляду в зв'язку з порушенням строку на апеляційне оскраження та з урахуванням відсутності клопотання про поновлення такого строку.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 9 серпня 2010 р. залишено без зміни постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 23 липня 2010 р. про застосування екстрадиційного арешту на строк не більше 18 місяців щодо Хамроєва У. Н. до вирішення питання про його видачу правоохоронним органам Республіки Узбекистан.

Адвокат затриманого, посилаючись на незаконність постанови суду, просив її скасувати. Зазначав, що судом не враховано, що стосовно Хамроєва У. Н. не вирішено питання про надання йому статусу біженця, а також, що інкримінований йому злочин відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосується кримінальних переслідувань мусульман, які підпадають під репресії з релігійних міркувань.

Апеляційний суд, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процессуального права, а також вимог міжнародних актів, що врегульовують питання видачі правопорушників, в ухвалі зазначив, що районним судом дотримано вимоги процесуального закону щодо застосування до Хамроєва У. Н. екстрадиційного арешту, зокрема, вислухано пояснення затриманого та його захисника, думку прокурора, крім того, з'ясовані інші обставини, які враховуються судом при вирішенні даного питання, а тому суд з урахуванням запиту компетентних органів Республіки Узбекистан про видачу Хамроєва У. Н, матеріалів екстрадиційної перевірки, даних про те, що Хамроєв У. Н. є громадянином Республіки Узбекистан, на момент затримання перебував у розшуку, злочин, з приводу якого надійшов запит про його видачу передбачає покарання у вигляді позбавлення волі й строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності не закінчилися, даних, які б підтверджували статус біженця, у матеріалах подання відсутні, виніс обгрунтоване рішення про задоволення подання прокурора.

Висновки і пропозиції.

1. Обговорити узагальнення на параді суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду міста Києва, копію узагальнення направити до районних суддів м. Києва.

2. Провести семінарське заняття із суддями районних судів м. Києва на тему: "Розгляд подань про застосування тимчасового, екстрадиційного арешту".

 

Суддя апеляційного суду міста Києва

О. І. Єфімова

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали